Что не так с "Дорогой ярости"

[morreth]

Тяжело это писать. Фильм успел полюбиться все-таки, и хочется назвать его безупречным. Очень хочется. А придется включить критика.

Во-первых, сама реакция на фильм показывает, насколько все херово в современном кинематографе с презентацией женщины. Я сама готова воспринимать Миллера как нового кино-Мессию всго лишь потому, что он ввел в сюжет женщин с сильной субъектной перспективой и превратил их из "средств развития сюжета" в основной двигатель сюжета. Нучо, молодца. Однако это, по большому счету, должно быть нормой, а не сверкающим исключением. А это исключение даже среди самого Джорджа Миллера: вспомните первых трех "Максов". В первом фильме женщине отводится исключительно роль жертвы, во втором значимые две женщины в кадре - это "дева в беде", которую хочет увезти Гиро-Пилот, и амазонка, гибнущая в бою. Есть еще одна, опять-таки безымянная жертва. Третий фильм - у женщины наконец-то роли с субъектной перспективой и словами, но одна из них злодейка, а вторая - бестолковая девчонка, которая не хочет слушать умного Макса и попадает из-за этого в беду. И лишь к четвертому фильму Миллер дозрел до женщины-полноценной протагонистки. Ах, спасибо, награди тебя Аллах.

И знаете, что самое обидное? Если бы Миллер сделал Фуриозу саппортом Макса, но оставил все стрелялки, гонялки и тонны ПАФОСА - мы бы все равно смотрели и облизывались. Меа МАКСима кульпа.

Во-вторых, внутри самого фильма с презентацией женщин тоже не все гладко. Фуриоза, конечно, прекрасна, как утренняя заря над барханами, кто бы возражал. Жены Джо в другом фильме были бы ходячим Макгаффином, а тут обладают каждая лица необщим выраженьем: заводила и идеолог Ангхарад, язвительная Тост, сострадательная Кейпебл, мечтательная Чидо... Ну и вувалини, да. Конечно же, вувалини...

Но есть нюанс. У женщин по-прежнему нет своего места в мире. Хранительнице семян негде их сажать, секете трагический пафос этого символа? Была Земля Тысячи Матерей, была да сплыла. Осталась только память об утраченном рае. Возможно, матриархальное общество было хорошо. Во всяком случае, боевые бабки, его осколки, хороши. Но они ПРОИГРАЛИ.

Из комиксов и из предыдущих фильмов франшизы мы знаем, что созидатели и строители в мире БМ неуклонно проигрывают. Нет больше красивой тихой фермы, где Макс с семьей пытались скрыться от Пальцереза. Разрушен город нефтяников. Печальная судьба ждет оазис Потерянных Детей рядом с Бартертауном. И сам Бартертаун тот еще образчик созидательности. Да, в эпилогах нам рассказали, что нефтедобытчики и Саванна в конце концов нашли землю обетованную. Но это уже за кадром, а в кадре царит разрушение.

Что сделал Джо, когда оказался перед невеселой перспективой провести всю жизнь в качестве начальника кочевой орды? Захватил Цитадель. Что сделали вувалини, когда их земли погибли? Предпочли тихо, гордо умирать.

На это можно сказать, что, будь вувалини похожи на Джо, зритель бы не мог им сочувствовать. Но два месяца участия в беседах о Максе на Правдорубчике показали, что у Джо - ненулевое число поклонниц! Покрытый язвами мономаньяк одним махом превратился в героя-любовника. А уж его черно-белые мальчики! Вы много видели фанарта про Вувалини? А варбоев облизывают со всех сторон! То есть, я понимаю, что тут уже никакой вины Миллера нет, он не виноват, что зрительницы (в массе своей это именно зрительницы) развели в голове тараканов. Но факт остается фактом: Миллер показал безумную империю Джо как нечто crazy awesome. При виде армады боевых машин, Кома Дуфа с его безумной гитарой и тонны ПАФОСА зритель быстро теряет изначальное впечатление о людях Джо как об отвратительных белесых червях, копошащихся в кишках горы (а в сцене погони за Максом они производят именно это впечатление). Выкатившись на оперативный простор, они приобретают вид героев.

Да, Миллер все сделал, чтобы показать фальшь и омерзительность этого надувного героизма. Они идиоты с промытыми мозгами и посеребренными ебалами. Под слоем побелки - язвы и опухоли. Ходячие повапленные гробы. Тонны громыхающего пафоса - но несколько женщин и двое мужчин, которые сравнялись в отваге с женщинами, обувают эту орду дважды, а в конце захватывают Цитадель. Я прекрасно улавливаю месседж Миллера, когда он противопоставляет безумной идеологии Цитадели молчаливую решимость Фуриозы и идущих за ней женщин: Миллер как бы говорит нам, что подлинный героизм не нуждается в знаменах, барабанах и трубах. Хранительница семян шмаляет из своего мультука, пока не умирает, а когда умирает, семена берет себе Кейпебл, чтобы вырастить их в Цитадели. Это прекрасный посыл. Но он слишком тонок!

У женщин Миллера нет идеологии. Сестринство без знамен. Джо обещает своим идиотам Валгаллу, в которой им дадут колу и чибургеры. Фуриоза обещает свободу. Но свобода - это бесконечный труд без гарантии успеха. Это не зрелищно, это опять-таки остаетс за кадром. Символ ЗРЕЛИЩНОЙ победы в кадре - это искалеченные люди на подъемнике и тонны воды, которую льет вниз освобожденная "дойная" женщина. Эй, я одна вижу в этом кадре жестокую иронию: она всего лишь повторяет жест Джо, размашистый, но бессмысленный? Куда более осмысленным было бы мене пафосное выведение наружу распределительных труб или прокопка небольшого арыка. Но все осмысленные действия неизбежно теряют в зрелищности. Валькирия не прыгает на врага с воплем "Узри меня!" Она просто стреляет, пока не погибает.

Проблема в том, что люди нуждаются в идеологии. С тех пор как голые прямоходящие обезьяны научились говорить, они научились объединяться в сообщества более крупные, чем родовое племя, на основании разделяемых ценностей и общих целей. Какие общие ценности и цели объединяют женщин в "Максе"? Выживание? Но это не идеология, а биология. "Мы не вещи" - это здорово. Но это негатив, это отрицание, а где утверждение? Кто же мы, когда не вещи? Люди? Но это слишком общо. Что значит быть человеком?

Да, идеология Несмертного насквозь фальшива. Но противопоставить ей нечего, и поэтому она выигрывает в глазах зрителя. Поэтому фанатки рисуют варбоев, которых ласково называют "воробьями", и не рисуют бойцовых бабок.

Я сказал. Хау.

Comments

[virago-ghost.livejournal.com]

в основном гетеро, да;
но я знаю и би с лесби, у которых такой же феномен, хотя казалось бы; но крепко научила их культура, что сражающийся мужчина, мужчина, который не сдается - круто, красиво, шикарно, сексуально, драйв; в женском исполнении штырит меньше; но там получается развилка, эротика малосюжетная и мелодрама вполне штырят в женском исполнении, драчки и приключалово женское штырит меньше мужского, и два эти вида историй плохо совмещаются в одной истории; а вот маскулинная эротика + драйв борьбы вштыривает сильно;

[irmingard.livejournal.com]

Я просто пытаюсь к себе приложить (я би) - видимо, меня как-то миновала чаша сия, мне чем дальше, тем больше женского приключалова подавай, и штырит - мама не горюй. А на мужиков реакция - скука, должно быть очень хорошо сделано, чтоб я смотрела что-то, где в основном мужики. Вон True Detective, который ниже помянули, тому пример. Первый сезон - большие проблемы с женской репрезентацией, но написано, снято и сыграно очень качественно, плюс они в определенной степени деконструировали-таки мачизм. Второй сезон заметно слабее, и я бы дропнула - но там появилась Ани Беззеридес, и ради нее я и в первую очередь и смотрю.

[virago-ghost.livejournal.com]

ну так я же не про абсолют, я про распределение по группе;
я к себе вообще это приложить не могу, а я очень выраженно гетеро;
но всю эту многоножку изучала путем наблюдений и опытов лет 6-7, потому что явно выбивалась из стандартов; эротический движок у меня вообще к приключалову не приделан, а работает отдельно, на манер немецкого порно, только в женском варианте :) так что приключалово с женщинами? йес! без трдиционных женских штампов? йес! а вот две типа крутые героини первушиной разговаривают в мире, где типа женщины рулят... э-э, что это за странные дивы из глянцевого журнала забрели в здание полиции? каваится только потому, что на экране мужик секси? эльф на лосе? ниччонипанимаю, чего они с ума посходили? ну пусть разберут его на плакаты, фильма тут при чем? :)
как-то так

[irmingard.livejournal.com]

"Ниччонипанимаю, чего они с ума посходили" - это да, это очень знакомое ощущение. А эротический движок отдельно у меня тоже был, до определенного возраста, что приводило к забавному эффекту: секса хотелось с девочками, а романтики (и приключений тож) с мальчиками.

[luche-chuchhe.livejournal.com]

бі та лесбійкам трохи легше вийти із цього замкненого кола, де драйв - це щось суто чоловіче, аж до того, що в фандомі навіть традиційно жіночі ролі приписують чоловікам, бо у виконанні жінок воно жінкам виглядає якось ніяк
бо можна причепити сексуальний движок
хоча початково, як мені здається, із внутрішньою мізогінією, що в гетеро, що в лесбійок, що в бі приблизно однаково
але чоловіки, коли пруться від інших чоловіків, пруться не через сексуальну привабливість героїв, а через бажання "бути такими як вони", співчуття їм та їхнім емоціям, можливість асоціювати себе з героями
от це у жінок (будь-якої орієнтації) дуже слабко виражене, принаймні порівняно з чоловіками
і через загальну нерозвинутість у культурі
через подавленість жіночої консолідації (вона зазвичай досить жорстко таврується)
через брак у жінок відповідного досвіду
через те, що коли намагаються щось таке прописати/зняти, часто просто копіюють чоловічі штампи, а вони на жінок не завжди лізуть
а щось суто жіноче часто викликає... ну, якусь дивну реакцію

от я дивлюся, як гетеросексуальні жінки намагаються причепити до свого сприйняття персонажів-жінок сексуальну складову, щоб жінки теж вставляли, а воно не причеплюється
і не причепиться

[luche-chuchhe.livejournal.com]

Ну от про суто жіноче.
У мене немає досвіду участі у групі молодиків моєї статі, які один одного підзужують, набираються один від одного хоробрості та "нариваються", у яких сильне почуття солідарності, групової лояльності, які від пережитих разом пригод отримують сильне почуття ліктя.
Але воно є вже в восьмирічних хлопчиків, які більш-менш стандартно соціалізуються.
Оце "тому що ми банда" - це поза звичайним жіночім досвідом, але це типовий чоловічій досвід. Спроби копіювати такі речі та автоматично переносити на жінок, гадаю, приречені.
Але в мене, наприклад, є досвід керування власними дітьми, коли вдається досягнути певного рівня узгодженості та розуміння, досвід спільного виконання справи (мету визначаю я), коли я вдало врахувала їх вміння, темп, якість роботи та заохотила до спільних дій. Теж "ми банда", але зовсім інше. Там теж є драйв.
Але я намагаюся уявити, наприклад, фільм, де ця тема гарно розвинута і цей драйв сильний, аж пульсує, на тому ж рівні, що чоловічій. І ця картина викликає в мене щось накшталт жаху.
В цьому є жіноча суб*єктність, пауермент, драйв, сила - все.
Але покажіть таке жінкам, і, гадаю, буде спектр реакцій від агресії до заперечення, а головна героїня буде запльована в першу чергу самими жінками.

[irmingard.livejournal.com]

Да, про внутреннюю мизогинию - все так, увы(( И про подавление в культуре возможности для женщин ассоциироваться с персонажами.

Гипотетический фильм вызовет спектр отрицательных реакций по вот этим самым причинам - подавленности женской консолидации и т. д., я правильно поняла? А почему у вас идея вызывает ужас - ведь у вас же опыт положительный? Или это культура все равно фонит?(
Опять же прикладывая к себе: у меня есть похожий опыт, но непосредственно из детства (верховодила компанией детей помладше, обоих полов). И я бы посмотрела такой фильм, в том числе про мать с детьми.

[luche-chuchhe.livejournal.com]

Ну от давайте я про себе спочатку (бо, гадаю, я тут не особлива, а більш-менш типова).

От зараз мої діти ще не дорослі, те, що вони зі мною роблять - безпечне та не складне. Але якщо я керую дорослими у приблизно такому ж режимі:
- я повинна бути _кращою_ за них, краще передбачати, краще планувати, знати більше, інакше замість спільного зростання вийде деградація дітей. Такі вимоги до себе лякають;
- я маю виробити в собі класні організаційні вміння, бо це зараз діти довіряють та підкоряються мені просто тому, що я їхня мати, через кілька років це мине;
- це дуже велика відподальність;
- зараз нормальна соціалізація для дитини - повністю відділитися від матері. Таке, щоб мати керувала дорослими дітьми, зустрічається дуже рідко та зазвичай описується у негативному ключі. Гарна мати має "відпустити" дітей, якщо не відпускає - це передусім тема для психотерапії. Тобто я маю піти проти соціуму та нав*язати дітям своє бачення - я маю бути або впевнена, що так їм буде краще, або кинути їх в топку боротьби, зробити їх матеріалом для просування власних ідей;
- в мені дуже сильним є переконання, що я не повинна розпоряджатися життям інших, що це робить мене паганою людиною. Я знаю, що це типово для соціалізації жінок, чоловікам таке не нав*язують, швидше навпаки, але це знання не особливо змінює мої почуття, надто глибоко воно в мене вбито.

Крім того, є ще й інші моменти, які виростають з внутрішньої мізогінії - в мене це за останні роки трохи пройшло, але я знаю, яке воно розповсюджене, і знаю, як виглядає зсередини:
- через сприйняття материнства як того, що нав*язує патріархальний світ багато жінок таке сприймуть як зовнішній примум вічно служити дітям, бути їхньою рабинею, а через дітей служити чоловікові;
- через сприйняття материнства як чогось мімімішного, завжди лагідного та ніжного може бути дуже сильна недовіра до такого образу;
- через сприйняття сильної та дієвої матері як завжди негативного образу може бути сильна агресія до такого персонажу, особливо якщо є негативний досвід або образ матері в цілому знецінений (а це в дуже багатьох);
- типова соціалізація жінок передбачає "вбудовування" в психіку таких-собі "запобіжників" для жіночої консолідації, суб*єктності, володарювання. Ці запобіжники зазвичай включають в себе сильний страх. Тобто такий персонаж може викликати дуже сильний підсвідомий страх, яка жінка не зможе собі пояснити і швидше за все їй буде здаватися, що боїться вона цього персонажу (насправді боятиметься вона негайного покарання за активність - силового та/або сексуального);
- можливі асоціації з різними негативними образами жінок - владної та гидкої "вахтьорши", владної та схильної до насильства "медсестри" у пологовому будинку, навіть негативні політичні асоціації.

В цілому я приблизно уявляю собі, ким я маю стати, щоб бути цією жінкою, і ця перспектива викликає в мене жах, бо цей образ надо потужний, він надто близький до чогось глибинного. У мене є дуже маленький досвід _відчування_ цієї сили, і на практиці я це витримую півхвилини краєчком свідомості.
І я бачу, що це широка дорога для будь-якої жінки, яка бажає стати сильною та суб*єктною - вона автоматично стане над-матір*ю. Як для чоловіків типовим є інше, і спробуй зверни з цього шляху.

Та я б теж подивилася, звісно.

[irmingard.livejournal.com]

Да, я поняла вас. Спасибо, что поделились, тут есть над чем подумать. Действительно, такую героиню первым делом воспримут как какую-нибудь Ма Бейкер.

[luche-chuchhe.livejournal.com]

ну от у мене асоціація з мамашею Гавс з мультика )))
Моя подруга пише таку жінку зараз, але не знаю, коли це буде викладено. Реакцію читачів... уявляю.

І ще одне забула написати. Воно трохи складне.
Коли батько керує дітьми, в першу чергу синами, завжди є елемент боротьби. Тобто в цьому важлива частина патріархату - сини та меншою мірою доньки ведуть боротьбу із ним за те, щоб стати як він, зайняти його місце (у випадку доньок - знайти собі такого, як він, який теж стане патріархом). Ця боротьба не є продовженням процесів відділення особистості від матері, це зовсім інше.
У випадку, коли керує матріарх, неможливо уникнути того, щоб боротьба з матіррю не була продовженням відділення особистості від материнської фігури. Материнська влада за своєю природою більш глибока та потужна, ніж чоловіча. Коли жінка бере на себе роль матриарха, вона хочеш чи не хочеш будить сили, якими дуже важко управляти. Тобто треба враховувати, що діти будуть більш залежними, підсвідоме буде керувати ними сильніше, ніж при боротьбі із батьком, і це будуть інші "шари" підсвідомого, діти будуть сильніше плутатися, де вони, а де рід, де їхні інтереси, а де інтереси роду, і в цілому їм буде значно складніше стати окремими, самостійними людськими істотами. Це все треба враховувати та здійснювати якісь продумані дії, щоб компенсувати ці особливості, або змиритися із природнім результатом (але він буде добряче відрізнятися від того, до чого ми звикли - я не кажу, що звичне є таким вже добрим, але воно звичне).

[irmingard.livejournal.com]

Ну вот да, бандитская мамаша)

Дадите ссылку, когда выложит? Любопытно будет почитать.

Про власть - да, сложный момент. А с чем, на ваш взгляд, связано то, что материнская власть глубже и мощнее? С физиологией, с взаимодействием матери и ребенка в пренатальном периоде и младенчестве? Я к чему: может ли природа материнской власти измениться в процессе изменения общества, или это малореально?

[luche-chuchhe.livejournal.com]

та я гадаю, тут будуть посилання )

Так, фізиологія та те, як формується людська психіка. А вона формуєься через досвід. Найперший людський досвід та конфлікт - це перехід від злиття із материнською фігурою до самоусвідомлення у віці до 2-3 років. Причому обидва етапи є обов*язковими - якщо у немовляти було фігово із злиттям, воно швидше за все не пройде нормально відділення, і все, ми маємо пожиттєвого клієнта у кращому випадку психотерапевта, а може й психіатра, життєздатність відразу сильно знижується.
Як це змінити, я не дуже уявляю. Має бути людська фігура, з якою немовля знаходиться у злитті і від якої потім відділяється та знаходить власне "я", і все тут. Немовля для цього пристосоване, жінка для цього пристосована, тому не можливо просто, наприклад, "віддати" цю роль чоловіку. Ну от якщо груба фізіологічна аналогія - ми не можемо зробити жінок такими самими пласкими в грудях, як чоловіки - у чоловіка це буде природній стан, а жінка буде або після хірургічної операції, або на гормонах, жодної справжньої "однаковості". Ці ролі все одно будуть лізти з жінок та дітей, єдиний спосіб це забрати та докорінно змінити - через калічення. Як по мені - ну нафіг таку перспективу.
Ну от хіба що ми настільки станемо кіборгами, що інші потужні конфлікти переважать цей, первісний, але тоді людство буде настільки іншим, що я волію до такого не дожити. ))) А так - таке потужне біологічне не зміниш соціальним, навіть патріархат тут нічого не змінює, а лише навішує власні тлумачення та керує соціальною поведінкою жінок.

[irmingard.livejournal.com]

Я просто думаю обо всех этих новых тенденциях, которые как раз могут повлиять на физиологию, - об отцах, которые все больше времени посвящают уходу за младенцами, вплоть до разгона у себя лактации (или кормления младенца с помощью специальных приспособлений молоком его матери или донорским, но как бы из груди отца). Сюда же плюсуем однополые мужские семьи, в которых тоже интерес к подобным практикам бывает. Пока, конечно, сложно предсказать, насколько это все окажет влияние на людскую психику, - и будет ли вообще это влияние сколько-нибудь заметным в глобальном масштабе. Тут только "поживем - увидим" можно сказать) А можем и не дожить, тоже верно)

[luche-chuchhe.livejournal.com]

від того, що чоловік бере на руки дитину, в нього цицьки не відростають, а матка у матері не зникає, навіть дивно про це говорити
Не знаю, мені не важко передбачити - те, що ви описуєте, біологію ніяк не змінить.

[virago-ghost.livejournal.com]

я лише поплюсую тут і нижче