![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Отруйне море
Один мій друг (тобто, не просто френд, а друг), забабахав підзамочне опитування на кшталт дтиячої гри "ти за місяць, чи за сонце".
От є певна школа. А в ній два педагоги. Одне ласе до старшокласниць, але, крий боже, не ґвалтує та не шантажує оцінками, а лише умілими залицяннями пробуджує в дівчат "грай гормон", і надалі пойобує. А інший - тупо сталінюга, який викладає історію. Кого виперти зі школи, бо можна лише одного, на іншого не вистачить ресурсів?
Зробивши над собою ментальне зусилля і натягнувши цю сову на глобус України, і відповідаю другові, що треба чкуряти з тієї школи, немов з чумної будівлі, звичайно, з дітьми, всіма лахами й домашньою худобою (ховрашка з живого кутка прихопити). І не оглядатися, бо Бозя перетворить на соляний стовп.
Ким треба бути, щоб цю відповідь у своїй голові перетлумачити як "виганяємо сталініста, залишаємо педофіла"? Людмилою Петрановською, аххуєнним топовим психологом і рупором російського гуманізму, але я зараз не про те.
Люди в каментах почали судити й рядити, а хто ж все ж таки кращий - Гунберт Гунберт чи сталініст? Сталініст, чи Гунберт Гунберт? Поки що більшість схиляється до того, що ганяти треба Гунберта, а сталініста трохи потерпіти, бо школота може заплющити очі та ганяти покемонів, поки сталінюга верзе свою хуйню, а от Гунберт здається народові якимось непереможним.
Тобто, ситуацію "стоїть на катедрі чувирло та пиздить про користь людожерства у народному хазяйстві" люди сприймають як цілком терпиме та звичне зло, і навіть не зло, а так, щось на зразок негоди. Ну от іде сніг узимку, інколи мокрий та огидний, трапляється таке, можна ремствувати, але безглуздо - отак само і сталінюги проповідують благо людожерства, і ніц із тим не поробиш, амінь.
Увага, дітки: отак вони й доїблися до Хуйла.
От уявіть собі: дорослі люди з серйозними сурлами кажуть, що сталінюга безпечніший за Гунберта, бо не зможе індоктринувати весь клас, а так, лише когось.
(тіпа, Гунберт зможе оприходувати весь клас, бгигиги)
ЙОЛОПИ НЕОСВІТЕННІ! Самий факт, що сталінюга не соромиться виносити гній свого міжвушного ганглію на люди, це вже така індоктринація, що кращої не треба! Самий той факт, що з ним розмовляють, як з людиною, здоровкаються, тиснуть руки, що він не почувається прокаженим - це вже індоктринація. Це ви навчаєте діточок, що ідейне людожерство є чимось цілком нормальним та не встидним.
От я чомусь певна, що Гунберт таки сцить проповідувати свою нимфофілію з катедри. Може він буй і радий би, але розуміє, що спільнота не проявить "паніманія". А сталініст - будь ласочка.
(Широ сподіваюся, що серед читачів нема довбойобів, які думають, що я пристаю на сторону Гунберта)
Учитель-людожер це нормально? Тоді Чечня нормально, бандитська приватизація нормально, Беслан нормально, "Курськ" нормально, і не треба дивуватися, що Кримнаш - нормально та Донбас нормально. Толерантність до людожерства приводить до влади людожерів. Жирна крапка.
От є певна школа. А в ній два педагоги. Одне ласе до старшокласниць, але, крий боже, не ґвалтує та не шантажує оцінками, а лише умілими залицяннями пробуджує в дівчат "грай гормон", і надалі пойобує. А інший - тупо сталінюга, який викладає історію. Кого виперти зі школи, бо можна лише одного, на іншого не вистачить ресурсів?
Зробивши над собою ментальне зусилля і натягнувши цю сову на глобус України, і відповідаю другові, що треба чкуряти з тієї школи, немов з чумної будівлі, звичайно, з дітьми, всіма лахами й домашньою худобою (ховрашка з живого кутка прихопити). І не оглядатися, бо Бозя перетворить на соляний стовп.
Ким треба бути, щоб цю відповідь у своїй голові перетлумачити як "виганяємо сталініста, залишаємо педофіла"? Людмилою Петрановською, аххуєнним топовим психологом і рупором російського гуманізму, але я зараз не про те.
Люди в каментах почали судити й рядити, а хто ж все ж таки кращий - Гунберт Гунберт чи сталініст? Сталініст, чи Гунберт Гунберт? Поки що більшість схиляється до того, що ганяти треба Гунберта, а сталініста трохи потерпіти, бо школота може заплющити очі та ганяти покемонів, поки сталінюга верзе свою хуйню, а от Гунберт здається народові якимось непереможним.
Тобто, ситуацію "стоїть на катедрі чувирло та пиздить про користь людожерства у народному хазяйстві" люди сприймають як цілком терпиме та звичне зло, і навіть не зло, а так, щось на зразок негоди. Ну от іде сніг узимку, інколи мокрий та огидний, трапляється таке, можна ремствувати, але безглуздо - отак само і сталінюги проповідують благо людожерства, і ніц із тим не поробиш, амінь.
Увага, дітки: отак вони й доїблися до Хуйла.
От уявіть собі: дорослі люди з серйозними сурлами кажуть, що сталінюга безпечніший за Гунберта, бо не зможе індоктринувати весь клас, а так, лише когось.
(тіпа, Гунберт зможе оприходувати весь клас, бгигиги)
ЙОЛОПИ НЕОСВІТЕННІ! Самий факт, що сталінюга не соромиться виносити гній свого міжвушного ганглію на люди, це вже така індоктринація, що кращої не треба! Самий той факт, що з ним розмовляють, як з людиною, здоровкаються, тиснуть руки, що він не почувається прокаженим - це вже індоктринація. Це ви навчаєте діточок, що ідейне людожерство є чимось цілком нормальним та не встидним.
От я чомусь певна, що Гунберт таки сцить проповідувати свою нимфофілію з катедри. Може він буй і радий би, але розуміє, що спільнота не проявить "паніманія". А сталініст - будь ласочка.
(Широ сподіваюся, що серед читачів нема довбойобів, які думають, що я пристаю на сторону Гунберта)
Учитель-людожер це нормально? Тоді Чечня нормально, бандитська приватизація нормально, Беслан нормально, "Курськ" нормально, і не треба дивуватися, що Кримнаш - нормально та Донбас нормально. Толерантність до людожерства приводить до влади людожерів. Жирна крапка.
no subject
Угу. Психология осаждённой крепости какая-то: ад, из которого нельзя никуда деться, и надо уметь подстраиваться под ужасных людей, потому что они не пытаются убить тебя немедленно. И ключевая идея. что всегда вокруг будут одни сволочи, что избавиться от них нельзя и никаких нормальных людей не существует. Или что эти и есть - нормальные. Но никаких других, лучше этих, не существует, есть только ещё более страшные людоеды.
Мне очень четко повторяли, что мои слезы и боль - фигня, я злодейка и чудовище, что смею плакать и нехотеть
Угу. Аналогично. Я потом пыталась дочке рассказать, как это всё было, и сложно было слова подобрать. "Было запрещено говорить вслух о том, что у тебя есть интересы и потребности" - не только детям, взрослым женщинам тоже. Не уверена, полагалось ли изнутри головы считать себя таким же стойким оловянным солдатиком или следовало практиковать двоемыслие, но отчётливо помню, что наличие своих интересов и потребностей полагалось тщательно скрывать от других людей. Не говоря уж о том, чтобы объединяться с кем-то и защищать свои интересы (для этого их требовалось бы осознать и озвучить, иначе оч. сложно договариваться и объединяться).
Насчёт примеров "как надо" - мы с дочкой в прошлом году читали рассказы Чехова. И там, внезапно, нашлись женщины, которые осознают свои интересы и готовы их отстаивать. Объединяться с другими женщинами - нет (хотя Лида в рассказе "Дом с мезонином" защищает интересы других женщин: матери, сестры, крестьянок из деревни), но хотя бы личную ассертивность они проявляют.)
В школе, конечно, с такого ракурса никто эти рассказы не рассматривает, там всё больше упирают на "пробуждающуюся женственность".
no subject
Жаль, жаль, что мы до написания целой книги, по которой детей в школе учить, по объемам не доходим...
Приходится читать детям (и еще долго придется) вот ту классику, что вызывала во мне либо недоумение и глаза на лоб, либо я вообще такое читать и запомнить не смогла и честно сдавала выпускной экзамен по литературе по методичке))
Помните, в "Племяннике чародея" говорится про Лес-между-мирами, настолько светлое место, что даже в памяти у злодеев отложиться не может.
У меня настолько темные места в литературе тоже амнезировались автоматически. И только спустя годы и взросление я их смогла вспомнить и осмыслить, и сказать: а, теперь я поняла, в чем там было дело, что мне так не нравилось.
А вот пример "как надо", это я у своей френдессы
Вот, нашла ее текст.
"Она
Мне с детства был дан дивный дар - мои подруги. И с семи лет я знаю - нет любви крепче и связей надёжнее, чем подруга. Только её глаза видят тебя самой прекрасной, твои достижения - великолепными, твой ум - блистательным, все твои поступки - достойными одобрения. И она же может (единственная!) сказать - какого чёрта ты, собственно, делаешь? Ты офигела?
Обидевший тебя мужчина круто рискует, за тебя она способна в ярости вырвать ему печень голыми руками (даже если в жизни это она типичная ботаничка с книжкой). В остальных случаях (даже если он дарит тебе яхту, катану шестнадцатого века, руку и сердце) она будет единственной, кто отнесётся к этому как к само собой разумеющемуся - это же ты, ты ещё не таких подарков заслуживаешь. А вот заслуживает ли он тебя - вопрос открытый (даже если она чокается с ним на вашей золотой свадьбе).
Она никогда не выключит телефон, потому что вдруг тебе понадобиться её помощь (отразить нападение марсиан, прикопать труп, закатать банки с вареньем). Ваш разговор, как джазовая импровизация, может начаться с любой ноты, и куда вас занесут ноги и дебри беседы - один чёрт знает. За это время вы успеете провести друг другу сеанс психоанализа, придумать новую религию, прочитать лекцию на тему актуальной архитектуры и передать контакты риэлтора с парикмахершей.
И разумеется, ты сделаешь для неё всё то же самое.
О чем я мечтал с пересохшим ртом?
О чем я просил судьбу под огнем?
О чем помолюсь я перед концом?
О том,
Чтоб рядом стоял дружок.
Со мной он разделит воды глоток,
Глаза по смерти закроет мне,
Домой отпишет моей родне,
Дружка да пошлет нам бог!
Как всегда "дефолтный пол", но возблагодарим бога за английский. родовых окончаний не имеющий".
Я подумала: а может, нам такие миниатюры собирать в книжку и читать в школах хоть на внеклассном? Полушутя, конечно, но хотелось бы, да.
no subject
Да, книжку было бы круто собрать.
Вот фэндомная битва закончится, можно будет об этом подумать...