![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Нова книга Гелени Філдінг
Дочитую "Шаленію від хлопця". Подвоєні почуття щодо героїні.
З одного боку, відчуваю з нею душевне споріднення. Так само, як і вона, я майже завжди головою перебуваю "не тут". Приймаю тверді та незламні рішення, які скасовую за хвилину (зараз сяду робити звіт! Ось зараз-зараз-зараз, щойно про Б. Дж допишу, ось зара-зара, ой, мене хтось лайкнув, піду подивлюся, хто, ой, це не лайк, а цілий коментар, треба відповісти, гигиги). Переймаюся тим, що скажуть про мене люди, аж надто. Так само, як і вона, я матір-єхидна.
Але прости мене Господи, яка ж вона ТУПА ПІХВА!!! Мені тут зраджує мій фемінізм, я іншого слова просто добрати не можу. Тобто, людина, яка спромоглася написати кіносценарій за "Гедою Габлер"*, щиро думаючи собі, що "Геду" написав Чехов... І вона НІХЄРА не читає, крім тих дурних книжок про самодопомогу. І вона думає тільки про мужиків відтоді, як взагалі почала ними цікавитися. Тобто, мені її шкода, я вірю, що за Марком вона сумувала щиро, і чотири роки плавала просто в депресії - я знаю, як воно буває... Але щойно вона повернулася у "світ великого сексу", то наче й не було всіх років, які минули від тридцятирічної Бріджит. Знову "Чи він зателефонує? Чи він СМСне? Чому він не СМСив? А-а-а, я потворна! Я стану старою дівою і помру самотня. О, він СМСнув! Щастя! В мене нема фоловерів на Твіттері - о, горе, кінець світу. Ой, мене ретвітнули! Щастя! Чи він твітне мені? Чого він не твітить? Він більше мене не любить?" І так півкниги.
Авжеж, це створює потрібний комічний ефект. Але коли цьоці вже за півсотні, треба вже собі відростити трохи мозку. Тобто, кохайтеся, чорнобриві, але ж і читайте іноді, і думайте про щось інше, крім трахання, я не знаю.
Так, я теж замріяна істота, яка через замріяність може створювати враження розумового інваліда. Але у мене в голові борюкаються сюжети та вовтузяться персонажі, я повсякчас дивлюся теє внутрішнє кіно, тому отак і поводжуся. А вона повсякчас переймається тим, чи їй СМСнуть, чи їй подзвонять, чи буде в неї цього уік-енду секс.
ГРРРР! Бісить, бісить!
Але книга добра.
* До речі, саме тут я не можу подолати недовіру до образу героїні. Людина, яка займається творчістю, переймається творчістю.
З одного боку, відчуваю з нею душевне споріднення. Так само, як і вона, я майже завжди головою перебуваю "не тут". Приймаю тверді та незламні рішення, які скасовую за хвилину (зараз сяду робити звіт! Ось зараз-зараз-зараз, щойно про Б. Дж допишу, ось зара-зара, ой, мене хтось лайкнув, піду подивлюся, хто, ой, це не лайк, а цілий коментар, треба відповісти, гигиги). Переймаюся тим, що скажуть про мене люди, аж надто. Так само, як і вона, я матір-єхидна.
Але прости мене Господи, яка ж вона ТУПА ПІХВА!!! Мені тут зраджує мій фемінізм, я іншого слова просто добрати не можу. Тобто, людина, яка спромоглася написати кіносценарій за "Гедою Габлер"*, щиро думаючи собі, що "Геду" написав Чехов... І вона НІХЄРА не читає, крім тих дурних книжок про самодопомогу. І вона думає тільки про мужиків відтоді, як взагалі почала ними цікавитися. Тобто, мені її шкода, я вірю, що за Марком вона сумувала щиро, і чотири роки плавала просто в депресії - я знаю, як воно буває... Але щойно вона повернулася у "світ великого сексу", то наче й не було всіх років, які минули від тридцятирічної Бріджит. Знову "Чи він зателефонує? Чи він СМСне? Чому він не СМСив? А-а-а, я потворна! Я стану старою дівою і помру самотня. О, він СМСнув! Щастя! В мене нема фоловерів на Твіттері - о, горе, кінець світу. Ой, мене ретвітнули! Щастя! Чи він твітне мені? Чого він не твітить? Він більше мене не любить?" І так півкниги.
Авжеж, це створює потрібний комічний ефект. Але коли цьоці вже за півсотні, треба вже собі відростити трохи мозку. Тобто, кохайтеся, чорнобриві, але ж і читайте іноді, і думайте про щось інше, крім трахання, я не знаю.
Так, я теж замріяна істота, яка через замріяність може створювати враження розумового інваліда. Але у мене в голові борюкаються сюжети та вовтузяться персонажі, я повсякчас дивлюся теє внутрішнє кіно, тому отак і поводжуся. А вона повсякчас переймається тим, чи їй СМСнуть, чи їй подзвонять, чи буде в неї цього уік-енду секс.
ГРРРР! Бісить, бісить!
Але книга добра.
* До речі, саме тут я не можу подолати недовіру до образу героїні. Людина, яка займається творчістю, переймається творчістю.
no subject
Но потом вспомнила о детективных сериях. Холмс, Джейн Марпл или комиссар Мегрэ десятилетиями остаются в одном возрасте и в одном... эээ... расположении мысли и духа. Не развиваются, не дряхлеют, не набираются нового опыта, не приобретают пару возрастных болячек. Читатель, открывая новый рассказ или роман, ждет привычного, неизменного Холмса или Пуаро и получает его. Вот и с сериальным чиклитом, наверное, так же.
Да, а насчет сценариев - у кого ж это я недавно читала? у Миумау, что ли? а, точно - что в ЛА каждый второй официант или таксист или пишет сценарий, или написал и пытается его пристроить. То бишь существует некая среда, в которой написание сценариев это как в инстаграм постить. Хоть героиня и не в ЛА, конечно.