![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
А я ж тутечки роздивилася "Темного лицаря"
Дивилися у "Дафі", а там паскудний звук - тож враження трохи зіпсоване.
Але "при всьом багатстве вибора альтернатіви нєт", бо "Бетман: початок" у проакті провалився (так йому і треба), тож вирішили пустити "Темного лицаря" великим екраном тільки у ДВОХ кінотеатрах. Йолопи. Хіба не зрозуміло, що на останню роль Хіта Леджера, та ще таку класну, народ бігцем побіжить.
Тобто я у роздумах: сходити другий раз чи ні? З одного боку хочеться. З другого - не попруся я знову у "Дафі", бо далеко і звук паскудний. З третього - у "Правду" їхати теж далеко.
Перекладом я, до речі, тех не задоволена. "Хелбоя" переклали значно краще.
Але оце і всі мої претензії до кіна - і не до кіна власне, а до супутніїх обставин. Щодо кіна безпосередньо, то навіть страшенно розумні монстри з мооєї френдстрічки написали, що Джокер - жесть, і кіна треба дивитися хоча б заради нього.
Перший "Бетман" мені зовсім не глянувся, бо, на мій погляд, там не вхопили і не передали загальну стилістику нуару. Який це, в біса, нуар, коли більша частина екранного часу проходить удень? Далі, я категорично не полюбляю страшенно потаємні та круті товариства. Мене від них нудить, де б вони не з"являлися - а надто коли вони походять з Тібету. І по-третє, вони це все робили з дуже серйозними мордами, а я вважаю, що комікса з такими серйозними мордами екранизувати не можна.
Я - шанувальниця Тіма Бартона та його "Бетменів". Мені здалося, що він відшукав правильну стилістику - дійсно, робити у реалістичній манері кіна про пафосного чувака, який у костюмі кажана гасає по нічних вулицях та пиздить злочинців по мордякам, але нікого не вбиває - то дурість. Такого кіна можна робити лише в режимі кабаре, підморгуючи глядачеві - ну, тіпа, ми ж знаємо, що це казка, так? От Бартон і зняв кабаре.
Перший фільм про Бетмена "на новий лад" укріпив мене в цій думці, бо був пафосний і занудний. Але другий фільм від самого початку обіцяв стати чимось іншим, бо на роль Джокера запросили Хіта Леджера, і всі, хто бачив трейлери хоч кражчком ока, зрозуміли одразу, що це буде ЩОСЬ.
Але дійсність перевищила всі очикування. Людоньки - це не просто ЩОСЬ - це ПОВНИЙ УРАГАН.
Пів-ЖЖ освідчилися у любові до Джокера, тож я не буду зайвого разу топтати клаву. Джек Ніколсон дав нам гарного Джокера, але він не був насправді страшний, якщо ви розумієте, про що я. Він зіграв клоуна маніяка у тій гротескній манері, якої потребував фільм, і хоча він великий актор - глядачеві не спадало на думку, що зараз він оце зіскочить з екрана і почне різати всіх своїм ножичком, розповідаючи щоразу іншу зворушливу історію про свої шрами. Джокер у виконанні Леджера справляє саме таке враження: оце зараз стрибне і почне. "Я схожий на людину, в якої є план? Схожий, га?" Ой, я ж обіцяла не розпатякувати про нього занадто довго... Ні, треба сказати й про інших двох: Гарві Дента та Бетмана.
Якщо вживати ДНДшну термінологію, Гарві Дент та бетман на початку фільма обоє - Lawful good. Джокер - Chaotic evil. Спілкування з Джокером міняє обох: Бетман перетворюється на Chaotic Good, Гарві - на Lawful evil. І тут ми бачимо "глибокий зміст сакральний": кордон між добром та злом пролягає не по лінії вшанування кримінального - або власного - кодексу. Не вберегло воно Гарві Дента. Бо писані людьми закони - для себе вони встановлені чи для інших - тримаються на очікуванні винагороди (хоча б у вигляді безпеки) та боязні покарання.
Джокер плює на винагороди і нічого не боїться. Тому силою закону його не можна подужати. Гарві Дент, загубивши через це кохану, не витримує - и вирішує віддатися замість закона - випадкові. Бетман витримує, бо змирився з тим, що винагороди не буде, а покарання неминуче. Тому він і перемагає Джокера - Джокерові годі проникнути до його душі.
Ці троє складають справді драматичний трикутник. Те, що намагався зробити Реймі в серіях про Павука - але з якихось причин йому не дали.
І нарешті - на відміну від першого фільма з серіх "нових бетманів", цей - справжній нуар. Навіть коли дія відбувається вдень, складається враження, що над Готем-сіті повисла вічна ніч...
Але "при всьом багатстве вибора альтернатіви нєт", бо "Бетман: початок" у проакті провалився (так йому і треба), тож вирішили пустити "Темного лицаря" великим екраном тільки у ДВОХ кінотеатрах. Йолопи. Хіба не зрозуміло, що на останню роль Хіта Леджера, та ще таку класну, народ бігцем побіжить.
Тобто я у роздумах: сходити другий раз чи ні? З одного боку хочеться. З другого - не попруся я знову у "Дафі", бо далеко і звук паскудний. З третього - у "Правду" їхати теж далеко.
Перекладом я, до речі, тех не задоволена. "Хелбоя" переклали значно краще.
Але оце і всі мої претензії до кіна - і не до кіна власне, а до супутніїх обставин. Щодо кіна безпосередньо, то навіть страшенно розумні монстри з мооєї френдстрічки написали, що Джокер - жесть, і кіна треба дивитися хоча б заради нього.
Перший "Бетман" мені зовсім не глянувся, бо, на мій погляд, там не вхопили і не передали загальну стилістику нуару. Який це, в біса, нуар, коли більша частина екранного часу проходить удень? Далі, я категорично не полюбляю страшенно потаємні та круті товариства. Мене від них нудить, де б вони не з"являлися - а надто коли вони походять з Тібету. І по-третє, вони це все робили з дуже серйозними мордами, а я вважаю, що комікса з такими серйозними мордами екранизувати не можна.
Я - шанувальниця Тіма Бартона та його "Бетменів". Мені здалося, що він відшукав правильну стилістику - дійсно, робити у реалістичній манері кіна про пафосного чувака, який у костюмі кажана гасає по нічних вулицях та пиздить злочинців по мордякам, але нікого не вбиває - то дурість. Такого кіна можна робити лише в режимі кабаре, підморгуючи глядачеві - ну, тіпа, ми ж знаємо, що це казка, так? От Бартон і зняв кабаре.
Перший фільм про Бетмена "на новий лад" укріпив мене в цій думці, бо був пафосний і занудний. Але другий фільм від самого початку обіцяв стати чимось іншим, бо на роль Джокера запросили Хіта Леджера, і всі, хто бачив трейлери хоч кражчком ока, зрозуміли одразу, що це буде ЩОСЬ.
Але дійсність перевищила всі очикування. Людоньки - це не просто ЩОСЬ - це ПОВНИЙ УРАГАН.
Пів-ЖЖ освідчилися у любові до Джокера, тож я не буду зайвого разу топтати клаву. Джек Ніколсон дав нам гарного Джокера, але він не був насправді страшний, якщо ви розумієте, про що я. Він зіграв клоуна маніяка у тій гротескній манері, якої потребував фільм, і хоча він великий актор - глядачеві не спадало на думку, що зараз він оце зіскочить з екрана і почне різати всіх своїм ножичком, розповідаючи щоразу іншу зворушливу історію про свої шрами. Джокер у виконанні Леджера справляє саме таке враження: оце зараз стрибне і почне. "Я схожий на людину, в якої є план? Схожий, га?" Ой, я ж обіцяла не розпатякувати про нього занадто довго... Ні, треба сказати й про інших двох: Гарві Дента та Бетмана.
Якщо вживати ДНДшну термінологію, Гарві Дент та бетман на початку фільма обоє - Lawful good. Джокер - Chaotic evil. Спілкування з Джокером міняє обох: Бетман перетворюється на Chaotic Good, Гарві - на Lawful evil. І тут ми бачимо "глибокий зміст сакральний": кордон між добром та злом пролягає не по лінії вшанування кримінального - або власного - кодексу. Не вберегло воно Гарві Дента. Бо писані людьми закони - для себе вони встановлені чи для інших - тримаються на очікуванні винагороди (хоча б у вигляді безпеки) та боязні покарання.
Джокер плює на винагороди і нічого не боїться. Тому силою закону його не можна подужати. Гарві Дент, загубивши через це кохану, не витримує - и вирішує віддатися замість закона - випадкові. Бетман витримує, бо змирився з тим, що винагороди не буде, а покарання неминуче. Тому він і перемагає Джокера - Джокерові годі проникнути до його душі.
Ці троє складають справді драматичний трикутник. Те, що намагався зробити Реймі в серіях про Павука - але з якихось причин йому не дали.
І нарешті - на відміну від першого фільма з серіх "нових бетманів", цей - справжній нуар. Навіть коли дія відбувається вдень, складається враження, що над Готем-сіті повисла вічна ніч...
no subject
no subject