У силу виробничої необхідності

[morreth]

Взялася перечитувати Чакру Кентавра.

Дуже сподобалася та частина, де описано джасперіанців - тобто, вона залишилася такою ж, якою я її пам'ятаю з дитинства, чарівною та епічною.
Але Божечки ти мій святий і правий, які дебіли земляни! Які інфантильні бовдури! Сил моїх нема. Воно залицяється до жінки, яка ще й року не минуло, як поховала свого коханого. Шалено коханого, за яким кинулася у чортову далечінь крізь безодню Ніщо. Воно нудить та пиляє тую жінку, навіть не намагаючись в'їхати в сутність її проблем - так, то феодальні забобони, але зроби ж ти її життя трошки легшим! Воно, як у дурному кині, вивалює "всю правду" про крегів перед натовпом, очікуючи, що всі повірять та проникнуться.

Чому, чому в уяві фантастів радянської доби "хороша людина" - це неодмінно егоцентрічне чмо?

Comments

[tiss-nya.livejournal.com]

ну, вообще-то, после прочтения "Пеппи Длинный чулок" я слегка поменяла тактику поведения)