![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
И еще немножко о пассионариях и воинах
У нас в Днепре траур, потому что ровно год назад был сбит Ил-76 с экипажем и десантниками в основном из Днепропетровской и Запорожской областей.
Погибли молодые мужчины, кто-то успел стать отцом, кто-то нет. Полсотни человек.
Погибли они потому, что кое-кому захотелось поиграть в пассионариев и воинов. Ну, то есть, на самом деле Хулио захотело поиграть в лидера сверхдержавы, а пассионарии и воины сами набежали. Но их доля в бедах Украины сопоставима с долей Хулиа, хотя и делится на все участвующие рыла: они убивали просто потому что это увеличивало их чувство собственной значимости и поднимало ЧСВшечку. У них в руках были все инструменты законного разрешения своих проблем - хотя я так и не поняла в чем заключались проблемы: Донбасс жил не хуже остальной Украины - но хотелось поиграть в противостояние Америке и в Майдан.
И я не вижу разницы между Резниченко и такими же "пассионариями и воинами" на сепараторской стороне. То есть, две разницы есть: одна чисто декоративная - Резниченко носит чуб и говорит по-украински, а вторая уже более существенна: Резниченке Бог рог не дал играть тут в пассионария и воина. А то он расколбасил бы Украину точно так же, как лугандонские пассионарии расколбасили подконтрольную им территорию. Потому что принципиальные пассионарии не умеют работать. Руки заняты дрочкой на героический эпос.
Как бы я хотела запереть всех пассионариев с обеи сторон фронта в одном просторном помещении и выдать им цистерну вазелина для выяснения отношений. Пусть бы резвились. А мужики, сорванные на фронт из цехов, офисов, теплиц, школьных кабинетов - пошли бы обратно на свои рабочие места...
Жаль, что многих уже не вернуть. Как этих 49.
Погибли молодые мужчины, кто-то успел стать отцом, кто-то нет. Полсотни человек.
Погибли они потому, что кое-кому захотелось поиграть в пассионариев и воинов. Ну, то есть, на самом деле Хулио захотело поиграть в лидера сверхдержавы, а пассионарии и воины сами набежали. Но их доля в бедах Украины сопоставима с долей Хулиа, хотя и делится на все участвующие рыла: они убивали просто потому что это увеличивало их чувство собственной значимости и поднимало ЧСВшечку. У них в руках были все инструменты законного разрешения своих проблем - хотя я так и не поняла в чем заключались проблемы: Донбасс жил не хуже остальной Украины - но хотелось поиграть в противостояние Америке и в Майдан.
И я не вижу разницы между Резниченко и такими же "пассионариями и воинами" на сепараторской стороне. То есть, две разницы есть: одна чисто декоративная - Резниченко носит чуб и говорит по-украински, а вторая уже более существенна: Резниченке Бог рог не дал играть тут в пассионария и воина. А то он расколбасил бы Украину точно так же, как лугандонские пассионарии расколбасили подконтрольную им территорию. Потому что принципиальные пассионарии не умеют работать. Руки заняты дрочкой на героический эпос.
Как бы я хотела запереть всех пассионариев с обеи сторон фронта в одном просторном помещении и выдать им цистерну вазелина для выяснения отношений. Пусть бы резвились. А мужики, сорванные на фронт из цехов, офисов, теплиц, школьных кабинетов - пошли бы обратно на свои рабочие места...
Жаль, что многих уже не вернуть. Как этих 49.
no subject
no subject
Але розмови про честь, вічну славу, пісні та бійку заради бійки через ой-ой-ой якої войовничості - це мабуть обов*язкова ознака отих союзів молодиків. Особливо якщо вони реально ризикують життям суттєво більше, ніж інші люди того племені.
Ну уявіть себе в тій ситуації - ви в лайні. Весь час страшно, або холодно, або важко, або хтось щойно помер, або спекотно, і знову страшно. А люди десь там, у мирному житті, п*ють пивасик та співають пісню "не твоя війна". А ти якогось хрєна маєш помирати, або твій друг. І хрєн потім хтось допоможе твоїй дружині та дітям. Можна терпіти. А можна розвинути систему внутрішніх винагород. Усе, що відбувається - це честь, померти у бою - не страшно, а честь, коли п*єш із калюжі або сидиш у окопі - ведеш себе як герой, а не просто марнуєш своє життя, а потім ніхто не подякує. Друг загинув - не ридаєш тиждень і не зриваєшся у депресію, а намагаєшься пишатися.
У нас самих є елементи цього самого - герої не вмирають, культ людей із дерев*яними щитами, що йшли на кулі. Навіщо це? Бо так легше.
І так, коли на майдані стало дуже небезпечно, людей там стало значно, значно менше. У багато разів менше. Лишилися мабуть оті пасіонарії та люди, які готові вже були здійснити самогубство заради ідеї.
no subject
Ну уявіть себе в тій ситуації - ви в лайні. Весь час страшно, або холодно, або важко, або хтось щойно помер, або спекотно, і знову страшно. А люди десь там, у мирному житті, п*ють пивасик та співають пісню "не твоя війна". А ти якогось хрєна маєш помирати, або твій друг.
Як казав Крістофер Лі - "мені не треба уявляти". Насправді мені _хочеться_ туди, але не заради безсмертної слави і шоб пісеньку склали, а тому що я почуваю особисту відповідальність за те, що коїться - це моя генерація винна, це ми, бувши в "пасіонарному" віці, спустили все на гальмах, нехай дорослі дядечки розбираються - жираф бальшой, єму віднєй. І якби не відомі тобі обставини, через котрі мої чоботи прибиті до підлоги мертво, я б уже знайшла спосіб пройти вишкіл та пролізти хоч у "партизани". Який там у сраку героїзм, який там епос.
І оця мотивація, про яку каже Різниченко, мене дратує до неймовірності. Бо в нього якісь пацувато-романтичні уяви про війну. Саме такі романтики роблять найбільший внесок у розвиток польової хірургії, послуговуючись матеріалом до вправ медиків.
no subject
Але я цієї краси надивилася у самому різноманітному виконанні від купи хлопців.
Ви не там. Вам треба уявляти.
Бажати народити та народити - не те саме. Лише друге дає вам реальний досвід пологів.
Бо в нього якісь пацувато-романтичні уяви про війну. Саме такі романтики роблять найбільший внесок у розвиток польової хірургії, послуговуючись матеріалом до вправ медиків.
----- а я з розповідей тих, хто там був, зрозуміла, що зазвичай гинуть інші типажі
про пацуватих романтиків не згадували зовсім, взагалі таких не виділяли як окремий типаж
no subject
Втратити когось близького в дуже неприємний спосіб можна не тільки там.
no subject
Досвід пологів дають лише пологи.
Досвід перебування у війську на війні - лише перебування у війську на війні.
Вам все ж таки треба уявляти.
Я розумію, що ви не бажаєте. Питання - чому.
no subject
Іt's no big deal - власне служити. З цим справляться навіть цілковиті недоуки з ай-кью менше за сотню. Всіх чогось навчають, з усіх щось роблять.
Нарешті, it's no big deal потрапити на війну. Це знов вирішують за тебе.
То чому я маю почуватися винною перед тими, кому не пощастило?
Особливо якщо вони розділяють ідеї Різниченка? Адже для них це навпаки - пощастило!
Не так давно пецькалася з дитиною, яка ніколи не побачить свого батька. Знатиме його лише по фотках. Він не страждав отою хуйнею на тему епосу і пафосу, він пішов на війну бо "хто, як не я?" - звичайний хлоп, тележурналіст. Він хтів повернутися до роботи, дружини, дитини. І він загинув. А Різниченко марить шаблями та зброєю - і живе, виступає по телевізіях, пиздить про Божі установи та традиційне опщество щось там. І мене від цього нудить.
no subject
Друге, я добре пам'ятаю початок майдану і його допис, що все це загострення - провокація москви задля окуцпації, третє, я добре пам'ятаю, як перед 18 лютим він писав, що так, довбаним походом на печерськ піде, але хай тритушки і вожді йдуть перед ним, ну і вся історія з його захистом семенченка, а потім переходом у склад донбаса-зсу; він провокатор у медійному просторі і часом небезпечний для певного кола і так занурених у ту тусовку, але в усьому іншому він цілком притомний і не байдикує.
Блін, усі підспівують Висоцькому про книжки і м'ясо з ножа, а в житті... І так, ті, хто попер на АП першого чи почав заворуху на Грушевського - вони були дуже далекі від офісних працівників та поміркованих інженерів, це треба не забувати
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject