![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
П"ятицарство
Зойки та стогони стояли над площею, коли кат розрубав тіло жриці Бань. За старовинним законом, голову страченого після цього виставляли на палі, а тіло ховали у п"яти різних місцях, але ж жриця Бань заколотницею не була, тож розрубане тіло та голову одразу поклали до труни та понесли до храму, аби поховати в огорожі. І коли з полщі несли труну, люди кидали свій одяг під ноги носіям, а коли Сая Дикого Кота повезли до міської брами, щоб звідти відправити у вигнання, люди жбурляли в нього покидьками.
...Коли все скінчилось, до Барко підійшши Гіс Очерет, та вчитель Ку. Хлопець думав, що його лаятимуть, але учитель тільки простягнув йому жмуток одежі, а Гіс обійняв онука та заплакав.
До всіх трьох, кланяючись, підійшов управитель княжого дому та запросив Гіса й Барко до карети. Барко хотів був відмовитися, але дід мовчки зайняв своє місце в кареті, і хлопцеві нічого не залишалося, як лізти за ним. Коли дверцята закрилися, він запнув завіси та почав вдягатися.
- Ні, не в це, - зупинив його управитель, і простягнув згорток, у якому була довга шовкова нижня сорочка кольору свіжого масла, сині штані, панчохи з вишивкою, чорні чоботи зі срібними вушками, літній каптан на двадцяти двох застібках, пояс із срібною пряжкою та сап"янова шапчинка з перлиною на вершечку.
- Я в чуже ганчір"я не впинатимусь, - сказав Барко.
- Не роби дурниць, - відповів Гіс. І тут хлопець роздивився, що дід вбраний у свій найкращий каптан та найтоншу сорочку, а чоботи ретельно вичищені та змащені салом.
Хлопець подумав митізо дві, але рішуче натяг на себе прості учнівські конопляні лахи та підперезався смугастим плетеним поясом, якого колись сам зробив.
- Але ж ви мали здогадатися, ким ви є, - наполягав управитель. - Вам не годиться так входити до княжого замку.
- Я вже чотирнадцять років є тим, ким я є, - одрубав хлопець. - І ким би я не був, мені всі ці роки годилася конопляна одежа. То чого я сьогодні вбиратимуся в єдваб, наче лялька на весінне рівнодення?
- Полиш його, - сказав Гіс управителеві. - Він впертий, як його батько.
- Добре, - зітхнув управитель.
Прибувши до княжого замку, вони піднялися в велику залу, де за столом сиділи князь, його дружина, воєвода Хень, цензор, що так невдало гепнувся з коня, та його помічник, який вранці (Барко це примітив і запам"ятав) приїздив до храму.
- Юначе, - звернувся до Барка цей самий помічник цензора. - Чому ти не зодягнений належним тобі чином?
- Молодий господар у жалобі за своєю вчителькою, - управитель випередив Барка з відповіддю. - І не вважає для себе гідним вбиратися у шати.
- Таку відданість не можна не схвалювати, - кивнув цензор. - Вельмишановний князю, ви дали синові гідне виховння.
- То зробив не я, а його дід, шановний Гіс Очерет, - спокійно відповів князь Кан. - Йому й належить вся честь.
Барко, який вже накопичив під язиком дві-три краплі отрути, зрозумів, що тепер, поводячись зухвало, він просто зганьбить діда.
- Сідайте до столу, - запросив князь. Управитель всадив Барко проти Кана, а Гіса - проти помічника цензора.
На столі були самі пісні страви - після смертної страти правитель мусив постити три дні. Замість вина наливали узвар з трави "божі вії" та ягід. Барко страшенно хотів їсти, але не доторкнувся ні до чого, крім узвару.
- Зв"язок між вчителем та учнем - другий після зв"язку між родителем та дитиною, - кивнув цензор. - І важливіший за зв"язки між братами або чоловіком та дружиною. Радісно бачити в наші дні молоду людину, яка без підказок проявляє таку шану до вчителя. Хоч і горесний був привід для прояву такої шани.
В горлі у Барка скипів гнів, і він підвів на цензора палаючі очі. Але той дивився на хлопця з поблажливою посмішкою, наче й не помічав ненависті, що палахкотіла в Баркових очах. Витримавши цей поєдинок поглядів, він звернувся до Гіса.
- Тож це вам належить честь виховання цього гідного паростку роду Канів. Ваша робота заслуговує на похвалу - особливо вважаючи на те, що доньку ви не зуміли виховати в правилах цноти та аншіяру.
- Давайте зупинимося на тому, - сказав Очерет, - що ви не знали, як я виховував доньку, і не ваша це справа.
- Але я вочевидь бачу наслідки цього виховання - позашлюбну дитину. А дотримання моральності в державі - то саме моя справа.
- Але цей випадок не для вас, - рівним та холодним голосом сказала дружина князя, пані Мар. - Донька Очерета Гіса була гідною дівчиною. Мій чоловік ніколи не заганьбив би мене й себе з розпусницею. Не моя й не його провина, що після дочері Грози в мене не могло бути дітей. Я хотіла подарувати чоловікові сина, але не могла. Донька Гіса була мені подругою, і здійснила моє бажання, ставши йому другою жінкою. У вас погані донощики, якщо вони не змогли дізнатися всієї правди.
- Смиренно благаю про вибачення, - схилив голову цензор. - Тож я приймав за розпусту те, що було гідним виявом васальної вірності та подружньої любові. Але чому ви ховалися від усього світу? Адже гідні вчинки не тримають під спудом, як ліхтаря не ховають під стіл...
- Такою була воля моєї доньки, - гучно проказав Гіс. - Вона любила наші ліси й гори, вона хотіла виховати сина там, де зросла сама, де над ним перебувало би благословення його бабусі.
- То ваша дружина... насправді була мае? - перепитав цензор.
- Чому це була? Вона й залишилася мае, - набурмосене обличчя Гіса трохи пом"якшало. - Такою само юною та веселою, якою була зо днів моєї молодості.
- А чи залишилася вона вашою дружиною? - запитав цензор.
- І вдруге вам відповім, вельмишановний - не ваша це справа.
- Не моя так не моя, - усміхнувся цензор. - Юначе, я чув, що ти один з найкращих учнів храмової школи. Чи можеш ти підтвердити це?
Барко знов подивився йому у вічі з ненавистю.
- Дев"ятнадцять років палає Схід, - продекламував цензор, - Вітер пахне димом згорілих жнив...
- Дев"ятнадцять років солоний піт, - підхопив Барко, - Умиває щоки порожніх нив. Червоніють зорі у небесах - наче вогнища несчисленних військ...
- Доволі,- посміхнувся цензор. - Весіннім ранком жайворона спів...
- ...Над зораними схилами дзвенить. Селянки босі починають сів, покірний волик поле боронить...
І знов жрець кивнув, перериваючи його.
- Ви знаєте старовинні пісні, це добре. А щодо історії... Якого року князь Мен заснував місто Ру?
- Тридцять другого року првавління Угона.
- Скільки разів воювали між собою держави Сумі та Кай?
- Чотири.
- Де вперше великий Дракон з"явився Засновникові Чіну?
- Біля Дворогої гори.
- Яка наймолодша з П"яти держав?
- Ба.
- Як звали розбещену дружину князя Гуна?
- Роса.
Цензор посміхнувся.
- Я задоволений. Але я не можу збагнути - чому ви тримали в таємниці такого хлопчика?
- Не хотів змлку розбещувати його розкошами.
- У Будинку Великого Навчання не розкошують, - засміявся цензор. Князь ввічливо посіхнувся у відповідь.
- Якщо молодий пан більше нічого не хоче, - прошепотів управитель, - я можу проподити його до його кімнати.
Барко озирнувся на гіса, але той тільки кивнув йому - сам же залишився у залі.
...Коли все скінчилось, до Барко підійшши Гіс Очерет, та вчитель Ку. Хлопець думав, що його лаятимуть, але учитель тільки простягнув йому жмуток одежі, а Гіс обійняв онука та заплакав.
До всіх трьох, кланяючись, підійшов управитель княжого дому та запросив Гіса й Барко до карети. Барко хотів був відмовитися, але дід мовчки зайняв своє місце в кареті, і хлопцеві нічого не залишалося, як лізти за ним. Коли дверцята закрилися, він запнув завіси та почав вдягатися.
- Ні, не в це, - зупинив його управитель, і простягнув згорток, у якому була довга шовкова нижня сорочка кольору свіжого масла, сині штані, панчохи з вишивкою, чорні чоботи зі срібними вушками, літній каптан на двадцяти двох застібках, пояс із срібною пряжкою та сап"янова шапчинка з перлиною на вершечку.
- Я в чуже ганчір"я не впинатимусь, - сказав Барко.
- Не роби дурниць, - відповів Гіс. І тут хлопець роздивився, що дід вбраний у свій найкращий каптан та найтоншу сорочку, а чоботи ретельно вичищені та змащені салом.
Хлопець подумав митізо дві, але рішуче натяг на себе прості учнівські конопляні лахи та підперезався смугастим плетеним поясом, якого колись сам зробив.
- Але ж ви мали здогадатися, ким ви є, - наполягав управитель. - Вам не годиться так входити до княжого замку.
- Я вже чотирнадцять років є тим, ким я є, - одрубав хлопець. - І ким би я не був, мені всі ці роки годилася конопляна одежа. То чого я сьогодні вбиратимуся в єдваб, наче лялька на весінне рівнодення?
- Полиш його, - сказав Гіс управителеві. - Він впертий, як його батько.
- Добре, - зітхнув управитель.
Прибувши до княжого замку, вони піднялися в велику залу, де за столом сиділи князь, його дружина, воєвода Хень, цензор, що так невдало гепнувся з коня, та його помічник, який вранці (Барко це примітив і запам"ятав) приїздив до храму.
- Юначе, - звернувся до Барка цей самий помічник цензора. - Чому ти не зодягнений належним тобі чином?
- Молодий господар у жалобі за своєю вчителькою, - управитель випередив Барка з відповіддю. - І не вважає для себе гідним вбиратися у шати.
- Таку відданість не можна не схвалювати, - кивнув цензор. - Вельмишановний князю, ви дали синові гідне виховння.
- То зробив не я, а його дід, шановний Гіс Очерет, - спокійно відповів князь Кан. - Йому й належить вся честь.
Барко, який вже накопичив під язиком дві-три краплі отрути, зрозумів, що тепер, поводячись зухвало, він просто зганьбить діда.
- Сідайте до столу, - запросив князь. Управитель всадив Барко проти Кана, а Гіса - проти помічника цензора.
На столі були самі пісні страви - після смертної страти правитель мусив постити три дні. Замість вина наливали узвар з трави "божі вії" та ягід. Барко страшенно хотів їсти, але не доторкнувся ні до чого, крім узвару.
- Зв"язок між вчителем та учнем - другий після зв"язку між родителем та дитиною, - кивнув цензор. - І важливіший за зв"язки між братами або чоловіком та дружиною. Радісно бачити в наші дні молоду людину, яка без підказок проявляє таку шану до вчителя. Хоч і горесний був привід для прояву такої шани.
В горлі у Барка скипів гнів, і він підвів на цензора палаючі очі. Але той дивився на хлопця з поблажливою посмішкою, наче й не помічав ненависті, що палахкотіла в Баркових очах. Витримавши цей поєдинок поглядів, він звернувся до Гіса.
- Тож це вам належить честь виховання цього гідного паростку роду Канів. Ваша робота заслуговує на похвалу - особливо вважаючи на те, що доньку ви не зуміли виховати в правилах цноти та аншіяру.
- Давайте зупинимося на тому, - сказав Очерет, - що ви не знали, як я виховував доньку, і не ваша це справа.
- Але я вочевидь бачу наслідки цього виховання - позашлюбну дитину. А дотримання моральності в державі - то саме моя справа.
- Але цей випадок не для вас, - рівним та холодним голосом сказала дружина князя, пані Мар. - Донька Очерета Гіса була гідною дівчиною. Мій чоловік ніколи не заганьбив би мене й себе з розпусницею. Не моя й не його провина, що після дочері Грози в мене не могло бути дітей. Я хотіла подарувати чоловікові сина, але не могла. Донька Гіса була мені подругою, і здійснила моє бажання, ставши йому другою жінкою. У вас погані донощики, якщо вони не змогли дізнатися всієї правди.
- Смиренно благаю про вибачення, - схилив голову цензор. - Тож я приймав за розпусту те, що було гідним виявом васальної вірності та подружньої любові. Але чому ви ховалися від усього світу? Адже гідні вчинки не тримають під спудом, як ліхтаря не ховають під стіл...
- Такою була воля моєї доньки, - гучно проказав Гіс. - Вона любила наші ліси й гори, вона хотіла виховати сина там, де зросла сама, де над ним перебувало би благословення його бабусі.
- То ваша дружина... насправді була мае? - перепитав цензор.
- Чому це була? Вона й залишилася мае, - набурмосене обличчя Гіса трохи пом"якшало. - Такою само юною та веселою, якою була зо днів моєї молодості.
- А чи залишилася вона вашою дружиною? - запитав цензор.
- І вдруге вам відповім, вельмишановний - не ваша це справа.
- Не моя так не моя, - усміхнувся цензор. - Юначе, я чув, що ти один з найкращих учнів храмової школи. Чи можеш ти підтвердити це?
Барко знов подивився йому у вічі з ненавистю.
- Дев"ятнадцять років палає Схід, - продекламував цензор, - Вітер пахне димом згорілих жнив...
- Дев"ятнадцять років солоний піт, - підхопив Барко, - Умиває щоки порожніх нив. Червоніють зорі у небесах - наче вогнища несчисленних військ...
- Доволі,- посміхнувся цензор. - Весіннім ранком жайворона спів...
- ...Над зораними схилами дзвенить. Селянки босі починають сів, покірний волик поле боронить...
І знов жрець кивнув, перериваючи його.
- Ви знаєте старовинні пісні, це добре. А щодо історії... Якого року князь Мен заснував місто Ру?
- Тридцять другого року првавління Угона.
- Скільки разів воювали між собою держави Сумі та Кай?
- Чотири.
- Де вперше великий Дракон з"явився Засновникові Чіну?
- Біля Дворогої гори.
- Яка наймолодша з П"яти держав?
- Ба.
- Як звали розбещену дружину князя Гуна?
- Роса.
Цензор посміхнувся.
- Я задоволений. Але я не можу збагнути - чому ви тримали в таємниці такого хлопчика?
- Не хотів змлку розбещувати його розкошами.
- У Будинку Великого Навчання не розкошують, - засміявся цензор. Князь ввічливо посіхнувся у відповідь.
- Якщо молодий пан більше нічого не хоче, - прошепотів управитель, - я можу проподити його до його кімнати.
Барко озирнувся на гіса, але той тільки кивнув йому - сам же залишився у залі.
no subject
no subject
no subject
no subject