Щодо об'єктивації чоловіків

[morreth]

Картинка для привернення уваги



Коли заходить про об'єктивацію (інколи додають: сексуальну об'єктивацію) жінок, то насамперед чути стогін на кшталт цього:

Впрочем, можно всех кастрировать, тогда проблема решится, и никто никого не будет "объективировать", то есть желать.

Тут нема сенсу допитуватись, чи в людини просто така мамалига в голові, же воно не знає, чим сексуальне бажання відрізняється від об'єктивації, чи то вже не мамалига, а суцільний банош, і воно нездатне відчувати бажання, не об'єктивуючи жінку. У першому разі потрібний вчитель, у другому - вже лікар, і одразу мушу визнати, що лікарем я не є.

Отже, по-перше, треба розрізняти сексуальне бажання та об'єктивацію.

Людям, які хоч трошки тямлять на мовознавстві чи мають мовну чуйку, очевидно, що об'єктивація - то від слова "об'єкт", себто - предмет, річ, безсловесна та безчуйна, призначена для того, же б нею користався суб'єкт - тобто, персона з розумом та почуттями.

Простий приклад: я, суб'єкт, хочу чаю. Аби задовольнити своє бажання, я користуюся об'єктами: чашка, пакетик чаю, чайник, вода, сірники, плитка. Це предмети, вони не живі і не розумні.

В чому різниця межи мною та, скажімо, леді Мері Кроулі з Абатства Даунтон? В тому, що замість чашки, пакетика та води леді Мері користується лакеєм, куховаркою та помічницею куховарки (при чому про існування останньої навіть не знає, Дейзі взагалі заборонено потрапляти до поля зору панів). Тобто, вона бере живих людей та у своїй свідомості перетворює на предмети для власної зручності. Звичайно, надалі леді Мері проходить шлях особового зростання і навчається бачити в людях людей, але в перших серіях воно так: леді Мері каже "хочу чаю", і не думає, що якісь люди докладають зусиль, аби чай з'явився перед нею. Вона просто каже "хочу", і чай так опа - і тут. Або навіть нічого не каже - просто зранку комини запалені та кімнати прогріті якось... самі собою. За щукиним велінням. Тобто, насправді, то Дейзі встала вдосвіта та вичистила, знов наклала дрів і запалила, але навіщо леді Мері про те знати? І взагалі знати про існування Дейзі?

Це й є об'єктивація. Зауважте: про секс поки що ані слова.

Закважте собі ще одне: щоденно ми об'єктивуємо людей, будь-якої статі, від яких нам потрібна лише функція. Продавець у супермаркеті, кондуктор у транспорті, будь-хто, маючи справу з сотнями людей щоденно, об'єктивує їх, бо, як шукатиме особистого контакту, то скоро збожеволіє. Кожен з нас денно провадить кілька (десятків, сот) інтеракцій, протягом яких об'єктивує контрагентів, а контрагенти його, бо це дуже економить психічний ресурс.

Це нормально. Ну тобто - це ненормально, від природи ми призначені до життя спільнотами у 30-100 осіб, а об'єктивація - це засіб не піддаватися стресові. Але, поки ти складаєш собі у цьому звіт і не починаєш насправді думати, що інші люди твої речі - це нормально.

(А якщо ти насправді починаєш так думати, то це соціопатія, і ні, ти не становишся від неї схожий на Шерлока, ти становишся схожий на мудака.)

А отепер про секс.

Сексуальна об'єктивація - це коли ти ставишся до сексу як я ото до чашки чаю, а до людини, з якою хочеш мати секс - як до чайника, пакетика та плитки з сірниками. Використав, задовольнив потребу - гудбай.

Тобто, сам секс у цьому разі - не акт спілкування з іншою особою, а акт мастурбації з використанням іншої особи як предмета.

Чи може жінка в такий спосіб використовувати чоловіка? Ще б пак. Тут постає питання "навіщо", бо такий акт я вважаю неповноцінним та надто ресурсовитратним, та ще й без гарантії якості. Хороша мастурбація краще, з якого боку ні подивишся. Але на колір і смак товариш не всяк, як хтось має зиск з сексуальної об'єктивації чоловіків, то чом би й ні.

Справа в тому, що сексуальна об'єктивація і загальна об'єктивація жінок є КУЛЬТУРНО ЗУМОВЛЕНИМ ЗВИКЛИМ ЗАСОБОМ ПОВОДЖЕННЯ ЧОЛОВІКА З ЖІНКОЮ.

Тобто, сім тисяч років культура, мистецтво та релігія стверджують, що чоловік це суб'єкт, персона, особа, а жінка - це таке щось, що існує при ньому і для нього. Її тіло існує для нього, щоб "давати" сексуальне задоволення, народжувати дітей, а як втратить товарний вигляд - їбошити борщі. Ну тобто, від борщів ніхто не звільнює й тих, чиє тіло ще викликає сексуальне бажання, але тут чоловіки можуть бути великодушнішими та поблажливішими до якості борщу.

У цетрі культури - Чоловік. Його думки, відчуття, бажання, його пеніс. Лапуся Борхес каже, що існують лише чотири сюжети: про облогу міста, повернення додому, пошук та самогубство бога. Гей, чи вже ніхто нікого не народжує, не виховує, не заробляє на хліб? Про це сюжетів не існує? Існує, але дуже мало, бо це не цікаво чоловікам. Якщо сюжет не крутиться довкола збудженого пеніса та насильства - навіщо він чоловікам?

Зазирніть у шкільну літературну програму: скільки в ній творів, написаних жінкою? А скільки - від жіночої особи? Щасливі ми, українці, маючи дещицю класиків-жінок, у росіян жодна кобіта не входить у плеяду "перших". Так, щось роздуплилося у "Срібну добу", та й по всьому.

Культура створена так, що жінка і на себе дивиться очима чоловіка. Мені кажуть, що я пишу як чоловік (та ще й подають це як комплімент) - овва, я все життя читала майже самих чоловіків та навчалася від них - тож як хто мені писати?

А тут з'явлася Кайлі Міноуг, заспівала "Сорочку геть!" - і все, в нас така вже рівність, що зашибися. Аж зараз!

(До речі, дякую maryxmas, що підсадила на Галаванта, це прекрасно).

Так, жінки навчилися розкривати рота та вголос казати про свої еротичні й естетичні вподобання. А продюсери навчилися до цього прислухатися і давати жінкам м'язистих торсів та сідниць у кадрі. І мужички такі - "Он дивіться, нас також об'єктивують! Ай-яй-яй, ніхарашо, панове феміністки!"

Чого це ніхарашо? Дупа Камбербатча чи "шість банок" Армітеджа вже скасували вкорінений в культурі погляд на жінку як на річ? Шість банок проти шести тісяч років, коли вся культура крутилася довкола пеніса? Вам показали півголого Конана - і ви одразу відчули на собі віковічний меседж "Ти не людина, а інструмент для мене"?

Брешете, бо вам цей меседж не трансліювався. Бо майже вся культура людства - це п'єдестал для вас, і не намагайтеся розказувати нам, що стриптиз Тарзана вас скинув з цього постаменту та втоптав у бруд.

Не повіримо.

Comments

[siriana-i.livejournal.com]

;) Бідструп чудово проілюстрував

Ланцюгова компенсативна реакція поновлення самозначущості.
На картинці ніхто не припинив ланцюжка (жертва вибиралась так, щоб точно не дала здачі, і торба з лайном вибухала саме в бік персони, яку не бачили небезпечною): кожного "пробило" і кожен "предав далі".
Стать (як і вік, суспільна приналежність, фізичні дані, майновий стан, особисті вміння) лише привід до встановлення оот того об'єкта на оот цю поличку в персональній шкалі цінностей. Причина - бажання вивищитись, компенсувати собі десь недодане чи відібране. Чим більше в суспільстві "психологічних абразивів", чим дошкульніші й травматичніші способи усунути/підпорядкувати об'єкт (!), тим більше груп потрапить у "жертви" (й частина з них У СВІЙ СПОСІБ "передасть далі").
Суспільство складається з особистостей. Які мешкають у різнокаліберних тушках і користуються матеріальними та не дуже предметами для підтримання життєдіяльності тушок і цікавої (чимось) для себе діяльності. Коли ці особистості почувають себе приниженими і знеціненими (пику набили чи просто всім байдуже), вони намагаються зробити щось, щоб вивищитись у власних очах (і якщо в суспільстві для цього заведено когось загнобити, помістити НИЖЧЕ ЗА СЕБЕ (бо найшвидше і найдоступніше) приниження й злість накопичується й циркулює, розмиваючи позитивні суспільні уявлення). Занедбана і ображена особа, чиї психологічні потреби зігноровані, не сприйма навколишніх, як осіб (вони лише частина недружнього середовища і об'єкти-деталі, з яких можна щось бажане отримати). Насильство/дискримінація в її уявленні справедливе й логічне, як спосіб задовольнити життєво необхідну потребу (бо так роблять інші, чи нема іншого способу вирішити проблему). Можливо, в конкретному випадку насильство/дискримінація проблему вирішує, але погіршує ситуацію вцілому (потенційно, для даної особи теж).
Великим досягненням людства було б поширення неагресивних способів підняття самооцінки і створення культури виховання та збереження гідності навколишніх.

[virago-ghost.livejournal.com]

Пробачте, але оповідка про те, що до агресії, насильства і примусу щодо офіційно дозволених жертв вдаються лише від занедбаності і ображеності - це оповідка із кабінету терапевта, будь-який метод і прийом мають застосовуватися там, для чого їх винайшли, цей - для індивідуальної роботи з пацієнтом, який в процесі виправлення.
Вирішує проблему дискримінації поєднання дієвого опору (опору жертв і оточуючих, дієве і невідворотне покарання злочинця за певну поведінку - то опір, зворотнє насильство і примус, просто монополія на велике насильство передана державі, ага), та пропаганда про вигідність / корисність іншої поведінки.
Це в реальних суспільствах. А не в казках.
Ні, сусіди концтабору, які писали владі листи "зробіть трубу вище, а то попіл від спалених поганить нам білизну і ми не можемо сушити її на дворі" не були всі ображеними і занедбаними, як і всі рабовласники античності не мали психозу.
Без дієвого опору фіг ви подолаєте дискримінацію, ніде вона не було подолана без примусу - з боку еліти, і без насильства у відповідь, опору і примусу з боку повсталих дискримінованих. Ви не наведете жодного прикладу інакшого подолання організованої дискримінації чи станової організації суспільства.
Якщо ви не розумієте, що значить насильство, примус і дієвий опір у відповідь, то пояснюю: на вашій картинці перша ж жертва мала б опиратися агресору і завдати йому удару у відповідь, а не кривдити інших. Оце перервало б ланцюг.

[siriana-i.livejournal.com]

Ви правильно зазначили, що на загальносуспільному рівні ("...поєднання дієвого опору...та пропаганда про вигідність / корисність іншої поведінки...") формуються норми загальноприйняті. Тут праця необхідна, і суспільству на користь звільнення від дискримінаційних практик, бо прибирає з нього негатив від деструктивної дискримінуючої взаємодії (негатив для суспільства).
Але ще маєм побутове спілкування, внутріродинні стосунки (також стосунки в малих колективах), де не припиняються травматичні для психіки розбірки (і де гніздиться модель відігратись на комусь за своє). В родині діти набираються звички до ярликів, в підліткових компаніях випробовується самоствердження через ієрархію. Не завжди людина "переростає" і опановує спілкування замість використання. Це той грунт, де легко пророста будь-яка маячня, якщо вона задовольня потребу особи у виправданні своїх дій чи почутті значущості. Темний куток, у який за добрих часів не заглядають, і до якого може зменшитись світогляд, якщо решта уявлень поруйновано чи знецінено.
Як не дивно, ідея суспільства, де гідність і моральне та психо-емоційне здоров'я особи є найціннышим, це справді завдання для таки всього суспільства. Але це дуже важке завдання (бо має в собі не одноразові заходи чи формальні закони, а щоденне напрацювання суспільноприйнятих на рівні колективного несвідомого норм, де руйнівні для гідності речі неприйнятні). Не одного десятиліття справа, і "відкати" до "диких часів" можливі(
А щодо людей на картинці - вони тому й жертви, що не мали не тільки можливості "здачі" без втрати бонусів у стосунках, а і психоемоційного "щита". Не моська слона обгавкала, а наїхала істота, що бачиться персоною ВИЩЕ за себе. Собака в цьому ланцюжку на своєму місці - все намальоване елемент поведінки всередині собачих зграй (бо у людей спрацьовує мотив поведінки, закладений/перейнятий ще тоді, коли дитина мала до собачого просте сприйняття навколишнього). Спротив, власне, не тільки "здача в пику". Це і ігнор, і переведення сварки в жарт, і ще безліч способів звернути спілкування до "на рівних". Але нікому з картинки це не спало на думку: опір можливий там, де гідність чи здоровий глузд заперечує право "отого-о" наїзжати. Низька самооцінка, почуття вини змушують людину занедбувати свої інтереси (раціональним аналізом таке не правиться, правиться рівноцінним позитивним досвідом). А що зовнішня агресія і претензії (зокрема й старших близьких - тих, чия думка початково сприймається істиною), які нищать самооцінку і нівелюють гідність, це теж форми насильства, прийнято не зважати, бо типу дрібні(. Суспільство, де рівень побутової агресії і зневаги досяга певного рівня (і почина самопідтримуватися) має ризик втрати етичних надбань і скочування до того, що не так давно вважалось неприпустимим дикунством.
Ще одне: припинити ланцюжок агресії міг лище той, хто "міг це собі дозволити", особа, яка вважала себе сильнішою і значущішою за почуте/відчуте. Тобто не була "пробитою", зведеною до "слабкого гімна, до якого й претензій, як до гімна, тому можна все". І задля збереження гідності не відігрувалась на слабших. Десь хтось колись осіб з картинки вже "пожував", вони травмовані броунівським рухом дрібної агресії і просто огризаються на світ. Мимохіть, не задумуючись і не сприймаючи зроблене як щось погане. Не бачачи в своїй жертві людину - тільки об'єкт. Для задуматись і припинити треба зусилля (мінімум!). Для припинення такого ланцюжка в цілому суспільстві (чи громаді, родині, колективі) - зусилля кожного.

[virago-ghost.livejournal.com]

А дискримінований завжди не може вдарити у відповідь без втрати бонусів у стосунках. Будь-яка людина, що стає учасником конфлікту, щось втрачає, будь-хто, коли сунеться в бій, може скалічитись, загинути, програти. Доки ви навчаєте жертв, що їх смертельно поранили словами і вони можуть лише скиглити, бо супротивник сильнішій і опиратися не треба, ваш учень не навчиться опору і не навчиться спротиву, і буде тікати від самої думки про звільнення. "Зусилля кожного" - це абстракція, це кожний раз ризики і зусилля конкретної людини. У нас феміністки весь час забувають, наприклад, що між успіхом буржуазних революцій / повстань / революційних ситуацій, що призвели до реформ, були багато сотень років невдалою боротьби і поразок, за які нижчі верстви суспільства платили життям. З тої пори нічого не змінилося. Шлях поразок і непевних перемог від Спартака до Арабської весни. Із тисяч ситуацій, коли станова організація суспільства чи дискримінація з будь-якого приводу ставали нестерпними для жертв і призводили до масового опору, лише в одиницях випадків питання вирішувалося відносно "мирними" масовими заворушеннями і потім не ставався розкол суспільства, аж до війни. І в усіх цих "мирних" випадках значна частина еліти була зацікавлена корисливо у зменшенні дискримінації. Про одиничний опір, якій для сотень і мільйонів тисяч людей в історії скінчився каліцтвом і смертю, годі говорити. Або жінки опираються і вчать одна одну опиратися попри всі ризики, слабкості, невміння - визнали всі ці слабкості і несправедливості, та вже й до опору, бо реальність сама не зміниться. Або жінки сидять і чекають, коли еліти перебудують світ: може так перебудують, що всі багаті проституюють всіх бідних. незалежно від статі; може, наука винайде штучну матку, а штучні яйцеклітини і сперма - день сьогоднішній вже, тоді людей будуть виробляти за гроші замовників на фабриках, а жінки залишаться другим сортом, бо всі так звикли і опиратися вони не вміють, а цінність їх, як донорів сировини, зійде в нуль; може, людство стане кіборгами і проблема відпаде за відсутністю жінок, може, ми впадемо знову у традиційне суспільство і доіндастр. Чого там, можна ж ще почекати тисячі років, просто жаліючись на патріархат і розказуючи, що опиратися не треба, бо є ризик втрати етичних надбань. Ніби рівень етичних надбань визначається бажаннями пригноблених і дискримінованих, а не рівнем агресорів :)

[siriana-i.livejournal.com]

",,,ви навчаєте жертв...лише скиглити..." - ? ?! О_О
Тобто "...Спротив, власне, не тільки "здача в пику". Це і ігнор, і переведення сварки в жарт, і ще безліч способів звернути спілкування до "на рівних",,," ?
НА РІВНИХ. "Ти - це таке Я, а себе я шаную". Ну, або "Себе не шаную - то і на тебе пофіг, але ж якщо на мене наїдуть, уїбу - то й тебе не чіпаю, щоб не нарватись". Одначе перший варіант безумовний, а в другому треба весь час демонструвати рівень загрози, щоб навколишні "не борзіли" (витрачаючи час, ресурси, не роблячи того, що б хотілось зробити на користь собі й усім).
Жертва і агресор однаково деструктивні моделі. Бо зазвичай стосовно різних осіб та обставин одна й та ж людина і жертва, й агресор. Це різні полюси єдиної поведінкової моделі, де цінність навколишніх, як осіб, а не предметів, не враховується.

[virago-ghost.livejournal.com]

тобто, коли вас дискримінуватимуть, то ви переведете сварку в жарт, і - опа - аудиторія, що складається із інших дискримінаторів вже на вашому боці? ваше ім'я Сірано де Бержерак? в нього крім гострого язика була душе гостра зброя і він був хвацький дуелянт;
спротив і опір - це дії, які припиняють агресію чи роблять її ціну для агресора занадто великою, незалежно від його волі;
якщо ви можете приниження перетворювати на жарти і таким чином подолати дискримінацію, честь вам і хвала, однак, дискримінація не подолана;
на мою думку вона не подолана, бо жінки чинять слабкий опір і погано організовані, зате багато патякають про повагу до агресорів; ваша думка в тому, що жінки замало вчать агресорів взаємній повазі і замало дають їм прикладів гарного ставлення один до одного;
так жертва і агресор - деструктивна модель, однак, коли вас будуть убивати, ви захочете зброю, захист чи поліцію, щоб до вашого кривдника застосувати агресію, інакше станете жертвою, щоб ви про це не думали