Трохи про джерела наших розладів з бабцею

[morreth]

Бабуся, хай живе сто років, одержима новою ідеєю: я повинна, по-перше, подати на субсидію, бо офіційно ніде не працюю, а по-друге, прописати Сєньку в маминій хаті та щоб він теж подав на субсидію як студент, що проживає сам.

В Сєньки це викликає непорозуміння, бо як це він, де-факто живучи в Польщі, отримуватиме допомогу держави на сплату комунальних послуг? В мене непорозуміння нема, але є цілковита відраза до такого шахрування.

Я кажу бабці: бюджет і так дірявий з цією війною та з цим урядом, я не полізу туди за шахрайською копійкою, маючи ось зара на кишені "котлєту" бабла та сподіваючись на грубий заробок. Бабця гаряче заперечує: не треба мені думати про бюджет, хай Яценюк думає. Всі метикують та шахрують, і ти собі шахруй. Є можливість видоїти з держави субсидію - дої.

Це ніяк не конфліктує в її голові з ненавистю до тих, хто краде з бюджету, до того ж Яценюка, до Порошенка, який "наживається на нас, конфєти стоять по сто рублів, хай він подавиться тими конфєтами!" Навпаки, ці дві тези чудово гармоніюють: відшахрувати з бюджету якусь дещицю - це такий засіб помсти "капіталістам". Доводи про те, що цю дещицю буде вкрадено не в "капіталістів", а в пенсіонерок, таких, як вона, в лікарів та вчителів, у солдатів - ці доводи не працюють. Бабуся чудово вміє вимикати внутрішнього бухгалтера, коли їй треба.

Вона раз по раз повертається до цієї теми, а я раз по раз переконуюся в тому, що ряденська людина - це насправді ніякий не колективіст. Це соціал-дарвініст, але цікавого кшталту. Хто читав "Фінансиста" Драйзера, той пам'ятає, яке враження справило на малого Френкі Каупервуда видовище акваріума, де омар розривав та пожирав заживо каракатицю. Дивлячися на це протягом кількох днів, Френкі зрозумів, що світ - це таке місце де сильні пожирають слабких, і проніс це переконання через усе життя.

Але правда в тому, що у реальному світі омар не "сильний", а каракатиця не "слабка". Швидка та вільна у океанському просторі, вона не здобич для прикутого до дна омара. Це акваріум зробив її здобиччю.

Так от, радянські люди - вони як юний Френкі: вірять, що сильний жере слабкого, але зеленого поняття не мають, як воно буває не в акваріумі, а в реальному світі. Для них світ, власне, і є акваріумом, де панує закон "плоть сбабкого - їжа сильного", але розпоряджаються не омари й не каракатиці, але люди, які самі в акваріумі не живуть. Влада цих людей сприймається як дещо апріорне, оспорювати її так само по-дурному, якби ото омар чи каракатиця оспорювали би владу володарів акваріума. Намагатися омарові та какракатиці вступити проти них у спілку теж по-дурному. Тобі дали сьогодні каракатицю на роірвання - рви та їж. Завтра тебе потягнуть з акваріума варити - можеш матюкатися та проклинати долю, але нічого не вдієш. Те, що за межами акваріуму існує світ, який живе за іншими правилами - лежить за межами їхнього розуміння.

Comments

[naiwen.livejournal.com]

Я с матушкой постоянно воюю на эти темы. Но у нее своя железная логика: когда я говорю, например, что не пойду получать субсидию на квартиру потому что на самом деле я не являюсь малообеспеченной - она мне говорит: вот ты больно честная, ты все думаешь, что если тебе деньги не достанутся, то они достанутся больным и многодетным. А на самом деле на твои деньги депутат мерседес себе купит. И ведь не поспоришь.
Но я так и не стала оформлять субсидию, неприятно мне это было.

[ichthuss]

Тут ещё и другие соображения есть: государство и так-то считает, что оно может нам по любому поводу указывать, как нам жить, а уж тем, кто зарегистрировался у него как ещё и получающий бюджетные деньги, оно вообще может в произвольный момент какую-то запредельную гадость сделать - скажем, пойти с опекой проверять "жилищные условия" по списку получателей субсидий и решать, нормально ли детям в этом живётся. Поэтому в списки я бы предпочёл не попадать, даже если бы и был "малообеспеченным".