Мене чогось ваш пасаж зачепив за живе. Можливо, тому, що я з вашою опоненткою згодна. Але зараз я хочу запитати про інше. А саме про критику себе. Я маю довгу історію самобичування. Тільки зараз я почала помічати, наскільки часто я себе лаю і критикую. І що цікаво, вся ця самокритика мені зовсім не допомагає робити щось. Я себе лаю, мучуся почуттям провини і на цьому все. Навіщо самокритика читачам цієї конкретної статті? Що на вашу думку автор очікує від читачів після прочитання?
те, що ви описуєте, не має нічого спільного з самокритикою; будь-який психічний механізм може спрацьовувати адекватно, а може й ні; в нормі самокритика дозволяє вам більш адекватно і повно оцінювати оточуюче середовище і власні успіхи і помилки, та відповідно змінювати поведінку; якщо у вас з цим болюча проблема, воно криво працює, то зверніться до психолога чи коуча; нормальний приклад самокритики ви навели самі, щойно, це ваш опис і оцінка проблеми з безплідним угризанням себе
Я в цьому коменті порад не просила. І якщо ми почали переходити на мою особистість, то я самобичування помітила після двох років психотерапії, куди прийшла із зовсім іншим запитом. Але зараз я хочу сказати не про це. Мені дуже не подобається спроба примусити когось щось зробити за допомогою почуття провини. Тому що для таких людей, як я (чомусь я думаю, що я не єдина така) воно не діє. Ідея "не треба стигматизувати звичайних обивателів Донбасу" хороша і наразі актуальна. Але те, що її намагаються нав’язати за допомогою навішування почуття провини на інших, мені не подобається.
щиро сподіваюся, що не будете, бо я ніяк не заохочували вас ділитися зі мною подробицями вашого особистого життя, а питання стигматизації обивателів Донбасу мене не цікавить і не бачу, чого його обговорювати зараз;
no subject
Але зараз я хочу запитати про інше. А саме про критику себе.
Я маю довгу історію самобичування. Тільки зараз я почала помічати, наскільки часто я себе лаю і критикую. І що цікаво, вся ця самокритика мені зовсім не допомагає робити щось. Я себе лаю, мучуся почуттям провини і на цьому все.
Навіщо самокритика читачам цієї конкретної статті? Що на вашу думку автор очікує від читачів після прочитання?
no subject
no subject
І якщо ми почали переходити на мою особистість, то я самобичування помітила після двох років психотерапії, куди прийшла із зовсім іншим запитом.
Але зараз я хочу сказати не про це.
Мені дуже не подобається спроба примусити когось щось зробити за допомогою почуття провини. Тому що для таких людей, як я (чомусь я думаю, що я не єдина така) воно не діє.
Ідея "не треба стигматизувати звичайних обивателів Донбасу" хороша і наразі актуальна. Але те, що її намагаються нав’язати за допомогою навішування почуття провини на інших, мені не подобається.
Далі я дискутувати не буду.
no subject