За Тарковського

[morreth]

Я не можу дивитися його кін, крім "Андрія Рубльова", "Іванова дитинства" та того, що вони назнімали з Кончаловським, коли були ще спудеї. Але то таке, на вкус і на цвєт товариша нєт, шо я не можу його дивиться - ща нічого не значить.

Але на мене глибоке враження справила розповідь Бориса Стругацького, як вони писали йому сценарій для "Сталкера" вісім разів, бо він не міг з першого разу пояснити, шо він хоче, тільки пальцями клацав.

От тоді я почала підозрювати, що він, мабуть, хіровий режисер, бо як це - братися знімати кіна і не знати, що ти хочеш, який, так би мовити, месідж людям несеш, яким вбачаєш свого героя...

Так, воно бувало й таке, що, скажем, Данелія брався за кіна, не знаючи, шо воно буде, тільки знаючи, шо там гратиме Кікабідзе, бо хто ж іще. Але Данелія не виматував на це стопіцот километрів пльонки та нервів окружающим, а зняв кіна про Міміна.

І хай мене розірвуть, а "Міміно" я сто раз дивилася і не можу надивитися, а "Сталкера" один раз, і крім образи за світлий образ Редріка Шухарта, нічого з того кіна не винесла.

Comments

[silhiriel.livejournal.com]

Наконец-то кто-то это тоже сказал :)
Потому что лично у меня фильмы Тарковского вызывают тот же эффект, который описала Уэйс -- степень гениальности, видимо, прямо пропорциональна степени депрессии, в которую они вгоняют в данном случае зрителя.
И трезвомыслящая часть меня еретически считает, что режиссер скорее пустые умствования и пустую же рефлексию облекал в форму, которая какбэ намекаэ на высокий змист сакральный, но нифига его не содержит. И это раздражает.

(Кстати, в этом для меня Эйзенштейн выгодно отличается от Дзиги Вертова, который прям бог кинематографа и истинная звезда русской режиссуры начала века -- потому что Эйзенштейна я смотрю и понимаю, что он хочет сказать и как он круто и красноречиво это делает, а Вертов -- по мне -- искусство ради искусства до той степени, когда уже бессмыслица.)

Готова признать себя адово бездуховной и нифига не интеллектуальной ))