![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Троха лікнепу: репрезентація, об'єктивація, диспавермент. Частина третя
Отпер буде про голі цицьки, але не одразу, потерпіть троха.
Імпровізоване опитування щодо зоб'єктивованих чоловіків показало, що у "чесних" випадках (ні, шановний![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
nicksakva, коли жінка не кохає чоловіка - це ще не об'єктивація, уявіть собі. Ні, шановна one_lovely_girl, коли на хлопчиків трохи побризкали шампанським - це все ще не воно) дисбаланс сил повинний бути на рвіні "богиня - смертний". Коли він менший, коли героїня "просто" чарівниця або хазяйка чоловіка, а він раб, він знаходить засоби повернути собі суб'єктність: Герасим полишає хазяйку та повертається до села, Хома брут бере реванш над панночкою, Геральт вивільняється з-під влади Єнніфер.
Оскільки богинь та чарівниць в околицях не спостерігається, а рабство скасували півтораста років тому, можете самі розсудити, які в жінки шанси зоб'єктивувати чоловіка в реальному житті.
Бо ключ до об'єктиваціЇ - то ВЛАДА І СИЛА. Спробуйте зоб'єктивувати людину, яка має над вами владу - гузик у вас вийде. Об'єктивація працює зверху вниз, і працює саме задля того, щоб полегшити "верхам" експлуатацію "низів". Загалом це психічний механізм, який спрацьовує сам собою, але інколи до неї вдаються навіть цілком свідомо - так працівники "загону 731" називали піддослідних "деревиною" (суто за інструкцією!), аби не бачити в них людей та не перейматися муками совісті.
Щоб успішно зоб'єктивувати людину, потрібно мати над нею владу, непринципово, яку. Найпоширеніший віпадок реальної об'єктивації жінкою чоловіка - це стосунки нарцисичної матері й сина. Родителька має над дитиною і фізичну, і юридичну, і економічну, і символічну владу. І якщо матір за цей час залізе синові за шкіру як слід, то він не позбужеться тієї влади навіть коли виросте.
Але за межами цих стосунків жінка може отримати владу, яка дозволяє успішно зоб'єктивувати чоловіка, лише якимось дуже екстраординарним засобом. Бо влада належить чоловікам, принаймні символічна. Для об'єктивації треба позбавити чловіка влади.
Позбавлення влади називається диспаверментом. От хтось навів як приклад "Мізері" Кінга. Це гідний приклад диспаверменту. Скалічений, наркозалежний, катований чоловік повністю залежить від жінки, яка взяла його в полон.
Але роман закінчується тим, що герой вбиває свою полонительку і катиню. Для порівняння: у "Колекціонері" Фаулза (який герой Кінга згадує під час свого ув'язнення) дівчина-полонянка гине. Прорубаєте фішку? Культура не мириться з об'єктивацією чоловіка, бо у створеній чоловіками культурі чоловік "не для того", він не створений для об'єктиваціі, принаймні з боку жінки. Сюжет про спроби об'єктивації чоловіка - як правило, сюжет про прагнення волі, герой якого або здобуває суб'єктність, або вмирає, але не здається. Завважимо також, що влада антагоніста над героєм в таких сюжетах - неправедна, беззаконна. А надто коли це влада жінки. Диспавермент у таких випадках набирає характеру жорстокості, знущань, навіть катувань, а жінка набирає психопатичних рис.
Чому так? Бо в жінки немає "законних" засобів зоб'єктивувати чоловіка, а навіть коли вони є, об'єктивація може виявитися несправжньою, жартівливою. Візьмемо ще один наведений приклад з опитування: Геракл та Омфала. По-перше, тут ледве можна натягти сову на глобус, бо Геракл своїм рабством в Омфали відпрацьовує вергельд одному чоловікові за убивсто іншого. По-друге, хоча Омфала й піддає Геракла "приниженням" - вдягає в жіночий одяг та садить за прялку - подальша культура це трактує як сексуальну рольову гру, милий крос-дрессінг. Бо інакше довелося б трактувати Омфалу як чудовисько. Медея, яка вбиває власних дітей, трактується як чудовисько - натомість, Геракл, що повбивав своїх детей та племінників, герой, а в його спалахові убивчого безумства повинна Гера, тобто - знову чоловік не винний, а винна якась жінка, ба навіть і богиня.
(До речі, психопатичні об'єктиваторки - Енні, бариня з "Муму", Міледі, маркіза з повісті Рампо - усі вигадані чоловіками. І я не знаю, чи є загалом в літературі дискурс об'єктивації жінкою чоловіка, створений жінкою. Якщо знаєте - поділіться).
Коли містер Дарсі одружується з Елізабет Беннет, вона втрачає право на своє майно, своїх дітей і навіть своє ім'я - відтепер вона місіс Фіцвільям Дарсі, але ми (ну, принаймні більшість читачок) не роздивляємося містера Дарсі як чудовисько, яке бере Елізабет у рабство (а фактично так воно є). Чоловікові не треба вдаватися до тортур, різанини та насильства, щоб зоб'єкутивувати жінку (хоча чоловіки вдаються, коли хм того хочеться). На боці чоловіка закони, традиції, релігія та культура, які роблять об'єктивацію жінки "природною" настільки, що жінка починає об'єктивувати сама себе, не помічаючи того. "Скарлет виходить заміж за хлопця, якого вона не любить, аби насолити Ешлі - вона об'єктивує того хлопця, чи ні? Чи об'єктивує вна Френка, за якоо виходить, щоб сплатити податок на Тару?" - питає жінка в коментах. Гм, дайте подумати... Чи Скарлет гвалтовно користується з тіла свого першого чоловіка, відмовляючи йому в задоволенні, яке отримує сама? Чи вона відмовляє Френкові у щоденному обслуговуванні, при тому, що працює сама? До речі, чи відмовляє вона йому в сексі? Та народженні дитини? Так, вона користується чоловіками якийсь певний момент - може, вона отримала задоволення на хвилину, коли оголошували заручини з Чарльзом. Та й по всьому - надалі був вельми жалюгідний секс, вагітність і пологи, бундючне існування удови і люта боротьба за життя. Бідний Чарльз, він кілька хвилин був для Скарлет засобом для її цілей. За ці хвилини Скарлет розплатилася власним тілом, потреби якого, боже милий, вона навчалася ігнорувати все життя, а коли відмовлялася їх ігнорувати, всі довколишні це сприймали як повстання Спартака, бо "справжня леді так не чинить". І цієї самооб'єктивації ми не бачимо, коли вона стрибає просто перед нами та пускає з дупи феєрверки.
Але часи перемінилися, жінки здобули право голосу, право на освіту, право мати майно, а не бути майном, право на дітей (яке в очах суспільства хутенько перетворилося на обов'язок під гаслом "Любиш кататися - люби й санчата возити"), право на працю та зарплатню, яка ще у середньому не дорівнює чоловічій, але вже дає можливість прожити, не йдучи на панель та не вбиваючися по 18 годин на добу. І тут розпочалася сексуальна революція та пов'язана з нею сексуальна об'єктивація жінок у рекламі, кінах, коміксах і т. ін.
Чому? Тому що з усіх видів влади над жінкою - юридичної, силової, економічної, символічної - непохитною залишилася суто символічна. Тобто, коли жінка мала правовий статус майже хатньої тварини, не було аж такої нагальної потреби роздягати її, аби забезпечити потрібну дозу диспаверменту. Вона й так не могла йому протидіяти, вона залежала від чоловіка повністю, залишався тільки шлях інтриги й маніпуляції. А тепер, коли жінка має роботу, власність та права, а в фізичній бійці шанси вирівняв полковник Кольт, що залишається?
УВАГА! ОСЬ ЗАРАЗ БУДЕ ПРО ЦИЦЬКИ!
Сексуальна об'єктивація жінок дуже глибоко вбудована в сам наш засіб сприйняття сексу і навіть в мову. У Леся Подерв'янського фраза "...і вона сама його виїбла" працює на комічний ефект. Навіть медико-психологічна лексика називає приймаючого партнера "пасивним", начебто стрибання на прутні не є актом. У культурі секс не є рівним - метафора плуга й поля, меча й піхви, судини та того, хто пасивну судину наповнює домінувала протягом тисячоліть. Жінка в рамках цієї метафори не "робить" секс - вона "є" сексом і не може перестати ним бути. Нещодавноmaryxmas дала посилання на статтю Decoding Slut - "Розшифровуючи хвойду". Попри неоязичницьку маячню, автор там каже одну дуже розумну річ: "Бо, якщо гідність чоловіка підвищується через сексуальне пізнання багатьох жінок, а гідність жінки принижується через сексуальне пізнання багатьох чоловіків, значить, чоловік, маючи з жінкою секс, буквально відбирає її гідність. Це мова завоювання, бо у любовному акті ми не обмінюємося чимось, але я в тебе забираю. Жарт (про ключі й замки - пер.) повинний навчити, що чоловік доводить свою гідність, завойовуючи багатьох жінок, а жінок навчає, що їхня гідність може легко бути втрачена через таке завоювання. Отже західна думка (і східня також, бро! - пер.) все ще грунтується на припущенні, що будь-який гетеросексуальний акт є згвалтуванням. Що ми з дружиною не кохаємося, але я її гвалтую. Що жінки, яких я пізнав протягом свого життя, були мною ошукані: ми не обмінювалися чесно коханням чи задоволенням, але я крав їхню гідність, будуючи свою на цій крадіжці".
Зауважте, це пише не радикальна феміністка, а чоловік. Який проник у самісіньку суть, вибачте за підтекст: у культурі землеробства сексуальний акт мислиться як гвалт, який треба карати лише тоді, коли його чинить над жінкою той, хто не має на неї "майнових прав". Слово rape у первинному значенні - "викрадання", про почуття жінки не йдеться - лише про майнові права. А слово fuck, до речі, походить від давньогерманського слова, що означає "орати". Тобто, це навіть не гвалт, бо жінка не людина, це об'єкт, рілля, а в рілля ніхто не питає, чи хоче воно бути зораним. Навіть коли жінка кохає чоловіка і добром віддає те, що він має брати силою, її сексуальна активність є небезпечною: якщо їй подобається кохатися, хто гарантує її вірність? Хто гарантує навіть любов, коли жінка не приносить у сексі жертви, а отримує задоволеня безстосовно чоловічих зусиль? Задоволення жінки має належати чоловікові, служити маркером його сексуального хисту. У середньовічних фабліо чоловік, який дозволяв дружині "їздити верхи", міг завагітніти.
Тіло жінки в патріархаті не існує для неї самої. Воно власність чоловіка. Жінка не має права знати, як функціонують ба навіть називаються її сексуальні органи - це "непристойно". Жінка не має права говорити про них та називати вголос - це "непристойно". Жінка не має права показувати своє тіло, хіба що це підвищує статус її чоловіка або вона є проституткою, отже символічно "належить" всім. Жінка не має права роздивлятися еротичні картини, вистави тощо, навіть коли нічого нового для себе не може побачити: це "непристойно". Жінка не має права навіть відчувати комфорт від свого тіла: вона повинна страждальницьким засобом трансформувати його заради актуальної чоловічої примхи, моди на тоненьку талію або на "лотосову ніжку" або на пласкі груди або на неоковирні сідниці, або на вибілені та вискубані вагіни - і крий боже щоб малі статеві вуста біли довші за великі. Між жінкою та її тілом завжди є невидимий кордон символічної чоловічої влади. Він лежить там настільки давно і сприймається як дещо настільки природне, що до нього руки дійшли в останню чергу: символічна емансипація йде у кільватері юридичної, економічної та фізичної.
Посилення сексуальної об'єктивації жінок у культурі - це боротьба за диспавермент жінки, який вже майже переможений на Заході у області права та поступово здає позиції у області економіки. "Ну добре, ми дозволили вам, бідним жіночкам, обиратися та бути обраними, кінчати університети, засідати у присяжних та заробляти грошики - але ми не втомимося вам нагадувати, що ви - лише тіло, комплект цицьок, ніг, дупи, вагіни, плеч, шиї, вуст, набір "Зроби сам", який ми можемо конструювати та руйнувати за допомогою фотошопів та корелів, як нам заманеться. Ви секс і більше нічого. Якщо ви не секс, ви - ніщо. Кожного разу, коли ми робимо вам поступку - скажемо, пускаємо вас на екран у якості головних героїнь та бойовитих дівок - ми нагадуватимемо вам, що навіть краща з вас - просто секс, і більше нічого. Ми будемо це показувати за допомогою ідіотських поз, сексі-одягу та дурнуватих реплік героїнь. Ми будемо показувати знесилених жінок, жінок, що потрапили в біду, безпорадних, гвалтованих, катованих - і при цьому ми будемо з відвертим задоволенням демонструвати їхні тіла. Ми щодня принижуватимемо вас у рекламних повідомленнях, і найголовніше знаєте що? Ми це робитимемо майже несвідомо, "нічаянно", а на обурення кліпатимемо очками: ой, ну як же так, невже нам не можна й сексуальний потяг до вас відчувати?"
Я не знаю, чи порву я шаблона, але насправді це не така вже проблема. ЧШС чіпляються за символічний диспавермент тому, що з іншими видами диспаверменту складається все гірше. Мущинки скавучать "Як, мені не можна навіть подрочити на тебе?" - отже, на цьому фронті ми успішно наступаємо.
Справжня проблема, ба навіть катастрофа - це самооб'єктивація жінок, яка сягає безодні. З одного боку нам культура транслює те саме "якщо ті не секс - ти ніщо". З іншого боку - навіть протест "Я не секс, я людина!" дається дуже трудно, бо...
Отут уважно слідкуйте за руками. Припустимо, у нас є героїня, емпавернута по саме не можу. Наділена силою і владою. Розумна як весь ведучий склад проекту Мангеттен. І ось вона закохується в чоловіка та опиняється з ним у ліжку...
І що? У 9/10 випадках вона перетворюється на пасивне рілля, яке проростає оргазмами в умілих руках чоловіка. У 9/10 з решти випадків описання сексу або натужне, або надто запоетизоване або взагалі автор відбувається повідомленням "усе було зашибісь".
Жінка може виступати суб'єктом стосунків у будь-яких сферах... крім власне сексуальної. Щойно сюжет приходить сюди, де Адам зустрічає Єву, як тягар самооб'єктивації давить на нас, наче вага Кільця на бідолашного Фродо, дедалі більше. І нема порятунку ні в авангарді, ні в іронії, ні в запереченні: авторка разом з героїнею починає люто перейматися тим, як зробити чоловікові харашо. Чоловікові, не собі. Собі получиться, якщо доставить чоловік, а в творах він завжди доставляє.
Що робить більшість знаних мені авторок, коли хоче змалювати насолоду та милування чоловічим тілом? Пише слеш. Вигадує іншого персонажа-чоловіка, і його очима милується, його руками мацає, його прутнем хендожить. Бо жіночі очі не мають вуст, не мають мови, все навпомацки, кожен велосипед винаходимо заново. А слеш - це легше, це ми просто запозичуємо одвічний чоловічий еротичний наратив, спрямований на жінку-рілля, і так-сяк пристосовуємо його до чоловіка, а потім реальні геї регочуть до судоми, читаючи ці витвори.
У жінки немає влади для справжньої об'єктивації чоловіка. Нема досвіду (хіба в стосунках матері й дитини). Нема наративу. Навіть якщо всі чоловіки-кінозірки враз пороздягаються та знімуться у слеш-фансервісному кіні, де Хідлстон цілуватиме Камбербатча упроковт, а Кріс Хемсворт хендожитиме по черзі Ричарда Армітеджа та Ейдана Тернера, це все одно не створить багатотисячолітньої традиції диспаверменту чоловіків. Це все одно не змусить жінок сприймати чоловіків як "секс", як колективне тіло, яке легко розділяється на окремі торси, дупи, прутні, біцепси та спини. Від цього у жінок не з'явиться символічна влада над чоловічими тілами. Вони просто подрочать, та й по всьому.
(А до речі - чи багато ви знаєте творів, де героїня мастурбувала би не так, наче знімається в порно, не для уявного глядача-чоловіка, як ото в "9 1/2 тижнів", а для себе? Це так, щось на кшталт домашнього завдання).
Імпровізоване опитування щодо зоб'єктивованих чоловіків показало, що у "чесних" випадках (ні, шановний
nicksakva, коли жінка не кохає чоловіка - це ще не об'єктивація, уявіть собі. Ні, шановна one_lovely_girl, коли на хлопчиків трохи побризкали шампанським - це все ще не воно) дисбаланс сил повинний бути на рвіні "богиня - смертний". Коли він менший, коли героїня "просто" чарівниця або хазяйка чоловіка, а він раб, він знаходить засоби повернути собі суб'єктність: Герасим полишає хазяйку та повертається до села, Хома брут бере реванш над панночкою, Геральт вивільняється з-під влади Єнніфер.Оскільки богинь та чарівниць в околицях не спостерігається, а рабство скасували півтораста років тому, можете самі розсудити, які в жінки шанси зоб'єктивувати чоловіка в реальному житті.
Бо ключ до об'єктиваціЇ - то ВЛАДА І СИЛА. Спробуйте зоб'єктивувати людину, яка має над вами владу - гузик у вас вийде. Об'єктивація працює зверху вниз, і працює саме задля того, щоб полегшити "верхам" експлуатацію "низів". Загалом це психічний механізм, який спрацьовує сам собою, але інколи до неї вдаються навіть цілком свідомо - так працівники "загону 731" називали піддослідних "деревиною" (суто за інструкцією!), аби не бачити в них людей та не перейматися муками совісті.
Щоб успішно зоб'єктивувати людину, потрібно мати над нею владу, непринципово, яку. Найпоширеніший віпадок реальної об'єктивації жінкою чоловіка - це стосунки нарцисичної матері й сина. Родителька має над дитиною і фізичну, і юридичну, і економічну, і символічну владу. І якщо матір за цей час залізе синові за шкіру як слід, то він не позбужеться тієї влади навіть коли виросте.
Але за межами цих стосунків жінка може отримати владу, яка дозволяє успішно зоб'єктивувати чоловіка, лише якимось дуже екстраординарним засобом. Бо влада належить чоловікам, принаймні символічна. Для об'єктивації треба позбавити чловіка влади.
Позбавлення влади називається диспаверментом. От хтось навів як приклад "Мізері" Кінга. Це гідний приклад диспаверменту. Скалічений, наркозалежний, катований чоловік повністю залежить від жінки, яка взяла його в полон.
Але роман закінчується тим, що герой вбиває свою полонительку і катиню. Для порівняння: у "Колекціонері" Фаулза (який герой Кінга згадує під час свого ув'язнення) дівчина-полонянка гине. Прорубаєте фішку? Культура не мириться з об'єктивацією чоловіка, бо у створеній чоловіками культурі чоловік "не для того", він не створений для об'єктиваціі, принаймні з боку жінки. Сюжет про спроби об'єктивації чоловіка - як правило, сюжет про прагнення волі, герой якого або здобуває суб'єктність, або вмирає, але не здається. Завважимо також, що влада антагоніста над героєм в таких сюжетах - неправедна, беззаконна. А надто коли це влада жінки. Диспавермент у таких випадках набирає характеру жорстокості, знущань, навіть катувань, а жінка набирає психопатичних рис.
Чому так? Бо в жінки немає "законних" засобів зоб'єктивувати чоловіка, а навіть коли вони є, об'єктивація може виявитися несправжньою, жартівливою. Візьмемо ще один наведений приклад з опитування: Геракл та Омфала. По-перше, тут ледве можна натягти сову на глобус, бо Геракл своїм рабством в Омфали відпрацьовує вергельд одному чоловікові за убивсто іншого. По-друге, хоча Омфала й піддає Геракла "приниженням" - вдягає в жіночий одяг та садить за прялку - подальша культура це трактує як сексуальну рольову гру, милий крос-дрессінг. Бо інакше довелося б трактувати Омфалу як чудовисько. Медея, яка вбиває власних дітей, трактується як чудовисько - натомість, Геракл, що повбивав своїх детей та племінників, герой, а в його спалахові убивчого безумства повинна Гера, тобто - знову чоловік не винний, а винна якась жінка, ба навіть і богиня.
(До речі, психопатичні об'єктиваторки - Енні, бариня з "Муму", Міледі, маркіза з повісті Рампо - усі вигадані чоловіками. І я не знаю, чи є загалом в літературі дискурс об'єктивації жінкою чоловіка, створений жінкою. Якщо знаєте - поділіться).
Коли містер Дарсі одружується з Елізабет Беннет, вона втрачає право на своє майно, своїх дітей і навіть своє ім'я - відтепер вона місіс Фіцвільям Дарсі, але ми (ну, принаймні більшість читачок) не роздивляємося містера Дарсі як чудовисько, яке бере Елізабет у рабство (а фактично так воно є). Чоловікові не треба вдаватися до тортур, різанини та насильства, щоб зоб'єкутивувати жінку (хоча чоловіки вдаються, коли хм того хочеться). На боці чоловіка закони, традиції, релігія та культура, які роблять об'єктивацію жінки "природною" настільки, що жінка починає об'єктивувати сама себе, не помічаючи того. "Скарлет виходить заміж за хлопця, якого вона не любить, аби насолити Ешлі - вона об'єктивує того хлопця, чи ні? Чи об'єктивує вна Френка, за якоо виходить, щоб сплатити податок на Тару?" - питає жінка в коментах. Гм, дайте подумати... Чи Скарлет гвалтовно користується з тіла свого першого чоловіка, відмовляючи йому в задоволенні, яке отримує сама? Чи вона відмовляє Френкові у щоденному обслуговуванні, при тому, що працює сама? До речі, чи відмовляє вона йому в сексі? Та народженні дитини? Так, вона користується чоловіками якийсь певний момент - може, вона отримала задоволення на хвилину, коли оголошували заручини з Чарльзом. Та й по всьому - надалі був вельми жалюгідний секс, вагітність і пологи, бундючне існування удови і люта боротьба за життя. Бідний Чарльз, він кілька хвилин був для Скарлет засобом для її цілей. За ці хвилини Скарлет розплатилася власним тілом, потреби якого, боже милий, вона навчалася ігнорувати все життя, а коли відмовлялася їх ігнорувати, всі довколишні це сприймали як повстання Спартака, бо "справжня леді так не чинить". І цієї самооб'єктивації ми не бачимо, коли вона стрибає просто перед нами та пускає з дупи феєрверки.
Але часи перемінилися, жінки здобули право голосу, право на освіту, право мати майно, а не бути майном, право на дітей (яке в очах суспільства хутенько перетворилося на обов'язок під гаслом "Любиш кататися - люби й санчата возити"), право на працю та зарплатню, яка ще у середньому не дорівнює чоловічій, але вже дає можливість прожити, не йдучи на панель та не вбиваючися по 18 годин на добу. І тут розпочалася сексуальна революція та пов'язана з нею сексуальна об'єктивація жінок у рекламі, кінах, коміксах і т. ін.
Чому? Тому що з усіх видів влади над жінкою - юридичної, силової, економічної, символічної - непохитною залишилася суто символічна. Тобто, коли жінка мала правовий статус майже хатньої тварини, не було аж такої нагальної потреби роздягати її, аби забезпечити потрібну дозу диспаверменту. Вона й так не могла йому протидіяти, вона залежала від чоловіка повністю, залишався тільки шлях інтриги й маніпуляції. А тепер, коли жінка має роботу, власність та права, а в фізичній бійці шанси вирівняв полковник Кольт, що залишається?
УВАГА! ОСЬ ЗАРАЗ БУДЕ ПРО ЦИЦЬКИ!
Сексуальна об'єктивація жінок дуже глибоко вбудована в сам наш засіб сприйняття сексу і навіть в мову. У Леся Подерв'янського фраза "...і вона сама його виїбла" працює на комічний ефект. Навіть медико-психологічна лексика називає приймаючого партнера "пасивним", начебто стрибання на прутні не є актом. У культурі секс не є рівним - метафора плуга й поля, меча й піхви, судини та того, хто пасивну судину наповнює домінувала протягом тисячоліть. Жінка в рамках цієї метафори не "робить" секс - вона "є" сексом і не може перестати ним бути. Нещодавно
maryxmas дала посилання на статтю Decoding Slut - "Розшифровуючи хвойду". Попри неоязичницьку маячню, автор там каже одну дуже розумну річ: "Бо, якщо гідність чоловіка підвищується через сексуальне пізнання багатьох жінок, а гідність жінки принижується через сексуальне пізнання багатьох чоловіків, значить, чоловік, маючи з жінкою секс, буквально відбирає її гідність. Це мова завоювання, бо у любовному акті ми не обмінюємося чимось, але я в тебе забираю. Жарт (про ключі й замки - пер.) повинний навчити, що чоловік доводить свою гідність, завойовуючи багатьох жінок, а жінок навчає, що їхня гідність може легко бути втрачена через таке завоювання. Отже західна думка (і східня також, бро! - пер.) все ще грунтується на припущенні, що будь-який гетеросексуальний акт є згвалтуванням. Що ми з дружиною не кохаємося, але я її гвалтую. Що жінки, яких я пізнав протягом свого життя, були мною ошукані: ми не обмінювалися чесно коханням чи задоволенням, але я крав їхню гідність, будуючи свою на цій крадіжці".Зауважте, це пише не радикальна феміністка, а чоловік. Який проник у самісіньку суть, вибачте за підтекст: у культурі землеробства сексуальний акт мислиться як гвалт, який треба карати лише тоді, коли його чинить над жінкою той, хто не має на неї "майнових прав". Слово rape у первинному значенні - "викрадання", про почуття жінки не йдеться - лише про майнові права. А слово fuck, до речі, походить від давньогерманського слова, що означає "орати". Тобто, це навіть не гвалт, бо жінка не людина, це об'єкт, рілля, а в рілля ніхто не питає, чи хоче воно бути зораним. Навіть коли жінка кохає чоловіка і добром віддає те, що він має брати силою, її сексуальна активність є небезпечною: якщо їй подобається кохатися, хто гарантує її вірність? Хто гарантує навіть любов, коли жінка не приносить у сексі жертви, а отримує задоволеня безстосовно чоловічих зусиль? Задоволення жінки має належати чоловікові, служити маркером його сексуального хисту. У середньовічних фабліо чоловік, який дозволяв дружині "їздити верхи", міг завагітніти.
Тіло жінки в патріархаті не існує для неї самої. Воно власність чоловіка. Жінка не має права знати, як функціонують ба навіть називаються її сексуальні органи - це "непристойно". Жінка не має права говорити про них та називати вголос - це "непристойно". Жінка не має права показувати своє тіло, хіба що це підвищує статус її чоловіка або вона є проституткою, отже символічно "належить" всім. Жінка не має права роздивлятися еротичні картини, вистави тощо, навіть коли нічого нового для себе не може побачити: це "непристойно". Жінка не має права навіть відчувати комфорт від свого тіла: вона повинна страждальницьким засобом трансформувати його заради актуальної чоловічої примхи, моди на тоненьку талію або на "лотосову ніжку" або на пласкі груди або на неоковирні сідниці, або на вибілені та вискубані вагіни - і крий боже щоб малі статеві вуста біли довші за великі. Між жінкою та її тілом завжди є невидимий кордон символічної чоловічої влади. Він лежить там настільки давно і сприймається як дещо настільки природне, що до нього руки дійшли в останню чергу: символічна емансипація йде у кільватері юридичної, економічної та фізичної.
Посилення сексуальної об'єктивації жінок у культурі - це боротьба за диспавермент жінки, який вже майже переможений на Заході у області права та поступово здає позиції у області економіки. "Ну добре, ми дозволили вам, бідним жіночкам, обиратися та бути обраними, кінчати університети, засідати у присяжних та заробляти грошики - але ми не втомимося вам нагадувати, що ви - лише тіло, комплект цицьок, ніг, дупи, вагіни, плеч, шиї, вуст, набір "Зроби сам", який ми можемо конструювати та руйнувати за допомогою фотошопів та корелів, як нам заманеться. Ви секс і більше нічого. Якщо ви не секс, ви - ніщо. Кожного разу, коли ми робимо вам поступку - скажемо, пускаємо вас на екран у якості головних героїнь та бойовитих дівок - ми нагадуватимемо вам, що навіть краща з вас - просто секс, і більше нічого. Ми будемо це показувати за допомогою ідіотських поз, сексі-одягу та дурнуватих реплік героїнь. Ми будемо показувати знесилених жінок, жінок, що потрапили в біду, безпорадних, гвалтованих, катованих - і при цьому ми будемо з відвертим задоволенням демонструвати їхні тіла. Ми щодня принижуватимемо вас у рекламних повідомленнях, і найголовніше знаєте що? Ми це робитимемо майже несвідомо, "нічаянно", а на обурення кліпатимемо очками: ой, ну як же так, невже нам не можна й сексуальний потяг до вас відчувати?"
Я не знаю, чи порву я шаблона, але насправді це не така вже проблема. ЧШС чіпляються за символічний диспавермент тому, що з іншими видами диспаверменту складається все гірше. Мущинки скавучать "Як, мені не можна навіть подрочити на тебе?" - отже, на цьому фронті ми успішно наступаємо.
Справжня проблема, ба навіть катастрофа - це самооб'єктивація жінок, яка сягає безодні. З одного боку нам культура транслює те саме "якщо ті не секс - ти ніщо". З іншого боку - навіть протест "Я не секс, я людина!" дається дуже трудно, бо...
Отут уважно слідкуйте за руками. Припустимо, у нас є героїня, емпавернута по саме не можу. Наділена силою і владою. Розумна як весь ведучий склад проекту Мангеттен. І ось вона закохується в чоловіка та опиняється з ним у ліжку...
І що? У 9/10 випадках вона перетворюється на пасивне рілля, яке проростає оргазмами в умілих руках чоловіка. У 9/10 з решти випадків описання сексу або натужне, або надто запоетизоване або взагалі автор відбувається повідомленням "усе було зашибісь".
Жінка може виступати суб'єктом стосунків у будь-яких сферах... крім власне сексуальної. Щойно сюжет приходить сюди, де Адам зустрічає Єву, як тягар самооб'єктивації давить на нас, наче вага Кільця на бідолашного Фродо, дедалі більше. І нема порятунку ні в авангарді, ні в іронії, ні в запереченні: авторка разом з героїнею починає люто перейматися тим, як зробити чоловікові харашо. Чоловікові, не собі. Собі получиться, якщо доставить чоловік, а в творах він завжди доставляє.
Що робить більшість знаних мені авторок, коли хоче змалювати насолоду та милування чоловічим тілом? Пише слеш. Вигадує іншого персонажа-чоловіка, і його очима милується, його руками мацає, його прутнем хендожить. Бо жіночі очі не мають вуст, не мають мови, все навпомацки, кожен велосипед винаходимо заново. А слеш - це легше, це ми просто запозичуємо одвічний чоловічий еротичний наратив, спрямований на жінку-рілля, і так-сяк пристосовуємо його до чоловіка, а потім реальні геї регочуть до судоми, читаючи ці витвори.
У жінки немає влади для справжньої об'єктивації чоловіка. Нема досвіду (хіба в стосунках матері й дитини). Нема наративу. Навіть якщо всі чоловіки-кінозірки враз пороздягаються та знімуться у слеш-фансервісному кіні, де Хідлстон цілуватиме Камбербатча упроковт, а Кріс Хемсворт хендожитиме по черзі Ричарда Армітеджа та Ейдана Тернера, це все одно не створить багатотисячолітньої традиції диспаверменту чоловіків. Це все одно не змусить жінок сприймати чоловіків як "секс", як колективне тіло, яке легко розділяється на окремі торси, дупи, прутні, біцепси та спини. Від цього у жінок не з'явиться символічна влада над чоловічими тілами. Вони просто подрочать, та й по всьому.
(А до речі - чи багато ви знаєте творів, де героїня мастурбувала би не так, наче знімається в порно, не для уявного глядача-чоловіка, як ото в "9 1/2 тижнів", а для себе? Це так, щось на кшталт домашнього завдання).
no subject