Троха лікнепу: репрезентація, об'єктивація, диспавермент

[morreth]

Почемо з найпростішого: репрезентація жінок.

Чому це найпростіше? А тому що можна взяти й банально порахувати: скільки жінок в органах влади? У силових структурах? У числі редакторів газет та журналів, власників виробництва, у релігійних структурах? Загалом серед робочої сили?
А чого не половина, якщо жінки - то половина людства?

Ну, оскільки ми тут займаємося культуркою - то скільки жінок серед персонажів книжок? Героїнь кіна? Серіалів? Коміксів? Відеоігор?

Культура починається з дитячого садочка. Скільки хлопчиків та дівчаток на размальовках та у мультиках? У пісеньках? Від чиєї особи складені пісеньки - хлопчика чи дівчинки чи гендерно-нейтрального автора? Про кого більше казок? Дитячих театральних та лялькових вистав? Скільки жінок-авторок у збірках? І таке інше.

Порахували. Просльозилися.

Чому просльозилися? Тому, що цифри свідчать: в нас патріархат, в нас немає суспільства рівності, нам до нього як до Києва рачки. І цей патріархат відтворює себе через культурні патерни, тобто, хто не знає, що таке патерн - це така, тіпа, резинова печатка, де написано щось типа "Одобряю, Полихаєв", і тую печатку ставлять людини в мозок з раннього дитинства.

Ось наприклад: десь я надибала статтю однієї африканської письменниці. Як і багато з нас, вона в дитинстві розважала себе складеними самостійно казками. У її казках білі діти каталися на санчатах і ковзанах та бавилися у сніжки. Сама вона чорна. Снігу, санчат та ковзанів не бачила аж поки не приїхала до Європи вже дорослою. Але вона вигадувала пригоди білих дітей у снігу, бо це здавалося їй дуже цікавим, а творів про чорних дітей не було. Шльоп! - у дитини в голові штамп "Казки - це про білих дітей". І тільки дорослою вона зрозуміла, що казки про чорних - це... нормально. Бо в голові вже стояв резиновий штамп і треба було докласти зусиль, щоб його стерти.

Не так давно я заради експерименту простудіювала декілька читанок для молодших школярів на предмет жіночої репрезентації. Результат мене свого часу приголомшив: героїнями текстів дівчата були приблизно у кожному п'ятому випадку, текстів, написаних жінками - близько 10%, від дівчачої особи - ЖОДНОГО в одній читанці та по одному - в інших.

Тобто я знала, що з жіночою репрезентацією в нас хєрово, але не знала, що аж так!

До чого це призводить? До того, що в дівчатка, яке навчається за цією читанкою, в голові з'являється, як в той африканської письменниці, гумовий штамп:

Цікаво - цп те, що про хлопців.
Пригоди - це про хлопців.
Висловлюватися від першої особи - це про хлопців.

Подальше вивчення літератури лише поглиблює цей штамп, а надалі ще мультики, кіно, віно і доміно відеоігри та просто балачки з друзями і спостереження за дорослими. До пубертату в більшості дівчат мозок здеформований, вони навчені не бачити і не чути жінок, нерідко навіть не бачити й не чути себе. Ігнорувати їхню присутність, їхню думку, нехтувати їхніми зусиллями - і собою, і своїми зусиллями також, чи ж то відрощувати навичку "Я не така!" - себто, інших жінок можна й надалі ігнорувати, але не мене, бо я заслужила.

До чого це приводить? До результатів, які показує психологічне тестування: коли в аудиторії присутні жінки складають 30%, око людини приблизно сприймає кількість чоловіків та жінок як "рівну". Коли жінка говорить 3 хвилини, а чолоік - 10, це суб'єктивно спримається як "вони говорили протягом рівного часу". Справжня кількісна рівність сприймається як "жінок забагато і вони забагато розмовляють".

І це я кажу лише про КІЛЬКІСНУ репрезентацію. Бо на ЯКІСНОМУ рівні пиндець із кількісною репрезентацією примножується сугубо й трегубо. У ЯКІЙ ролі жінки представлені в даному художньому творі? Здебільшого це саппорт героя чи об'єкт, до якого герой докладає своїх зусиль та емоцій. ЯК прописаний жіночий персонаж? Здебільшого не так ретельно, як чоловік, почуттям персонажки приділяється значно менше уваги, ніж почуттям чолоіка. Почуття персонажки будуть глибоко розроблені та ретельно висвітлені, якщо це кохання до чоловіка, або, скажемо, любов матері до сина, сестри до брата тощо. Рідко в інших випадках.

Навіть в текстах жінок. Бо жінки-письменниці, поки виростають, теж мають здеформований мозок! Вони пишуть про хлопців чи від особи хлопців, а потім їхні тексти включають до хрестоматій методробітники-жінки, які так само виросли з проштемпельованими мозками.

Патріархат розповсюджується штампуванням мозку. Інструментом штампування мозку є культура. На штампі написано "ЦІКАВО - ЦЕ ПРО ЧОЛОВІКА". Штамп внетрюється в мозок дітей через НЕРІВНУ РЕПРЕЗЕНТАЦІЮ чоловіків та жінок у культурі. Нерівність репрезентації відбивається як у КІЛЬКОСТІ представлених у культурі жінок (ише 17% персонажок американського кіно останнього року є жінками), так і у ЯКОСТІ (жінки - це найчастіше друго- та третьорядні персонажі, емоційна підтрика та обслуга чолоіків, об'єкт їхніх дій та пристрастей). Підріслі діти, що обрали культуру полем своєї діяльності, несвідомо відтворюють ту картину репрезентації статей, яку засвоїли з культури, чим утворюють замкнене коло.

Кінець першої частини.

Comments

[luche-chuchhe.livejournal.com]

гадаю, ви недооцінюєте ступінь відмови іншим у суб*єктності
є думка, що людина знає переклад, але вважає, що оскільки в російській мові є слово "чєловєк" із значенням "людина", то в українській мові _все одно_ мають бути значення такі, які задаються російською мовою.
Це як з назвою "Україна" - яка різниця, що в українській є слово "країна", навіть якщо це знати. В російській є слово "край", тому, звісно, українська самоназва походить від цього слова, бо воно росіянам ближче.
Ну, уявіть такий егоцентризм, коли взагалі неможливо уявити, що інші люди керуються чимось своїм, що всесвіт не крутиться навколо тебе та всього "твого".

[volchik-lamyra.livejournal.com]

К слову, в русском-то "край" тоже имеет второе значение (родной край, Краснодарский Край), но этот момент все как-то протормозивши

[freya-victoria.livejournal.com]

Саме так, скоріше за все

[gorgulenok.livejournal.com]

Ой. Да, это возможно.
Да, бывает такое. В том смысле, что я такое видела.
Изнутри мне это трудно представить, хотя у меня в голове русский шовинизм, конечно, тоже есть (а его трудно не иметь, если выросла и прожила всю жизнь в Москве, он лезет в голову с детства в куче мелочей, словечек, устоявшихся мнений; можно только в какой-то момент отдать себе в нем отчет, ужаснуться и начать сознательно очищать мозги от него всеми силами).

[luche-chuchhe.livejournal.com]

Так, розумію, я сама переїхала з Росії.
Такі речі легше розуміти, якщо, наприклад, ви феміністка, і всюди замість "росіяни" підставляти "чоловіки", а замість "українці" - "жінки". Дискурс надзвичайно подібний, до дрібних деталей.

[gorgulenok.livejournal.com]

У меня впечатление, что национальный шовинизм в случае с Россией еще хуже гендерного. Может быть, мне так кажется потому, что я сама от гендерного шовинизма почти не пострадала, по крайней мере меньше, чем от других вещей, а то, что я увидела в исполнении своих соотечественников в 14-м году — это... это бесовской разгул какой-то. Может быть, это иллюзия, но мне кажется, что гендерный шовинизм в нашем обществе вылиться вот в такое вот все-таки не способен. На глобальном уровне, я имею в виду, в семьях-то очень по-разному бывает.
Но схема насилия да, всегда одна и та же, о каком бы насилии ни шла речь.

[luche-chuchhe.livejournal.com]

Хм, щодо того, чи може вилитися в таке гендерний шовінізм - лише серед моїх близьких знайомих (а в мене мало знайомих) дві були згвалтовані, більшість пережили спроби згвалтування, але змогли врятуватися, а жінок, які б взагалі не зазнали сексуалізованого насильства, я, здається, і не знаю. При цьому майже кожна або не розповідала рідним про те, що сталося, або розповіла і отримала порцію "тумаків", я мовчу про підтримку. При цьому мейнстрім у будь-яких розмовах про таке насильство - самадурепавинна. При цьому жарти про згвалтування - норма навіть серед умовної інтелигенції.
Про статистику вбивств ви, гадаю, знаєте.
Тобто насильство щодо жінок не розпочалося в 14-му році, а триває весь час. Дискримінація не розпочалася нещодавно, а як вважалася нормою, так і вважається. Ну он нещодавно у нас намагалися заборонити жінкам мати посади у армії, крім посад накшталт "охоронець жіночої гаупвахти", і купа жінок, які служать, опинилися у ще у більшій дупі, ніж були бо зараз, як я знаю, розповсюдженим є таке - жінка насправді є снайперкою, а в паперах записана як кухарка.
Уявіть таке в російській армії, наприклад, щодо бурятів або татар. Або євреїв. Або хоча б щодо тих самих українців. І обгрунтування такого - фізичними якостями, ага.
На війни за два роки загинуло близько 10 тис. українців. Гляньте статистику, скільки жінок щороку вбиті власними чоловіками, колишніми чоловіками або бойфрендами. Нормальної статистики про згвалтування, побиття, катування ви не знайдете, її не існує.
Бо це все вважається нормою.
Тому не можу з вами погодитися. Просто війна - це щось нове, а гендерне насильство - звичне.

[gorgulenok.livejournal.com]

Я не сказала бы, что это считается нормой, скорее делается вид, что этого не существует. Мне трудно себе представить все-таки, чтобы большинство окружающих меня мужчин взяло вдруг и сказало: насиловать женщин нормально, избивать женщин правильно, бабы они вообще не люди. Скорее происходит другое: муж избивает жену, а все этого не замечают. Причем кто делает вид, у кого психзащиты, а кто и действительно искренне не замечает, потому что все в обществе устроено так, чтобы таких вещей не было видно.
Гендерного насилия полно, да, я знаю это, конечно же. Но у меня впечатление, что оно скорее замалчивается или выдается за что-то другое, чем оправдывается.
Хотя, если так посмотреть, наша вата тоже твердит, что никаких российских войск в Украине нет... Нет, все-таки в чем-то и правда очень похоже.

[luche-chuchhe.livejournal.com]

Але ж і росіяни у переважній більшості не кажуть а давайте стріляти градами по мирному місту, вб*ємо кількох жінок та дітей, бо це ж нормально. Вони кажуть: треба захистити мирне російськомовне населення від фашистів. Не кажуть - правильно, що російська армія окупувала Донбасс, а кажуть - їхтамнєт. Деякі роблять вигляд, у деяких психічний захист, а хтось відверто не помічає, бо все в російському суспільстві влаштовано так, щоб такі речі не помічати (а що, попердні війни сильно помічали? ну от ви знаєте, скільки їх було? а загиблих скільки? про це багато розмовляють серед вашого оточення?)

Гендерного насилия полно, да, я знаю это, конечно же. Но у меня впечатление, что оно скорее замалчивается или выдается за что-то другое, чем оправдывается.
--- ну ви зайдіть у будь-який тред про згвалтування або вбивство чоловіком дружини. Вбивство ще може засудять (але не всі, і більше половини будуть шукати провину жінки, хоча визнаватимуть, що "мужик перегнув"), а згвалтування - ну хіба що гвалтували біженці. )))
Або заговоріть серед пересічних про таке поняття, як згвалтування дружини, або згвалтування повії. Якщо психіка міцка і ті люди вам не дорогі.
Почитайте, наприклад, про Оксану Макар - це та, що була спалена живцем після згвалтування, ну тобто вже зовсім піздець-випадок. Але ж купа таких, які пишуть, що її вина є. Рівно те саме, що "нє нада била скакать на майданє". )

Я ж кажу, аналогія дуже гарна, часом є подібність до окремих слів та фраз.
Розумієте, не може бути вкоріненого та постійного насильства, якщо всім просто начхати. Для насильства мають бути ненависть, презирство - негативні сильні почуття. Від байдужості не вбивають і не гвалтують. Тобто якщо насильства багато, це означає, що в суспільстві розповсюдженим почуттям є зовсім не байдужість. Ті, хто вчиняє насильство - вони ж теж звичайні частини суспільства, а не з Марса спустилися.

[gorgulenok.livejournal.com]

Глубоко задумалась.
Мне кажется, что я поняла, что вы хотите сказать. Примерно по каждому пункту у меня есть какое-то "нет, но..." — и это же самое "нет, но" на самом деле, если чуть-чуть подумать, применимо к другой части аналогии.
Разница действительно по большей части в моем отношении к тому и другому. По крайней мере, такой, чтобы самой не видеть аргументов против, объективной я ее сейчас не вижу.

[siriana-i.livejournal.com]

"якщо насильства багато, це означає, що в суспільстві розповсюдженим почуттям є зовсім не байдужість" - таки воно, воно... Першопричина. Внутрішня агресія в суспільстві провокує перетворення усяких відмінностей у привід до дискримінації, відмежовування від "слабших" (аж до рівня викреслювання слабших із "своїх"), пошук цих слабших для відігратися чи самоствердитись.

[zlatovlaska-1.livejournal.com]

Нас, женщин, завоевали и поработили 7 тыс. лет назад, плюс-минус. Мы тысячи лет живем в рабстве, как наши мамы и бабушки. Это концлагерь, который не заканчивается нигде и никогда, просто некоторым женщинам повезло чуть больше, некоторым - меньше, некоторым - совсем не повезло.

То, что идет сейчас - даже не война полов, это бойня. Наши фем. достижения - результат "подземной железной дороги", реденького гражданского сопротивления и небольшой партизанщины. Мы все - рабыни на земле, оккупированной так давно, что уже не помним, как оно было иначе.
И я - не про географические территории - это весь мир.
Большинство женщин даже не имеют личного пространства, не имеют пресловутой "зоны комфорта", не считают себя вправе даже на собственные тела. У нас нет даже какого-то военного тыла, где отсидеться можно, мы всегда даже не на обочине, мы - на поле боя, где в любой момент может попасть шальная пуля. Брони нет, или очень плохая - типа "богатая знаменитая женщина". Оружия нет, или устаревшее и вышедшее из строя, или просто не знаем, как из него стрелять. Большинству с раннего детства запрещали даже себя защищать, транслировали месседж: лучше быть жертвой и умереть, девочка=плохая, хорошая=мертвая, лучше бы был мальчик, ничтожество не смеет защищаться, иначе получит двойную кару. А обычное обращение с ничтожеством - унижения и пытки.

Первыми рабами были женщины и дети, мужчин просто убивали, а женщин можно было сломать грубой силой и шантажировать детьми. Поэтому фемицид - необязательно концентрированное массовое убийство женщин, это убийства, рабство и насилие, растянутые на годы и десятилетия.

Когда фашисты говорили про низшую расу, которая либо мертвецы либо рабы, толкали пропаганду и писали псевдонаучные книги - мир ужасался и боролся. Это было явственным людоедством.

Когда с женщинами говорят как с низшими, пропагандируют женщинам рабскую покорность и обожание "господ", когда вся культура и наука (где куча стереотипов) о женщинах говорит как о низшем сорте человека - мы это проглатываем и не давимся. Потому что не знали иного.

Наоборот же, когда звучат мысли о том, что "так нельзя, это недопустимо, нужно остановить" - начинается возмущение, что все идет как надо, вы хотите разрушить удобный привычный мир, вам ненормально - нам нормально, женщинам это нравится, а если не нравится - неправильные женщины и должны быть выпилены.

[pawel-motornyj.livejournal.com]

я сам був врадений анскільки сиутації аналогічні. а якщо замінити не на "росіян" і "українців", а на "російськомовних" і "україномовних" - взагалі майже до 100%