Да как-то не припомню, чтобы современные украинские авторы о России писали. Всё больше о своих проблемах.
Біда велика — патріот з хамла; Вітчизну обіймає він, як дівку, Та пристає до неї, як смола, Та улещає, гладячи голівку, Щоб слухалась, щоб хліб йому пекла І зв’язувала порвану шнурівку, А ні — бере нагайку дротяну І хоче бити, як свою жону.
Якби хоч дрібку мозку, та культури, Та ніжності (еге, чого схотів!), — Для нього люди — то продажні шкури, Чужі й неоднодумці — поготів; Якби він міг, то всі фортеці й мури На тюрми обернув би для братів; Жовто-блакитний більшовик — це лихо, Лікуй його, шановна обліпихо!
Але ще гірший — злобний малорос, Подібний він до хитрої блощиці: Кров з України тягне, як насос, А мізочку не має і дещиці; Свобода — то для нього хлорофос. Він у московські меблі та полиці Сховався й ночі потаємно жде, Щоб жерти наше тіло молоде.
Хахли-манкурти — плем’я безголове, Та не кажіть, що розуму нема У тих створінь, бо до чужої мови Вони летять, немов до лампи цьма; Найбільше задоволення хахлове — Ходити перед сильним повзкома; Він лиже гузно панові з Європи, Свої крамниці обернувши в “жопи”.
Говорить по-вкраїнські пан посол, Хоча прибув до Києва лиш вчора, А пан хахол, хоч жив на річці Псьол, Не втне й півслова. Що то за потвора? Він, звісно, не осел, а лиш асьол, Московства малоруського опора, Що за права трудящих обстає, Та дбає лиш про черево своє.
“Інтернаціонал” хахол співає, Та тільки по-російськи. Свій народ Він любить, доки сало й ковбаса є; А як нема, то всьо наабарот — Свою державу лає і кусає, Од пса сказного гірше востокрот; О пане Кучмо, дайте йому їдла, Бо загризе і вас почвара підла.
Ну вот при желании можно придраться к словам о "московстве" и обвинить Павлычко в "русофобии" (что и делают). Но разве ж это "о России"?
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
no subject
Всё больше о своих проблемах.
Біда велика — патріот з хамла;
Вітчизну обіймає він, як дівку,
Та пристає до неї, як смола,
Та улещає, гладячи голівку,
Щоб слухалась, щоб хліб йому пекла
І зв’язувала порвану шнурівку,
А ні — бере нагайку дротяну
І хоче бити, як свою жону.
Якби хоч дрібку мозку, та культури,
Та ніжності (еге, чого схотів!), —
Для нього люди — то продажні шкури,
Чужі й неоднодумці — поготів;
Якби він міг, то всі фортеці й мури
На тюрми обернув би для братів;
Жовто-блакитний більшовик — це лихо,
Лікуй його, шановна обліпихо!
Але ще гірший — злобний малорос,
Подібний він до хитрої блощиці:
Кров з України тягне, як насос,
А мізочку не має і дещиці;
Свобода — то для нього хлорофос.
Він у московські меблі та полиці
Сховався й ночі потаємно жде,
Щоб жерти наше тіло молоде.
Хахли-манкурти — плем’я безголове,
Та не кажіть, що розуму нема
У тих створінь, бо до чужої мови
Вони летять, немов до лампи цьма;
Найбільше задоволення хахлове —
Ходити перед сильним повзкома;
Він лиже гузно панові з Європи,
Свої крамниці обернувши в “жопи”.
Говорить по-вкраїнські пан посол,
Хоча прибув до Києва лиш вчора,
А пан хахол, хоч жив на річці Псьол,
Не втне й півслова. Що то за потвора?
Він, звісно, не осел, а лиш асьол,
Московства малоруського опора,
Що за права трудящих обстає,
Та дбає лиш про черево своє.
“Інтернаціонал” хахол співає,
Та тільки по-російськи. Свій народ
Він любить, доки сало й ковбаса є;
А як нема, то всьо наабарот —
Свою державу лає і кусає,
Од пса сказного гірше востокрот;
О пане Кучмо, дайте йому їдла,
Бо загризе і вас почвара підла.
Ну вот при желании можно придраться к словам о "московстве" и обвинить Павлычко в "русофобии" (что и делают). Но разве ж это "о России"?
no subject
no subject
Больше бы на ошибках друг друга учились - меньше б их повторяли...