![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Троха лікнепу: репрезентація, об'єктивація, диспавермент
Почемо з найпростішого: репрезентація жінок.
Чому це найпростіше? А тому що можна взяти й банально порахувати: скільки жінок в органах влади? У силових структурах? У числі редакторів газет та журналів, власників виробництва, у релігійних структурах? Загалом серед робочої сили?
А чого не половина, якщо жінки - то половина людства?
Ну, оскільки ми тут займаємося культуркою - то скільки жінок серед персонажів книжок? Героїнь кіна? Серіалів? Коміксів? Відеоігор?
Культура починається з дитячого садочка. Скільки хлопчиків та дівчаток на размальовках та у мультиках? У пісеньках? Від чиєї особи складені пісеньки - хлопчика чи дівчинки чи гендерно-нейтрального автора? Про кого більше казок? Дитячих театральних та лялькових вистав? Скільки жінок-авторок у збірках? І таке інше.
Порахували. Просльозилися.
Чому просльозилися? Тому, що цифри свідчать: в нас патріархат, в нас немає суспільства рівності, нам до нього як до Києва рачки. І цей патріархат відтворює себе через культурні патерни, тобто, хто не знає, що таке патерн - це така, тіпа, резинова печатка, де написано щось типа "Одобряю, Полихаєв", і тую печатку ставлять людини в мозок з раннього дитинства.
Ось наприклад: десь я надибала статтю однієї африканської письменниці. Як і багато з нас, вона в дитинстві розважала себе складеними самостійно казками. У її казках білі діти каталися на санчатах і ковзанах та бавилися у сніжки. Сама вона чорна. Снігу, санчат та ковзанів не бачила аж поки не приїхала до Європи вже дорослою. Але вона вигадувала пригоди білих дітей у снігу, бо це здавалося їй дуже цікавим, а творів про чорних дітей не було. Шльоп! - у дитини в голові штамп "Казки - це про білих дітей". І тільки дорослою вона зрозуміла, що казки про чорних - це... нормально. Бо в голові вже стояв резиновий штамп і треба було докласти зусиль, щоб його стерти.
Не так давно я заради експерименту простудіювала декілька читанок для молодших школярів на предмет жіночої репрезентації. Результат мене свого часу приголомшив: героїнями текстів дівчата були приблизно у кожному п'ятому випадку, текстів, написаних жінками - близько 10%, від дівчачої особи - ЖОДНОГО в одній читанці та по одному - в інших.
Тобто я знала, що з жіночою репрезентацією в нас хєрово, але не знала, що аж так!
До чого це призводить? До того, що в дівчатка, яке навчається за цією читанкою, в голові з'являється, як в той африканської письменниці, гумовий штамп:
Цікаво - цп те, що про хлопців.
Пригоди - це про хлопців.
Висловлюватися від першої особи - це про хлопців.
Подальше вивчення літератури лише поглиблює цей штамп, а надалі ще мультики, кіно,віно і доміно відеоігри та просто балачки з друзями і спостереження за дорослими. До пубертату в більшості дівчат мозок здеформований, вони навчені не бачити і не чути жінок, нерідко навіть не бачити й не чути себе. Ігнорувати їхню присутність, їхню думку, нехтувати їхніми зусиллями - і собою, і своїми зусиллями також, чи ж то відрощувати навичку "Я не така!" - себто, інших жінок можна й надалі ігнорувати, але не мене, бо я заслужила.
До чого це приводить? До результатів, які показує психологічне тестування: коли в аудиторії присутні жінки складають 30%, око людини приблизно сприймає кількість чоловіків та жінок як "рівну". Коли жінка говорить 3 хвилини, а чолоік - 10, це суб'єктивно спримається як "вони говорили протягом рівного часу". Справжня кількісна рівність сприймається як "жінок забагато і вони забагато розмовляють".
І це я кажу лише про КІЛЬКІСНУ репрезентацію. Бо на ЯКІСНОМУ рівні пиндець із кількісною репрезентацією примножується сугубо й трегубо. У ЯКІЙ ролі жінки представлені в даному художньому творі? Здебільшого це саппорт героя чи об'єкт, до якого герой докладає своїх зусиль та емоцій. ЯК прописаний жіночий персонаж? Здебільшого не так ретельно, як чоловік, почуттям персонажки приділяється значно менше уваги, ніж почуттям чолоіка. Почуття персонажки будуть глибоко розроблені та ретельно висвітлені, якщо це кохання до чоловіка, або, скажемо, любов матері до сина, сестри до брата тощо. Рідко в інших випадках.
Навіть в текстах жінок. Бо жінки-письменниці, поки виростають, теж мають здеформований мозок! Вони пишуть про хлопців чи від особи хлопців, а потім їхні тексти включають до хрестоматій методробітники-жінки, які так само виросли з проштемпельованими мозками.
Патріархат розповсюджується штампуванням мозку. Інструментом штампування мозку є культура. На штампі написано "ЦІКАВО - ЦЕ ПРО ЧОЛОВІКА". Штамп внетрюється в мозок дітей через НЕРІВНУ РЕПРЕЗЕНТАЦІЮ чоловіків та жінок у культурі. Нерівність репрезентації відбивається як у КІЛЬКОСТІ представлених у культурі жінок (ише 17% персонажок американського кіно останнього року є жінками), так і у ЯКОСТІ (жінки - це найчастіше друго- та третьорядні персонажі, емоційна підтрика та обслуга чолоіків, об'єкт їхніх дій та пристрастей). Підріслі діти, що обрали культуру полем своєї діяльності, несвідомо відтворюють ту картину репрезентації статей, яку засвоїли з культури, чим утворюють замкнене коло.
Кінець першої частини.
Чому це найпростіше? А тому що можна взяти й банально порахувати: скільки жінок в органах влади? У силових структурах? У числі редакторів газет та журналів, власників виробництва, у релігійних структурах? Загалом серед робочої сили?
А чого не половина, якщо жінки - то половина людства?
Ну, оскільки ми тут займаємося культуркою - то скільки жінок серед персонажів книжок? Героїнь кіна? Серіалів? Коміксів? Відеоігор?
Культура починається з дитячого садочка. Скільки хлопчиків та дівчаток на размальовках та у мультиках? У пісеньках? Від чиєї особи складені пісеньки - хлопчика чи дівчинки чи гендерно-нейтрального автора? Про кого більше казок? Дитячих театральних та лялькових вистав? Скільки жінок-авторок у збірках? І таке інше.
Порахували. Просльозилися.
Чому просльозилися? Тому, що цифри свідчать: в нас патріархат, в нас немає суспільства рівності, нам до нього як до Києва рачки. І цей патріархат відтворює себе через культурні патерни, тобто, хто не знає, що таке патерн - це така, тіпа, резинова печатка, де написано щось типа "Одобряю, Полихаєв", і тую печатку ставлять людини в мозок з раннього дитинства.
Ось наприклад: десь я надибала статтю однієї африканської письменниці. Як і багато з нас, вона в дитинстві розважала себе складеними самостійно казками. У її казках білі діти каталися на санчатах і ковзанах та бавилися у сніжки. Сама вона чорна. Снігу, санчат та ковзанів не бачила аж поки не приїхала до Європи вже дорослою. Але вона вигадувала пригоди білих дітей у снігу, бо це здавалося їй дуже цікавим, а творів про чорних дітей не було. Шльоп! - у дитини в голові штамп "Казки - це про білих дітей". І тільки дорослою вона зрозуміла, що казки про чорних - це... нормально. Бо в голові вже стояв резиновий штамп і треба було докласти зусиль, щоб його стерти.
Не так давно я заради експерименту простудіювала декілька читанок для молодших школярів на предмет жіночої репрезентації. Результат мене свого часу приголомшив: героїнями текстів дівчата були приблизно у кожному п'ятому випадку, текстів, написаних жінками - близько 10%, від дівчачої особи - ЖОДНОГО в одній читанці та по одному - в інших.
Тобто я знала, що з жіночою репрезентацією в нас хєрово, але не знала, що аж так!
До чого це призводить? До того, що в дівчатка, яке навчається за цією читанкою, в голові з'являється, як в той африканської письменниці, гумовий штамп:
Цікаво - цп те, що про хлопців.
Пригоди - це про хлопців.
Висловлюватися від першої особи - це про хлопців.
Подальше вивчення літератури лише поглиблює цей штамп, а надалі ще мультики, кіно,
До чого це приводить? До результатів, які показує психологічне тестування: коли в аудиторії присутні жінки складають 30%, око людини приблизно сприймає кількість чоловіків та жінок як "рівну". Коли жінка говорить 3 хвилини, а чолоік - 10, це суб'єктивно спримається як "вони говорили протягом рівного часу". Справжня кількісна рівність сприймається як "жінок забагато і вони забагато розмовляють".
І це я кажу лише про КІЛЬКІСНУ репрезентацію. Бо на ЯКІСНОМУ рівні пиндець із кількісною репрезентацією примножується сугубо й трегубо. У ЯКІЙ ролі жінки представлені в даному художньому творі? Здебільшого це саппорт героя чи об'єкт, до якого герой докладає своїх зусиль та емоцій. ЯК прописаний жіночий персонаж? Здебільшого не так ретельно, як чоловік, почуттям персонажки приділяється значно менше уваги, ніж почуттям чолоіка. Почуття персонажки будуть глибоко розроблені та ретельно висвітлені, якщо це кохання до чоловіка, або, скажемо, любов матері до сина, сестри до брата тощо. Рідко в інших випадках.
Навіть в текстах жінок. Бо жінки-письменниці, поки виростають, теж мають здеформований мозок! Вони пишуть про хлопців чи від особи хлопців, а потім їхні тексти включають до хрестоматій методробітники-жінки, які так само виросли з проштемпельованими мозками.
Патріархат розповсюджується штампуванням мозку. Інструментом штампування мозку є культура. На штампі написано "ЦІКАВО - ЦЕ ПРО ЧОЛОВІКА". Штамп внетрюється в мозок дітей через НЕРІВНУ РЕПРЕЗЕНТАЦІЮ чоловіків та жінок у культурі. Нерівність репрезентації відбивається як у КІЛЬКОСТІ представлених у культурі жінок (ише 17% персонажок американського кіно останнього року є жінками), так і у ЯКОСТІ (жінки - це найчастіше друго- та третьорядні персонажі, емоційна підтрика та обслуга чолоіків, об'єкт їхніх дій та пристрастей). Підріслі діти, що обрали культуру полем своєї діяльності, несвідомо відтворюють ту картину репрезентації статей, яку засвоїли з культури, чим утворюють замкнене коло.
Кінець першої частини.
no subject
---- Я бачу такі варіанти які, втім, можуть поєднуватися:
- нарцисизм (у клінічному сенсі, а не обзивалка). Навіть у відносно легкій формі, коли людина в цілому адекватна. Один із типових та важливих проявів - плутанина у статях, заздрість до іншої статі (у чоловіків теж, доречі, просто їм культура задає інші способи це проявляти). В принципі, кількість нарцисів зараз збільшується, бо нарциси виховують нарцисів, і є підозра, що раніше, коли медицина була йок, майбутні нарциси переважно гинули молодими або просто гірше розмножувалися. А зараз угробити себе значно важче;
- трансляція ідеї, що ти жінка, але жінкою бути - це суцільне страждання. У комплекті із поступовим руйнуванням традиційної культури та традиційних способів залучення жінок до спеціальних жіночих справ та жіночого соціуму це може принести у голову дитині ідею, що краще не бути жінкою. Тобто якщо ти ходиш до школи, як хлопці, якщо ти ходиш у ті самі гуртки, що й хлопці, якщо дивишся ті самі фільми, можеш носити той самий одяг, отримувати ті самі професії і т. і., то чому ти маєш страждати, а вони ні? А можна ж зробити вигляд, що цицьок немаї і тіпа не страждати. Раніше такого варіанту в принципі не було. Тобто крім дискримінації культура підкидає щось накшталт можливості від неї втекти - це уявна можливість, але маленький дитині це не очевидно;
- в цілому слабка здатність дитини адаптуватися до зовнішніх умов, певна психічна ослабленість різного походження. В нормі дитина засвоює норми своїх батьків і ці норми її не руйнують, а в підлітковому віці після періоду протесту вона робить ці норми (інколи з певними змінами) вже повністю власними. Раніше слабкі просто гинули. Зараз вони живуть і намагаються якось адаптуватися до умов так, щоб психіка не була зруйнована. Тобто якщо батьківські норми передбачають, що жінка має пахати з ранку до ночі і ще бути лагідною, і бабусі це витримували, матері вже через силу і з поступовим руйнування здоров*я, а дитина в принципі навіть близько не тягне, вона придумає щось, щоб уникнути загибелі. Це може бути "я надто слабка і хвора", а може "а я хлопчик, моя задача в ножички грати";
- шизофреногенне оточення, купа подвійних послань, повна плутанина у всьому. Але там в результаті швидше за все буде не просто "я не дівчинка", а купа різноманітних психологічних проблем, серед яких проблеми з ідентичністю - дрібниці.
no subject
Среди того, что я видела вокруг себя, самый частый вариант, кажется — отказ быть женщиной, потому что женщиной быть плохо, а второй по частоте — потому что, признавая себя женщиной, придется признать себя неполноценной по каким-то меркам, которые есть в голове (правильная женщина — это как бабушка, а я как бабушка не могу, значит, либо я убогая, либо я не женщина, буду не женщина).
А в случае с нарциссизмом — причина в том, что нарциссу в принципе все время кажется, что кем угодно быть лучше, чем им, и половая принадлежность частный случай? Или я неправильно всю эту проблему понимаю?
У мужчин я достаточно часто встречала желание быть (или временно побыть) женщиной, хотя они редко проявляют его, ведь для мужчин это табуированная штука. Иногда это вполне здоровое на мой взгляд любопытство, желание примерить на себя чужое место, иногда — зависть, да.
no subject
Так, щодо нарцисів, думаю, щось таке. Крім того, коли формується нарцисизм, стать - це головна ідентичність. Хто я - Катя, дівчинка. Інші ще не виникли. Але оскільки є відчуття постійної своєї неадекватності, воно у дуже малому віці закріплюється за актуальною на той час і головною ідентичністю.
Крім того, у нарциса особистість формується із порушенням структури, а структура має, так би мовити, "статевий" характер - у чоловіків Аніма, у жінок Анімус, і т. і. Це базові речі, які дають викривлене сприйняття всього статевого та гендерного.
Мені здається, у чоловіків заздрість до жінок частіше знаходить прояв у агресії та знеціненні, банально тому, що культура схвалює саме такі прояви у чоловіків. Дуже мало хто з тих чоловіків, які керуються заздрістю, здатні визнати її існування. Жінки в цьому суттєво сильніші. Якщо чоловік визнає заздрість, швидше за все або вона насправді слабка, або він дуже терапевтований, або там конкретна фрагментація особистості і фігова соціалізація.
no subject
Ага, вот значит как с полом у человека с нарциссическим расстройством... Спасибо большое.
На то, что у мужчин зависть к женщине чаще всего трансформируется в агрессию, очень похоже. Вокруг себя я этого не вижу, потому что у меня тщательно отфильтрованный круг общения, но в социуме вообще, кажется, это есть и этого очень много.