Несколько проблем с сильными героинями в кино и литературе

[morreth]

На летней ФБ была хорошая переводная статья у команды Фем-вью. Я ее потеряла, к сожалению, и ссылу дать не могу. Но смысл был в следующем:

- наличие сильных героинь сейчас тренд в массовой культуре, но авторы не очень понимают, как их делать. Поэтому они пихают одну сильную героиню в мужской коллектив героев, типа одна исключительная женщина, равная мужинам это офигеть как круто, и, чтоб ни у кого не возникало сомнений в ее силе и крутости, она должна ввалить кому-нибудь впечатляющих люлей. На чем ее функция как сильной женщины исчерпывается и она становится любовным интересом главного героя. В крайнем случае автор придумает ей злодейку на финальную драку. Само собой, при этом сильная женщина должна выглядеть как Скарлетт Йоханссон или на худой конец как Хейли Этвелл. То есть, Сильная Героиня - это просто подкачанная Любовь Главгера, и воз поныне там.

С одной стороны, таки да.

С другой стороны, "Малефисента" и "Заледеневшая" порвали кассу. То есть, распространенное заблуждение, что "зрителям неинтересно смотреть про дружбу/любовь женщины и женщины" с треском провалилось через все этажи в подвал. Есть не просто спрос, а бешеный спрос.

Мало кто знает, как его удовлетворить, не прибегая к жанру сказки или фантастики.

Потому что реальность такова, что женщины поставлены в позицию конкуренток по отношению друг к другу за "ценный ресурс" - мужчину, и даже если они не конкурируют за одного мужчину, но ведут более-менее традиционный образ жизни, их разносит течением все дальше друг от друга. И разве "Тельма и Луиза" окончились хэппи-эндом?

Тут есть два больших валуна на дороге, с которыми я не знаю, что делать.

1. С одной стороны, искусство должно поднимать специфически женскую тематику. С другой - мало кто хочет за свои деньги после рабочей недели послушать репортаж из хижины дяди Тома, а женская тематика на 90%, увы, именно такова: обесценивание, абьюз, стеклянные потолки, насилие, киндер-кюхе-кирхе и прочие младые прелести Людмилы. "Жила-была одна баба", короче. Если об этом хорошо, талантливо рассказать, за это можно получить кучу премий, но кассу это не разорвет.

2. Есть сюжеты, в центре которых женщина невозможна. Я сейчас работаю над историей сорока севастийских мучеников. Они все были мужчинами. Так исторически сложилось. Да, выбирая точку зрения, я дала слово женщине, нарратив идет от лица Эмилии, будущей святой и матери великих каппадокийских святых, а на тот момент - совсем юной девушки. Но она не деятель, а рассказчик. Она в стороне, а не в сердцевине истории.

"Во все тяжкие" - этот сюжет тоже невозможен с женщиной в центре. Женщина на месте Уолтера или погибла бы максимум в 3 серии, или стала наркобаронессой максимум в 9, for the female of the species is deadlier than the male, и если женщина пойдет во все тяжкие, то дилеммы "тварь я дрожащая или право имею", растянутой на два сезона, там не будет.

Ну и до кучи таких сюжетов вообще.

Да, я нахожусь в привилегированном положении - я фантаст. У меня развязаны руки. Но тут я натыкаюсь на третий камень, самый большой.

Я не могу представить себе общество равенства.

Я точно знаю как не надо.
Как у Ефремова, где силой евгеники все женщины сексуальные куколки и даже проблема брития ног решена так, что на ногах просто ничего не растет - так не надо.
Как у Стругацких с их нежным сексизмом - не надо.
Как у Уэдона, где женщины вроде боевые подруги, но Мэл все равно главный - тоже не надо. Джосс, я тебя люблю, но не надо.
Что-то вроде нового "Баттлстар Галактика"? Нет, там мне тоже что-то жмет. Не могу сформулировать, что.

Вот кстати о Джоссе и о фантастике. Мой любимый сезон в "Баффи" - шестой. Где со всей ясностью и беспощадностью Джоссу пришлось констатировать: сильной женщине в этом мире места нет. После этого мог быть только мини-апокалипсис.

В общем, сплошная апофатика - "как не надо" - из которой никакой катафатики не вырисовывается.

Пойду стопаря наверну.

Comments

[luche-chuchhe.livejournal.com]

він виключення
більшість письменників навіть дупу від крісла не дуже піднімають )))
лєрмонтов не писав про те, як воно є в більшості чоловіків

але це вже зовсім інша тема, яка до гендерного питання не має жодного стосунку
чи ситуація виглядає так, що ви почуваєтеся змушеною через якийсь моральний борг писати про депресивних хворих тіток-нарцисок, а бажається вам про пригоди й обов*язково із "сильною жінкою" (як компроміс, бо простіше за все написати про чоловіка?))))

[morreth.livejournal.com]

Про чоловіка не лише простіше, про чоловіка ще й прикольніше, бо є момент закоханості, який надає авторської енергії. Мені загалом важко дається той реалізм, бо змушує і про чоловіків писати зовсім нецікавих. От зараз ще одно оповіданнячко йде дуже моторошно, бо головний герой мудило, а я не люблю писати про мудил.

[virago-ghost.livejournal.com]

слухай, добре, щодо чоловіка є момент закоханності, але ж жінкою тобі стати простіше, коли ти пишеш чоловіка, ти закохана, коли пишеш жінку - це ти (взагалі, коли ти чоловіка пишеш, якщо не відтворюєш психіку іншої людини за зовнішніми спостереженнями, з натури і прискіпливо, то це все одно ти; але виходить, що себе в образі чоловіка ти кохаєш, а себе в образі жінки - ні; якось воно так);
мені, наприклад, важко писати чоловіка, я весь час розумію, що пишу себе, а не чоловіка, нормально чоловіка я можу написати лише зовні і додаючи припущення про його внутрішній стан на підставі спостережень; в інших випадках я відчуваю, що воно штучне;
тобто, ось приходить жінка-читачка (в конкретному випадку ракуган) і розповідає мені, що з трьох "кореспондентів" один вийшов неважливим, другий показаний гарно, а третя, жінка - не розкритий її душевний світ; це відгук читача; а внутрішньо в мене зовсім інше відчуття: жінка - то я, за винятком ідеології, там справжній душевний світ, реальність, а чоловік - то штучний конструкт, де знову "я", але натягую на себе певну театральну роль і навмисно себе спотворюю

[morreth.livejournal.com]

коли пишеш жінку - це ти (взагалі, коли ти чоловіка пишеш, якщо не відтворюєш психіку іншої людини за зовнішніми спостереженнями, з натури і прискіпливо, то це все одно ти; але виходить, що себе в образі чоловіка ти кохаєш, а себе в образі жінки - ні; якось воно так)

Та бінго ж, мої дорогенькі, я себе не кохаю в образі жінки і я собі не подобаюся.

[virago-ghost.livejournal.com]

і жодна інша жінка чи її образ тобі не подобаються?
уявимо цинічні експерименти: Волков - жінка, його добровільна жертва - чоловік у депресії; Ігор - жінка, Антон - жінка, сама знаєш кого на літеру Г взагалі немає жодних питань написати жінкою, підсвідомий випєндрьож стане куди більш зрозумілим; питання Енея - жінки буде тяжким, а ле там піде своя специфіка, чи може командувати людина, яка далеко не перша і не друга у бою, і за іншим специфікаціями не має переваги, але має певні внутрішні мотивації

[morreth.livejournal.com]

Персонажеві-жінці треба подолати мій внутрішній спротив.
До речі, фтикання на персонажа-чоловіка разом з персонажем-жінкою дуже дійсне мастило для цього подолання:Корделія - Ейрел, Баффі-Ангел, Кості - Бут.

Еней-жінка - жодних проблем, я навіть фік придумала, треба тільки написати.
А от жінка на букву Ге - це навпаки, не уявляю.

Волков - злодій, тож стать непринципова.

[virago-ghost.livejournal.com]

ну я у випадку з Енеєм і тим самим сюжетом бачу деяку проблематику у побудові команди, цікаву між тим, а так все нормально;
а вот Г - дуже сильно жінка, як на мене :) легше за Енея іде, навіть

[virago-ghost.livejournal.com]

щодо фтикання на пару - добре, що допомогає
але мені здається, що тут ти потай годуєш дракона

бо всі ці пари сексуально пов'язані і їх стосунки змінюються через секс і кохання, і воно підсвідомо підтримує образ, згідно із яким навіть самодостатня і впевнена жінка заслуговує на прихильність лише у комплекті з чоловіком, тільки так вона "повноцінна"

[morreth.livejournal.com]

А що тут поробиш?

[virago-ghost.livejournal.com]

не знаю, якщо відверто;
в мене не має такої мотузки між сексом та самореалізацією для персонажів;
все, що я можу вигади - тренуватися розробляти і писати пари жіночих персонажів, але уникати штампованої жіночої проблематики з серіалів-процедурок або жіночих романів; брати і трансформувати стосунки чоловіків напарників, чи членів команди, вони більш різноманітні; загострювати проблематику, щоб жінка-персонаж викликала захват саме через свою діяльність і боротьбу з внутрішніми демонами, а не через почуття щастя і задоволення;
мені не вистачає команди(пари) жінок-конкуренток по роботі, що мають працювати разом, носіїв ворожого світогляду (малдер і скаллі жіноча версія), які поєднують свої дії

[morreth.livejournal.com]

Та мені не траба такої вже сильної мотузки. Подолання внутрішнього спротиву - справа "в'їжджання" в текст, коли вже в'їхала, не обов'язково продовжувати з героїнею втикати на героя. З четвертого сезону Баффі обходиться без Ангела, і мені нормально.

А "вправи заради вправи" мені нудно. От я зараз редагую "Серце меча", і вже бачу, де треба поглибити образи Констанс та Бет, хочу раніше ввести в текст Рокс, розвинути стосунки між Бет та Шнайдерихою, таке всяке.

[virago-ghost.livejournal.com]

то нормаль, я ж не казала про вправи заради вправи, лише про ідеї, які, так би мовити, важко спадають нам на думку через культуру, і необхідно докласти зусиль, щоб почати над ними працювати

[morreth.livejournal.com]

коли пишеш жінку - це ти (взагалі, коли ти чоловіка пишеш, якщо не відтворюєш психіку іншої людини за зовнішніми спостереженнями, з натури і прискіпливо, то це все одно ти; але виходить, що себе в образі чоловіка ти кохаєш, а себе в образі жінки - ні; якось воно так)

Та бінго ж, мої дорогенькі, я себе не кохаю в образі жінки і я собі не подобаюся.