Питання до всіх, хто "я не проти геїв, я проти зухвалих демонстрацій"

[morreth]

Ну гаразд, мені відомі джерела моєї гомофобії. Це стрес після розлучення, коли я була нещасна і бажала, щоб усі були нещасні або принаймні щасливі лише у вузьких рамках церковного права. Просто молилася на статтю Льюїса про "право на щастя" - тобто, про те, що ми права на щастя не маємо (пане Льюїсе, я сподіваюся, що вам в раю міцно гикається за ваші статті). Казилася через те, що є якісь люди, які сміють вимагати - ВИМАГАТИ, Карле! - права бути щасливими. А чого вони? Я ж не вимагаю.

Ну і той вантаж, що я його тягнула з дитинства, коли фраза "Надто ти себе любиш, легких шляхів шукаєш" звучала як вирок.

І, звичайно, я виправдовувалася все тими ж самими ганебними словами: я не проти геїв, але нехай вони не лізуть до мене з демонстраціями своєї орієнтації. Та ще й ображалася, коли називали гомофобкою.

Я розлучилася з чоловіком, мені було погано, я хотіла, щоб ніхто довкола не дражнив мене своєю радістю.

А ЩО У ВАС, БЛЯТЬ, НЕ ТАК? Хто вас скривдив?

Поплачтеся отут, я гарантую цілковите розуміння та співчуття. Поплачтеся щиро та відверто. Це краща терапія ніж ковтати жовч ненависті, збльовуючи потроху.

Comments

[morreth.livejournal.com]

Вы как-то упоминали, что я размышлю схожим с Вами способом, только Вы так думали раньше, а я - сейчас. Вероятно, это Вас забавляет.

Нет. То есть, да, но не настолько, чтобы терпеть дискомфорт. По правде говоря, меня от ваших высказываний частенько пронимает стыд за то, как я себя вела, и никакая забавность этого не компенсирует.

Вы правильно угадали половину причины. Вторая выглядит так: были люди, которые, вместо того, чтбы меня послать, терпеливо мне объясняли раз за разом, насколько ужасно то, что я несу в массы.

Вот ради этих людей, ради их великого терпения и долга перед ними я и не вышибаю вас.