"Свобода"
Оригинал взят у
reznichenko_d в "Свобода"
Після того, як депутати "Свободи" публічно помацали пику гендиректора НТКУ Алєксандра Пантєлєймонова, народний осуд цієї виходки прогудів над їх партією поховальним дзвоном. Що дозволено Юпітеру - не дозволено бику. Що дозволено революціонеру - не дозволено "борцю з провокаціями". Що дозволено Олександру Музичко - не дозволено Ігорю Мірошниченко.
Насправді, всі розуміють, що Пантєлєймонов - регіоналівська гнида, і заслужив на покарання. Всі розуміють, що в революційні часи формалістика не працює, а працює лише пряма дія. Всі знають, що чекати від "органів правопорядку" якихось люстраційних рухів можна сім год і три дні, і все одно не дочекатися, тим більше в такій делікатній сфері як масова інформація та пропаганда.
Кожна революція викидає мудаків-чиновників з кабінетів, бо кожна революція, як писав Троцький - це історичний самосуд. Але у ситуації зі "Свободою" проблема не у тому, ЯК було проведено бліц-люстрацію, а КИМ.
Свого часу люди голосували за "Свободу", бо "Свобода" мала імідж буйних націоналістів, які готові створити армію, перейти Дніпро та прогнати синьожопу банду. На ділі виявилося, що "Свобода" - це схильна до компромісів поміркована партія, яка боїться провокацій і не схильна ризикувати у реальній війні. Її молодь бігала битися на барикади потайки від керівництва.
Яке розчарування.
Тому тепер, коли небезпека минула, ррреволюційна бравада свободівських депутатів викликає у людей роздратування. Українці аплодували клоуну Ляшко, який возив луганського сепаратиста Клінчаєва мармизою по підлозі, адже Луганськ - це Луганськ, та ще й у часи московської смути. І ці ж люди засуджують Мірошниченка і Бенюка, бо тиловий Київ - це тиловий Київ, Пантєлєймонов - не сепаратист, якого охороняють російські агенти, а звичайний медіа-чиновник, що скоро буде звільнений і забутий.
Не тут треба показувати силу. Не тут.
Все правда: хочеш си почувати сміливим - давай Аксьонова мордякою по столу повози.

Після того, як депутати "Свободи" публічно помацали пику гендиректора НТКУ Алєксандра Пантєлєймонова, народний осуд цієї виходки прогудів над їх партією поховальним дзвоном. Що дозволено Юпітеру - не дозволено бику. Що дозволено революціонеру - не дозволено "борцю з провокаціями". Що дозволено Олександру Музичко - не дозволено Ігорю Мірошниченко.
Насправді, всі розуміють, що Пантєлєймонов - регіоналівська гнида, і заслужив на покарання. Всі розуміють, що в революційні часи формалістика не працює, а працює лише пряма дія. Всі знають, що чекати від "органів правопорядку" якихось люстраційних рухів можна сім год і три дні, і все одно не дочекатися, тим більше в такій делікатній сфері як масова інформація та пропаганда.
Кожна революція викидає мудаків-чиновників з кабінетів, бо кожна революція, як писав Троцький - це історичний самосуд. Але у ситуації зі "Свободою" проблема не у тому, ЯК було проведено бліц-люстрацію, а КИМ.
Свого часу люди голосували за "Свободу", бо "Свобода" мала імідж буйних націоналістів, які готові створити армію, перейти Дніпро та прогнати синьожопу банду. На ділі виявилося, що "Свобода" - це схильна до компромісів поміркована партія, яка боїться провокацій і не схильна ризикувати у реальній війні. Її молодь бігала битися на барикади потайки від керівництва.
Яке розчарування.
Тому тепер, коли небезпека минула, ррреволюційна бравада свободівських депутатів викликає у людей роздратування. Українці аплодували клоуну Ляшко, який возив луганського сепаратиста Клінчаєва мармизою по підлозі, адже Луганськ - це Луганськ, та ще й у часи московської смути. І ці ж люди засуджують Мірошниченка і Бенюка, бо тиловий Київ - це тиловий Київ, Пантєлєймонов - не сепаратист, якого охороняють російські агенти, а звичайний медіа-чиновник, що скоро буде звільнений і забутий.
Не тут треба показувати силу. Не тут.
Все правда: хочеш си почувати сміливим - давай Аксьонова мордякою по столу повози.

no subject
наоборот, чем радикальнее революционная отмашка, тем дальше в реакцию потом уходит маятник;
так что, отлетит ли общество на исходные и даже дальше, или все таки ситуация утрясется где-то посередине между старым порядком и революционным хаосом, - это единственный вопрос;
и тут паны Мирошниченко и Бенюк, отнюдь не социальные реформаторы по природе своей, играют со своим радикализмом двоякую роль;
с одной стороны они, вроде как, устраняют часть элиты, ага; а с другой стороны, что это есть? люди у власти и без четкой управленческой нагрузки, партийные функционеры, безнаказанно и внеправовым образом, показательно устраняют неподконтрольного чиновника там, где свободно могли сделать по закону; что имеем? а имеем как раз движение маятника в сторону реакции - назад к методам Януковича;
no subject
В общем же смысле Вам мне возразить нечего - _если_ могли, то да.
no subject
так что я не в порядке возражения, я в порядке реквиема