Отруйне море

[morreth]

Один мій друг (тобто, не просто френд, а друг), забабахав підзамочне опитування на кшталт дтиячої гри "ти за місяць, чи за сонце".

От є певна школа. А в ній два педагоги. Одне ласе до старшокласниць, але, крий боже, не ґвалтує та не шантажує оцінками, а лише умілими залицяннями пробуджує в дівчат "грай гормон", і надалі пойобує. А інший - тупо сталінюга, який викладає історію. Кого виперти зі школи, бо можна лише одного, на іншого не вистачить ресурсів?

Зробивши над собою ментальне зусилля і натягнувши цю сову на глобус України, і відповідаю другові, що треба чкуряти з тієї школи, немов з чумної будівлі, звичайно, з дітьми, всіма лахами й домашньою худобою (ховрашка з живого кутка прихопити). І не оглядатися, бо Бозя перетворить на соляний стовп.

Ким треба бути, щоб цю відповідь у своїй голові перетлумачити як "виганяємо сталініста, залишаємо педофіла"? Людмилою Петрановською, аххуєнним топовим психологом і рупором російського гуманізму, але я зараз не про те.

Люди в каментах почали судити й рядити, а хто ж все ж таки кращий - Гунберт Гунберт чи сталініст? Сталініст, чи Гунберт Гунберт? Поки що більшість схиляється до того, що ганяти треба Гунберта, а сталініста трохи потерпіти, бо школота може заплющити очі та ганяти покемонів, поки сталінюга верзе свою хуйню, а от Гунберт здається народові якимось непереможним.

Тобто, ситуацію "стоїть на катедрі чувирло та пиздить про користь людожерства у народному хазяйстві" люди сприймають як цілком терпиме та звичне зло, і навіть не зло, а так, щось на зразок негоди. Ну от іде сніг узимку, інколи мокрий та огидний, трапляється таке, можна ремствувати, але безглуздо - отак само і сталінюги проповідують благо людожерства, і ніц із тим не поробиш, амінь.

Увага, дітки: отак вони й доїблися до Хуйла.

От уявіть собі: дорослі люди з серйозними сурлами кажуть, що сталінюга безпечніший за Гунберта, бо не зможе індоктринувати весь клас, а так, лише когось.

(тіпа, Гунберт зможе оприходувати весь клас, бгигиги)

ЙОЛОПИ НЕОСВІТЕННІ! Самий факт, що сталінюга не соромиться виносити гній свого міжвушного ганглію на люди, це вже така індоктринація, що кращої не треба! Самий той факт, що з ним розмовляють, як з людиною, здоровкаються, тиснуть руки, що він не почувається прокаженим - це вже індоктринація. Це ви навчаєте діточок, що ідейне людожерство є чимось цілком нормальним та не встидним.

От я чомусь певна, що Гунберт таки сцить проповідувати свою нимфофілію з катедри. Може він буй і радий би, але розуміє, що спільнота не проявить "паніманія". А сталініст - будь ласочка.

(Широ сподіваюся, що серед читачів нема довбойобів, які думають, що я пристаю на сторону Гунберта)

Учитель-людожер це нормально? Тоді Чечня нормально, бандитська приватизація нормально, Беслан нормально, "Курськ" нормально, і не треба дивуватися, що Кримнаш - нормально та Донбас нормально. Толерантність до людожерства приводить до влади людожерів. Жирна крапка.

Comments

[mascotik.livejournal.com]

С учителем-сталинистом есть еще такой момент, что далеко не всякий учитель, который позволяет своей идеологии прорываться в эфир, способен увлечь ею учеников, особенно в старших классах. Я бы даже сказала, что обычный, даже хороший педагог не в состоянии этого сделать конвенциональными методами (то есть не прибегая к психологической обработке, промывке мозгов, эриксоновскому гипнозу и т.п.). Все же для этого человек должен обладать не просто авторитетом, но и харизмой, чтобы увлечь нейтральную или враждебную аудиторию. Я таких живьем ни разу и не видела. В мою бытность ученицей многие педагоги доносили до нас свои представления о прекрасном, будь то политика, история, семейная или загробная жизнь, но не помню, чтобы хоть кто-то этим проникся.

Впрочем, это не значит, что следует держать в школе учителя, который вместо предмета проповедует, к тому же проповедует людоедскую идеологию. Потому что люди в школу пришли учить предмет согласно программе, а не воззрения педагога на предмет правильности мироустройства. А если человек разделяет свою работу и свои верования и умеет сохранять нейтралитет при объяснении темы, то, может, это и есть его личное дело?
Хотя ХЗ, я с некоторых пор до дрожи боюсь романтиков, которые очарованы Робеспьером, Наполеоном, Петром Первым, краснореволюционной романтикой и Сталиным на ледяном троне в высокой башне. Потому что вроде бы все безобидно и красиво, песни, пафос, эпос, игры в сказку, а потом эти же люди начинают играть в какую-нибудь народную республику лугандонию, на том же пафосе и романтике, только льется уже настоящая кровь, и на роли врагов назначают, чтобы героически победить, настоящих живых людей, и далеко не все из назначенных выживают в этой рррромантике. У меня уже двое знакомых там, купаются в своей ожившей легенде... Ну, как им кажется, легенде.

Но опять же, пока такой ррромантик еще не дошел до купания в крови, чтобы свою сказку сделать былью, допустимо ли его ущемлять и до какой степени, особенно если он неофитов не заманивает, публично не проповедует, а только тихо онанирует на свои мечты в узком кругу друзей?

[http://users.livejournal.com/_zlyden_/]

Вообще-то опыт построения лугандоний по соседству как бы намекает, что некоторые паровозы надо давить, пока они ещё чайники. Чисто арифметически больше людей живо останется. Паскудная такая арифметика.

[mascotik.livejournal.com]

Так-то оно так, но опыт показывает, что если начать давить чайники слишком не фигурально, но с этого, как говорила владычица Галадриель, начнется, но этим не закончится, и опять клин.