![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
продовжую читати Ларіонову
"Сонце входить в знак Діви" - той випадок, коли "знання матчасті" надає оповіданню нового змісту.
Вочевидь авторка не знала, що за визначення статі людини відповідає генматеріял чоловіка: в жіночому організмі всі статеві клітини "жінки", методом партеногенезу, якби то було можливим, можна було б народжувати лише жінок. Якщо в клонованих жінок Юни народжувалися самі хлоп'ята, то й лікувати треба було саме чоловіків, це ж саме в них з якихось причин організм не продукує сперматозоїдів з Х-хромосомою, або ж "жіночі" статеві клітини гинуть при мейозі.
Так от, Ларіонова всього цього не знала, вона писала притчу про те, як справжнє кохання є неможливим, коли об'єкт цього кохання є бездоганним. Мораль цієї притчі така, що волосся дибки встає, але я зараз не про це. Я про те, якого додаткового змісту надає оповіданню "знання матчасті".
Отже, генна інженерія на Юні настільки розвинена, що дозволяє не лише подолати брак жінок, а й вивести у пробірці ідеальну жінку на смак кожного окремого чоловіка, ще й з якимись вадами, аби "було за що їх кохати". Судячи з того, що чоловіки на Юні також красені, вони корегували генетично й чоловічу породу. Але генетичне захворювання, що вбиває статеві клітини з Х-хромосомою, лікувати не стали... бо навіщо? Це ж так зручно - виводити у пробірках жінок на свій смак. Ну й що, коли при повторенні техногенної катастрофи людство Юни вимре через нездатність розмножуватися природним шляхом? Примха чоловіка - закон, а далі хоч трава не рости.
Отакий він, гендерний дискурс радянської фантастики.
Вочевидь авторка не знала, що за визначення статі людини відповідає генматеріял чоловіка: в жіночому організмі всі статеві клітини "жінки", методом партеногенезу, якби то було можливим, можна було б народжувати лише жінок. Якщо в клонованих жінок Юни народжувалися самі хлоп'ята, то й лікувати треба було саме чоловіків, це ж саме в них з якихось причин організм не продукує сперматозоїдів з Х-хромосомою, або ж "жіночі" статеві клітини гинуть при мейозі.
Так от, Ларіонова всього цього не знала, вона писала притчу про те, як справжнє кохання є неможливим, коли об'єкт цього кохання є бездоганним. Мораль цієї притчі така, що волосся дибки встає, але я зараз не про це. Я про те, якого додаткового змісту надає оповіданню "знання матчасті".
Отже, генна інженерія на Юні настільки розвинена, що дозволяє не лише подолати брак жінок, а й вивести у пробірці ідеальну жінку на смак кожного окремого чоловіка, ще й з якимись вадами, аби "було за що їх кохати". Судячи з того, що чоловіки на Юні також красені, вони корегували генетично й чоловічу породу. Але генетичне захворювання, що вбиває статеві клітини з Х-хромосомою, лікувати не стали... бо навіщо? Це ж так зручно - виводити у пробірках жінок на свій смак. Ну й що, коли при повторенні техногенної катастрофи людство Юни вимре через нездатність розмножуватися природним шляхом? Примха чоловіка - закон, а далі хоч трава не рости.
Отакий він, гендерний дискурс радянської фантастики.
no subject
свого часу хотіла написати гендерний аналіз радянської фантастики -- там стільки всього лізло, що жах. але тепер при самій думці, що це треба перечитувати, мене нудить.