Троха лікнепу: репрезентація, об'єктивація, диспавермент

[morreth]

Почемо з найпростішого: репрезентація жінок.

Чому це найпростіше? А тому що можна взяти й банально порахувати: скільки жінок в органах влади? У силових структурах? У числі редакторів газет та журналів, власників виробництва, у релігійних структурах? Загалом серед робочої сили?
А чого не половина, якщо жінки - то половина людства?

Ну, оскільки ми тут займаємося культуркою - то скільки жінок серед персонажів книжок? Героїнь кіна? Серіалів? Коміксів? Відеоігор?

Культура починається з дитячого садочка. Скільки хлопчиків та дівчаток на размальовках та у мультиках? У пісеньках? Від чиєї особи складені пісеньки - хлопчика чи дівчинки чи гендерно-нейтрального автора? Про кого більше казок? Дитячих театральних та лялькових вистав? Скільки жінок-авторок у збірках? І таке інше.

Порахували. Просльозилися.

Чому просльозилися? Тому, що цифри свідчать: в нас патріархат, в нас немає суспільства рівності, нам до нього як до Києва рачки. І цей патріархат відтворює себе через культурні патерни, тобто, хто не знає, що таке патерн - це така, тіпа, резинова печатка, де написано щось типа "Одобряю, Полихаєв", і тую печатку ставлять людини в мозок з раннього дитинства.

Ось наприклад: десь я надибала статтю однієї африканської письменниці. Як і багато з нас, вона в дитинстві розважала себе складеними самостійно казками. У її казках білі діти каталися на санчатах і ковзанах та бавилися у сніжки. Сама вона чорна. Снігу, санчат та ковзанів не бачила аж поки не приїхала до Європи вже дорослою. Але вона вигадувала пригоди білих дітей у снігу, бо це здавалося їй дуже цікавим, а творів про чорних дітей не було. Шльоп! - у дитини в голові штамп "Казки - це про білих дітей". І тільки дорослою вона зрозуміла, що казки про чорних - це... нормально. Бо в голові вже стояв резиновий штамп і треба було докласти зусиль, щоб його стерти.

Не так давно я заради експерименту простудіювала декілька читанок для молодших школярів на предмет жіночої репрезентації. Результат мене свого часу приголомшив: героїнями текстів дівчата були приблизно у кожному п'ятому випадку, текстів, написаних жінками - близько 10%, від дівчачої особи - ЖОДНОГО в одній читанці та по одному - в інших.

Тобто я знала, що з жіночою репрезентацією в нас хєрово, але не знала, що аж так!

До чого це призводить? До того, що в дівчатка, яке навчається за цією читанкою, в голові з'являється, як в той африканської письменниці, гумовий штамп:

Цікаво - цп те, що про хлопців.
Пригоди - це про хлопців.
Висловлюватися від першої особи - це про хлопців.

Подальше вивчення літератури лише поглиблює цей штамп, а надалі ще мультики, кіно, віно і доміно відеоігри та просто балачки з друзями і спостереження за дорослими. До пубертату в більшості дівчат мозок здеформований, вони навчені не бачити і не чути жінок, нерідко навіть не бачити й не чути себе. Ігнорувати їхню присутність, їхню думку, нехтувати їхніми зусиллями - і собою, і своїми зусиллями також, чи ж то відрощувати навичку "Я не така!" - себто, інших жінок можна й надалі ігнорувати, але не мене, бо я заслужила.

До чого це приводить? До результатів, які показує психологічне тестування: коли в аудиторії присутні жінки складають 30%, око людини приблизно сприймає кількість чоловіків та жінок як "рівну". Коли жінка говорить 3 хвилини, а чолоік - 10, це суб'єктивно спримається як "вони говорили протягом рівного часу". Справжня кількісна рівність сприймається як "жінок забагато і вони забагато розмовляють".

І це я кажу лише про КІЛЬКІСНУ репрезентацію. Бо на ЯКІСНОМУ рівні пиндець із кількісною репрезентацією примножується сугубо й трегубо. У ЯКІЙ ролі жінки представлені в даному художньому творі? Здебільшого це саппорт героя чи об'єкт, до якого герой докладає своїх зусиль та емоцій. ЯК прописаний жіночий персонаж? Здебільшого не так ретельно, як чоловік, почуттям персонажки приділяється значно менше уваги, ніж почуттям чолоіка. Почуття персонажки будуть глибоко розроблені та ретельно висвітлені, якщо це кохання до чоловіка, або, скажемо, любов матері до сина, сестри до брата тощо. Рідко в інших випадках.

Навіть в текстах жінок. Бо жінки-письменниці, поки виростають, теж мають здеформований мозок! Вони пишуть про хлопців чи від особи хлопців, а потім їхні тексти включають до хрестоматій методробітники-жінки, які так само виросли з проштемпельованими мозками.

Патріархат розповсюджується штампуванням мозку. Інструментом штампування мозку є культура. На штампі написано "ЦІКАВО - ЦЕ ПРО ЧОЛОВІКА". Штамп внетрюється в мозок дітей через НЕРІВНУ РЕПРЕЗЕНТАЦІЮ чоловіків та жінок у культурі. Нерівність репрезентації відбивається як у КІЛЬКОСТІ представлених у культурі жінок (ише 17% персонажок американського кіно останнього року є жінками), так і у ЯКОСТІ (жінки - це найчастіше друго- та третьорядні персонажі, емоційна підтрика та обслуга чолоіків, об'єкт їхніх дій та пристрастей). Підріслі діти, що обрали культуру полем своєї діяльності, несвідомо відтворюють ту картину репрезентації статей, яку засвоїли з культури, чим утворюють замкнене коло.

Кінець першої частини.

Comments

[virago-ghost.livejournal.com]

//Я как раз вижу, что про мужчину моего возраста (37 лет) и неженатого с шансами скажут "видимо, что-то с ним не так, что за него ни одна баба не пошла", в то время как про женщину могут сказать "ну да, нормальных мужиков стало мало, ей и выбрать-то не из кого", или даже "ну и правильно, зачем ей муж, она все сама может//

кто скажет? про мужчину это говорят мужчины? или это говорят женщины и недруги обсуждаемого субъекта, для которых речь о порицании или безопасности?
о женщине про недостачу хороших мужиков - простите, это сожаление, что она не реализовалась, потому что ей не повезло, не досталось хорошего мужика, а надо, очень надо, иначе неудача;
и то, и ждругое вполне нормы патриархата, просто замаскированные малость;
когда услышите, как мужчину оплакивают, потому что он все может, классный мужик, но вот женщины нынче пошли не те, и с личной жизнью у него не сложилось, не женат, не в гражданском браке, а без постоянной партнерши - это ж плохо, несчастный, вот тогда приходите и хвастайте;

[gorgulenok.livejournal.com]

Скажем так, ситуации, которые мне вспоминаются сходу — либо женщины, обсуждая этого мужчину с точки зрения пригодности как партнера, либо мужчина в разговоре с женщиной (в чуть-чуть другой формулировке: ну ты же сама понимаешь, что если мужик в его годы не был женат, у этого есть причина?). Да, разумеется, мужчина при этом об этом мужчине, который предмет разговора, ничего хорошего сказать не хочет :)
Я согласна, это все патриархатные нормы, конечно. Даже идея, что с мужчиной, который в 40 лет не женат, что-то не в порядке, совершенно ничем патриархату не противоречит. (Вообще, насколько я понимаю, под этой мыслью прячется та, что стоящий, просто нормальный мужчина — это такой клад, что женщины за него будут драться; в то время как нормальная женщина может не быть предметом конкуренции мужчин, мужчинам женщины не настолько нужны.)
Но я имела в виду, что в посланиях, адресованных женщине, возможность получить одобрение все-таки заложена, а давление за неисполнение есть и на мужчин тоже — тем не менее женщине намного труднее, чем мужчине, выбирать и активно действовать, труднее соблюдать свои интересы. То есть, возможно, причина и в этих посланиях, но мне пока из сказанного не очевидно, каким образом.

[virago-ghost.livejournal.com]

пожимая плечами: как дрессировка щенка - выполняешь приказ хозяина, гладят по холке и говорят "молодец", не выполняешь - ругают и дергают поводок (если повезло, если не повезло - бьют), плюс любое другое поведение - не по команде, не в рамках хозяйских сценариев - ограничено (забор, цепь, дорожки, миска для еды) или его результат отнимают, потому что он хозяйский;
все;
принуждение без посланий не работает;
послания без принуждения и пооощрения работают слабо, но и принуждение и пооощрения всегда должны исходить от системы в пользу ее хозяев, не твой результат - а результат хозяина, а тебе - молодец, сидеть, в будку;
не знаю, как проще объяснить;
дело в том, что так работают все подобные механизмы, не только мужчины- женщины при патриархате; все это довольно подробно изучено; путаница в голове дрессируемого, когда поощрения хозяина за повиновение заменяет результат своих целенаправленных действий, обязательна;

[zlatovlaska-1.livejournal.com]

Вот здесь http://elka55.livejournal.com/782752.html Мария Корнилова подробно описывает, как у человека создают механизм зависимости от определенного поведения. Там тоже дрессировка упоминается.

В клипе "Экспонат" группы Ленинград девушка из кожи вон лезет, чтоб выглядеть идеально. Потому, что всю жизнь ей давали месседж: "будь самой красивой, выйди замуж". Хорошую учебу либо не замечают, либо обесценивают и говорят "красивая девочка", либо "неважно, ей лучше быть не умной, а красивой, кто ее замуж возьмет?"

И вот за это старание "быть красивой, стремиться замуж" временами поощряли. "Все остальное - нууу, для общего развития. Чтоб богатому мужу было о чем с тобой поговорить".
А теперь все смотрят клип и ржут над "глупой куклой". Надо выглядеть идеально - но без усилий, абсолютно.
То же самое - с карьерой, браком, материнством и т.д. Сначала твердят "замуж-замуж" - вся родня девушки, все ее подруги и модные журналы. Едва она выходит замуж и начинаются проблемы - "ну ты ж сама замуж хотела, за отношения в ответе женщина, надо меньше от него требовать".

И вот как на "дозу" наркомана девочек с детства "подсаживают" на одобрение родителей и социума. Даже если выдавать его очень редко, все равно девушка понимает, что ни за что другое она положительной обратной связи не получит. И главное - ни при каком варианте она не будет достаточно хорошей, но - как-то же можно протиснуться между Сциллой и Харибдой, выбрать вариант из двух противоречий, где она будет наименее плохой!
Вот на это вся наша культура и работает. Умом мы понимаем, что человеческое живое тело в эти противоречивые рамки не влезет, но... Если все вокруг этого ждут и требуют, если твоя мама, бабушка, подруги, соцсети на полном серьезе говорят, что это не только возможно, но и единственный вариант нормы... Ну ты ж не хочешь быть хуже всех? Как-то же у них получается - иначе бы не требовали, да? Ведь это же лишено смысла - требовать то, что невозможно? Чтоб ты просто задолбалась?..

[silhiriel.livejournal.com]

Надо еще учитывать, что в нынешнем -- нео-патриархатном -- обществе ценен именно мужчина-холостяк, это свобода и удаль молодецкая. В нормальном патриархальном обществе мужчина-холостяк -- это расходный материал (как изящно выразился Атос, "королю нужны те, кто будут умирать с криком "Слава Франции", а не стонать "прощай, любимая жена" -- заметим, объясняя, почему Раулю не стоит торопиться с женитьбой), а мужик, которого ценят, чье слово важно -- это муж, отец, это человек, доказавший свою состоятельность и построивший собственный дом.

Кстати, сейчас я начинаю видеть некоторое возвращение к этому. Не всюду, но вот в ближнем кругу -- да, когда тебе уже сколько-то лет, ты молодец, что нашел именно жену, и что вот вы уже думаете о детишках, и даже заботливым и нежным отцом быть круто. Это процесс, не отрицающий патриархальность -- он может работать и за патриархат, и против, это такое параллельное, мне кажется, -- но в принципе он радует.

И да, слышала, как женатые мужики одобрительно отзываются о намеревающихся жениться мужиках и снисходительно-жалеюще -- о неженатых, мол, "хорошая тебе не попалась". Но это может быть такой мой круг, это не показательно.

[virago-ghost.livejournal.com]

конечно, возможно всякое, но массовое сожаление мужчин, что жизнь холостяка неудалась именно потому, что не нашлось подходящей жены, а потому все остальные достижения холостяка, увы, не дают гармонии и настоящего успеха, пока, по-моему, не существует;
хотя при традиционном патриархате, конечно, успешный женатый человек полноценней успешного холостого