Гадаю, коменти тут є чудовими ілюстраціями до наступного посту - про те, якими саме є образи жінок у літературі, та як такі образи діють на читачів. І тут навіть справа не у повній відсутності суб*єктності у жіночого персонажа. Тут а) задані чіткі гендерні ролі; б) це залишається переважно непомітним для читачів.
Видно, є певна ілюзія, що трансляція жорстких ролей можлива лише у текстах, де вони даються разом із прямою моралізацією, мовляв, ти, Маша, будь такою, добре бути такою, а такое не будь. Є ілюзія, що "сатира" - це щось схоже на пряму моралізацію за дією. Тоді як це не так. Вона є схожою за дією лише в одному випадку - коли той, чія поведінка висміюється, постає не лише смішним, але й жалюгідним або мерзенним. Навіть коли він постає смішним та відверто небезпечним, "сатира" на багатьох подіє так, що саме цей герой буде здаватися головним та таким, що заслуговує на співчуття, а також він буде здаватися правим. Коли герой, що висміюється, постає в цілому милим, таким, що його поведніку можна зрозуміти, бо вона не така вже й жахлива, коли його мотиви докладно розбирають та обмусолюють (а протилежну точку зору взагалі не дають, не кажучі вже про докладний виклад), "сатира" на людину, у якої не склалися вже стійкі переконання про висміювану проблему, діє швидше протилежним способом. Це можна побачити по купі серіалів із "соціопатами", де герої часто постають як смішні, але водночас круті, а їхні мотиви показані як такі, що їх можна зрозуміти. Це призводить виключно до зростання популярності таких героїв. А у випадку браку інших ролевих сценаріїв, які б зустрічалися у літературі, така "сатира" діє як банальний транслятор. Єдине, що вона може задавати - типові емоції. І, власне. задає, бо яким є типове і традиційне сприйняття такого роду дій хлопчиків (та й згодом чоловіків) - так, це погано, але хлопчики такі, цього не змінити. Вочевидь, дівчатам пропонується з цим змиритися, бо ж така "сатира" не надає дівчатам жодного іншого варіанту дій.
Так і Печорін в "герой нашего времені", персонаж негативний але виписаний так щоб викликати мимовільне співчуття. Це уважного читача примушує замислитись...
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
а) задані чіткі гендерні ролі;
б) це залишається переважно непомітним для читачів.
Видно, є певна ілюзія, що трансляція жорстких ролей можлива лише у текстах, де вони даються разом із прямою моралізацією, мовляв, ти, Маша, будь такою, добре бути такою, а такое не будь.
Є ілюзія, що "сатира" - це щось схоже на пряму моралізацію за дією. Тоді як це не так. Вона є схожою за дією лише в одному випадку - коли той, чія поведінка висміюється, постає не лише смішним, але й жалюгідним або мерзенним. Навіть коли він постає смішним та відверто небезпечним, "сатира" на багатьох подіє так, що саме цей герой буде здаватися головним та таким, що заслуговує на співчуття, а також він буде здаватися правим.
Коли герой, що висміюється, постає в цілому милим, таким, що його поведніку можна зрозуміти, бо вона не така вже й жахлива, коли його мотиви докладно розбирають та обмусолюють (а протилежну точку зору взагалі не дають, не кажучі вже про докладний виклад), "сатира" на людину, у якої не склалися вже стійкі переконання про висміювану проблему, діє швидше протилежним способом.
Це можна побачити по купі серіалів із "соціопатами", де герої часто постають як смішні, але водночас круті, а їхні мотиви показані як такі, що їх можна зрозуміти. Це призводить виключно до зростання популярності таких героїв.
А у випадку браку інших ролевих сценаріїв, які б зустрічалися у літературі, така "сатира" діє як банальний транслятор. Єдине, що вона може задавати - типові емоції. І, власне. задає, бо яким є типове і традиційне сприйняття такого роду дій хлопчиків (та й згодом чоловіків) - так, це погано, але хлопчики такі, цього не змінити. Вочевидь, дівчатам пропонується з цим змиритися, бо ж така "сатира" не надає дівчатам жодного іншого варіанту дій.
no subject
Кому найбільше співчуваєш, коли читаєш "Данадцять стільців" та "Золоте теля"?
no subject