Эффект резиновой перчатки

[morreth]

Я, кажется, рассказывала историю о том, как я, разозлившись на родителей из-за того, что они не хотели освобождать меня от украинского языка, попробовала перейти на украинский в школе тотально - отвечать на всех уроках толко по-украински, вести все предметные тетрадки, кроме русского и английского, по-украински и т. д.

На дворе был 1988 год, и преподаватели слегка пересрали.

Я рассказывала эту историю с упором в основном на пересер преподавателей, но забывала о своих тогдашних ощущениях. За прошедшие сутки я их частично воскресила благодаря флэш-мобу "каждую пятницу говори по-украински в интернете". И само собой пришло название "эффект резиновой перчатки".

Не знаю, где я это вычитала - что персонаж чувстовал себя так, словно его запихали в хирургическую перчатку: вроде бы преграда и прозрачная, и тоненькая, вроде как ее и нет - а тесно и нечем дышать. Вроде люди все те же вокруг тебя, и языки похожи, и, слегка напрягшись, можно понять и без гугл-транслэйта - а ты все равно отделен невидимой стеной и постоянно чувствуешь себя неловко из-за того, что напрягаешь людей чуждой им речью.

При этом я никогда так себя не чувствую, попав со своим русским в украиноязычное окружение. Да, я тут же заговариваю с людьми по-украински, я вообще отвечаю на том же языке, на каком обращаются ко мне, но знаю точно, что даже если я заговорю по-русски, "эффекта резиновой перчатки" не будет. Будучи русскоязычным человеком, я ощущаю себя как бы вправе ожидать, что меня поймут - априори, бай дефолт. Так меня воспитали.

Вдумайтесь в это. Возможность не напрягаться, перехдя на чужой язык, и все равно быть понятым - привилегия, и некислая такая привилегия. Но русскоязычные люди привыкли относиться к ней как к чему-то обязательному, само соой разумеющемуся.

Попробуйте провести сутки в шкуре человека, у которого этой привилегии нет. Ничто так не учит, как личный опыт.

Comments

[malyj-gorgan.livejournal.com]

Хе-хе.
Я українською в Україні намагався говорити з підліткового віку завжди і всюди (до того було трохи дитячого конформізму, в музичній школі там, або з російськомовними начальниками). Ну там, бандерівська кров, виховання, все таке. Мої Чернівці на той час були російськомовними більш ніж наполовину, але якось нічо, виходило, лише разо довелося почути від тьотки в газетному кіоску "гаваріте на человєчєском язикє". А у всяких поїздках там, в Миколаєві, Кіровограді, Києві, Одесі нічого такого не було, року року з 90-го я російською майже перестав говорити, лише в Росії... А оце в 2001-му, якраз в Дніпропетровську, мене ввечері якісь не так щоб особливо шпаноподібні молоді люди мало що не бити почали за те, що попросив вогника українською. Я розумію, що ввечері нарватися можна будь де, але і я був в супер мирній іпостасі, з власного весілля, між іншим, йшов, і місце було навіть в такій годині досить людне і цивілізоване. (Правда, називалося якось застійно, Карла Маркса, чи що: якщо візуальна пам'ять не бреше, то бульварного типу вулиця, трохи під горб, з бруківкою, якщо не помиляюся.)
Це все я до того, що саме в ваших краях говорити не російською завжди було психологічно непросто. Респект.

[klangtao.livejournal.com]

Якщо Карла Маркса та ще й під горб і з бруківкою, то вже самий що ні на є центр Дніпра :(

[malyj-gorgan.livejournal.com]

Я ж і кажу, що центр, місце виглядало зовсім не небезпечним.

[klangtao.livejournal.com]

Те, що було в 2001-му, давно загуло :))) З листопада минулого руку по Карла Маркса щонеділі відбувалася хода Євромайдану, з прапорами "Свободи" й УПА, з "Слава нації! Смерть ворогам!" і "Україна понад усе!" - і випадкові автівки безперестанку вітали сигналами...

[malyj-gorgan.livejournal.com]

Це ж прекрасно. Мені ще восени, до протестів, знайома з під Дніпра розповідала, що зараз там реально можна почути укранську досить часто. Причому, не лише суржик від старших людей, котрі українську забули, а російську толком не вивчили, а і нормальну мову.

[Татьяна Клиомена (from livejournal.com)]

Мої Чернівці на той час були російськомовними більш ніж наполовину, але якось нічо, виходило, лише разо довелося почути від тьотки в газетному кіоску "гаваріте на человєчєском язикє".


Мені в Чернівцях завжди молдавани-румуни подобаються, коли щось розпитують своєю мовою, а ти стоїш "мАя твАя не пАнімай"
Чи то мені з такими щастить?

[lilan14.livejournal.com]

А Закарпаття? =)

Знайома американка приїхала в Україну волонтером Корпусу Миру, забажала працювати в якійсь західній області. Ну її у Києві вчили-вчили української, навчили непогано і послали -- тадаммм! -- в Ужгород.

[martishka.livejournal.com]

Тому саме в тих регіонах наших і поширюють думки про "мааамааа, побвивають російськомовних" тепер, тому що люди добре знають, хто і скільки отримував за спроби говорити українською.
Я, вважаючи, що знаю (?) мову, з розмовною маю певні проблеми, бо якщо за тридцять років в загальному рахунку місяць-два нею говорила, то добре.

[tanda-mif-chgk.livejournal.com]

Ну, в Києві зараз досить спокійно в цьому плані. Я вже давно до продавців та водіїв українською говорю - лише інколи буває, що не розуміють окремих слів. Ну, або ж, якщо розбалакаємось з якогось приводу, то буває, що не вистачить якогось слова. Зате декілка разів було, що мене питали, чи я не зі Львова - і не тому, що говорю українською, а тому, що правильно, не суржиком. Причому один раз то було в магазині "Карпатські сувеніри" :)
А от на роботі один читач ледь не влаштував скандал через те, що я до нього говорила українською.