morreth | День Валентина – справжнє свято чи комерційна пропозиція?

Серед свят, які зробилися модними протягом останніх десяти років, є так званий “Валентинів день”, свято Св. Валентина, яке ще називають “днем усіх закоханих”. Згідно з популярною легендою, Св. Валентин був священиком, який таємно звершав над закоханими Таїнство шлюбу та був за це скараний на смерть римлянами-язичниками. Згідно з іншою версією легенди, ув’язнений священик сам закохався у дочку сторожа, з якою листувалася через грати – нібито, саме так народився звичай надсилати “валентинки”, любовні листівочки у формі сердечок.
Церква дійсно визначає 14 лютого як день Св. Валентина, єпископа (!) та мученика. Але тільки у ХІХ столітті і не Церквою, а світськими, було розповсюджене святкування цієї дати не як дня згадки мученика за Христа, а як “Дня всіх закоханих”. Немає сенсу заперечувати ані ту версію легенди, у якій святий вінчав римських солдат за християнським чином, і був засуджений (проте, страчено його було не за це, а за свідоцтво Христове!), ані навіть ту, в якій він зцілив закохану у нього дочку тюремника, та полюбив її чистою любов’ю, бо не порушив обітниці дівства – але тоді день цього святого має бути святкуванням християнського шлюбу та дівства, присвяченого Богові!
Але хіба це ми бачимо у лютому протягом останніх десяти років? Хіба лунає слово “шлюб” у численних рекламних повідомленнях? Ні, ми бачимо купідончиків, сердечка всіх виглядах, голубків і, звичайно, купу розмаїтих “валентинок”. Під впливом світу день Святого Валентина насправді став “днем валентинки". Так само, як для більшості світських святий Миколай Мір-Лікійський перетворився на Санта Клауса та “узурпував” Різдво.
Самі світські не просто повністю віддають собі облік у тому, що свято є, за своєю суттю, язичницьким, але й пишаються цим. “Джерела цього прекрасного свята, коли кохання править світом, треба шукати в історії давньої Римської Імперії. Вчені кажуть, що саме цього часу наступав римський Новий рік, що співпадав с початком весни. (...) Значне місце у святкуванні Нового Року відводилося новорічному ворожінню. Віддавалися цій справі не тільки романтично налаштовані дівчатка – а й люди серйозні, ділові, як тепер кажуть – “бізнес-вумен”. Адже результати новорічної ворожби визначали весь успіх (або невдачу) наступного року. (...) Приблизно у той самий час у давньому Римі святкували Панургії – ритуальні ігри на честь бога Пана (у римській традиції – Фавн) – покровителя бидла, лісів, полів та їхнього плодороддя. Пан – веселун і гульвіса, прекрасно грає на сопілці та переслідує німф своїм коханням. Тут таки, у канун весни, римські матрони приносили жертви та вшановували Юнону, богиню материнства, шлюбу, жінок та жіночої “продуктивної сили”. Як богиню плодовитості, Юнону пов’язували з Фавном (http://www.prazdnuem.ru/info/valentines/vd.phtml).
Також згадують про звичай тих самих давніх римлян а свято Луперкалій кидати жереб на “наречену” – витягати з глечика листівки з іменами дівчат. Та, чиє ім’я витягав хлопець, ставала його подружкою (на сайті журналу “Європа” сказано більш відверто: “сексуальною партнеркою) на майбутній рік (http://www.eur.ru/em/2000-2001/user.php-func=mag_art&art_id=239&iss_id=16.htm).
Тож, перш ніж бігти у магазин за “валентинкою”, поміркуйте, ЩО САМЕ ви зібралися святкувати.
Звичайно, пристосування свята на честь мученика до дати якогось язичницького свята – добра церковна традиція. Завдяки їй ми святкуємо 31 жовтня день Всіх Святих, а не всіх чортів. Урочисто вшановувати пам’ять святого Валентина почали у 13-му сторіччі, і прибічники начебто “давньої традиції святкувати день всіх закоханих” напирають саме на цей факт. “Найдавнішою валентинкою” називають любовного листа, що його написав своїй дружині Шарль Орлеанський, ув’язнений в Тауері, бо він підписався “твій Валентин” – свідоцтво того, що легенда про чисту любов в’язня до дочки наглядача тоді була вже поширена. Проте ані в часи ранньої Церкви, ані в часи Середньовіччя ми не побачимо того ухвалення легковажного флірту, ба навіть відвертої розпусти, яке супроводжує “День всіх закоханих” сьогодні. “Цього дня ви можете освідчитися у коханні необмеженій кількості чоловіків, і ніхто не звинуватить вас у легковажності. (...) А оскільки, аби витратити калорії отримані від шматочка торта або шоколадної “валентинки”, треба провальсувати не менш за дві години або процілуватися без перерви на обід цілих шість годин, це теж цілком вписується у програму святкового дня” – отакі поради надає веб-канал “Кофе” (http://www.cofe.ru/Apple/article.asp?AID=1609). Ще одна гарна порада – “Задумайте імена 5-6 чоловіків (жінок), за яких ви хочете вийти заміж (оженитися) (sic! 5-6, не менш! – прим. автора). Тримаючи яблуко за стебло, розкрутыть його та повторюйте імена коханих. Людина з тим іменем, яке ви будуте повторювати, коли стебло одірветься, й буде вашим нареченим” – навчає сайт Новосибірського ліцею.
Як ми можемо бачити, світська (або язичницька?) компонента перемагає. Свято носить відверто комерційний характер. За кордоном визиск магазинів у цей день не поступається різдвяному та новорічному. Наприклад, британці щороку розсилають близько 16 мільйонів “валентинок”, у США в цей день купують 24 000 троянд на хвилину. Розпочалася “давня традиція” у 40-х роках ХІХ сторіччя – саме тоді друковані “валентинки” поступили у масову торгівлю в США.
Хіба це погано – закохуватися та бавити коханих листівками й подарунками? Звичайно ж, ні! Кохання може навіть суто земну, світську людину наблизити до Бога, бо закоханий починає розуміти зміст жертви. Проте, хіба йдеться про справжнє кохання там, де радять вибирати між 5-6 “нареченими” за допомогою яблука або цілуватися... аби позбавитися зайвих калорій? Це неправда, що християни хочуть спростувати кохання між чоловіком та жінкою – навпаки, ми ставимо це кохання на найвищий щабель, другий після кохання людини до Бога. Ми не можемо миритися з купідончиками та анонімними “освідченнями” не тому, що мріємо позбавити себе радощів любові – а тому, що не хочемо розтринькати ці радощі на брутальні “романчики”.
Що ж робити? Взагалі не святкувати день Святого Валентина, або перетворити його на пісний бундючний “день чергового святого”? Аж ніяк! Згадаймо, що відбувається з Різдвом: попри те, що світ намагається перетворити його на свято Санта-Клауса, ми не втомлюємося нагадувати собі й світові його справжній зміст. В наших домівках стоять вертепи, лунають колядки, і Святий Миколай входить до нас дверима, а не пічною трубою. Тож так само ми можемо вчинити й на День Святого Валентина – нехай цей день стане днем освідчень у справжньому коханні, не анонімних та грайливих, а відвертих та щирих. Нехай він стане днем поновлення подружніх обітниць та заручин. Нехай священики провадять урочисту Месу. Нехай будуть влаштовані реколекції для молоді, де можна буде поміркувати над сенсом кохання та шлюбу. Тоді єпископ, що вінчав легіонерів, буде радіти, дивлячись на нас з небес.

День Валентина – справжнє свято чи комерційна пропозиція?

По моим впечатлениям,