![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
П"ятицарство
Отож, дуані, селяни та городяни попростували до храму.
- Чого вам тут треба? - запитав жрець.
- Справедливості! - відказав Сай Дикий Кіт. - Бо в повіті твориться кривда. Покажи нам мае. Покажи, чи здорове воно.
- Хіба мае - папуга, щоб його всім показувати?! - розсердився жрець, стукнувши посохом об землю. Але народу було дуже багато, та й стража, що її вже скликали, не поспішала його розганяти. Тож жрець пішов до вівтаря та викликав мае.
Мае з"явився перед люди у подобі чорного пардуса, шкіра його була лискуча та густа, очі - яскраві та золотаві, виглядав він здоровим, і народ трохи знітився. Але один з дуанів, який був мандрівним священиком, створив молитву - і тут мае здригнувся, заревів та перетворився на слизьку почвару, з виду якої всім стало ясно, що то хоммае.
Сай та його люди добре знали своє діло й почати в того хоммае стрілти з самострілів та ручниць, і він, зранений, втік до храму та утяг за собою жреця. Перезгизши йому горло та напившися крові, хоммае спробував був напасти знов на загін Сая, але ті перекрили з храму всі виходи та підпалили його - мовляв, що тепер зі спаскудженою спорудою робити. Хомае покидавзя з одного боку в інший, вискочив на Двохвостого Ше та був зарубаний і знов укинутий у вогонь.
Піля цього герої пішли до дому багатія Хора, спалили всі боргові записи, позвільняли жінок, та селяни трохи натовкли Хорові сідало. Хотіли були його зовсім вбити, але Сай та його люди не дали.
- Хіба ви забуди Сімнадцяте повчання вчителя Нію? - закричав він на людей, стаючи на захист Хора зі зброєю в руках. - Мае полишаюить місця, де нема спраедливості, і ніколи не повертаються до місць, у яких нема милосердя! Схаменіться, люди, ви отримали своє - навіщо забирати й життя? Відбудуйте храм, приносіть добрі жертви, чиніть добро - і мае повернеться до вас.
З тим він і пішов, забравши з собою людей. Селяни також повернулися до своїх домівок, все могло б скінчитися добре, якби не намісник Мо.
Цей Мо був давнім ворогом князя Барса, і навіть подейкували, що саме він штовхнув князя на заколот, але зараз немає сенсу про це патякати, бо наша розповідь про Дикого Кота Сая, і чому його мали стратити в Левіні.
Намісник Мо, коли узнав проспалення храму в містечку Башані, послав туди тисячне військо та слідчих, бо йому скрізь марилися прибічники Барса, які хочуть відділитися від держави. А треба сказати, що на той час Володар Ясен видав указ, за яким кожен повтанець пирівнювався до заколотника, який посягає на тіло держави.
Отже вояки прийшли до Бошаня та ввірвалися в Гілля, заарештували всіх селян, повезли до міста, покидали до в"язниці та почали катувати, вимагаючи зізнатися у заколоті против тіла держави. Новий жрець спробував за них заступитись і дійшов аж до намісника Мо, але той повелій кинути й його у в"язницю, як спільника.
Коли ця новина дійшла до Сая та його людей, що зазимували в нього, ті вирішили здатися владам, аби селян відпустили. Але коли вони прийшли до Бошаня, виявилося, що справу вже вирішено - селян женуть на заслання, а Сая та його друзів розшукують як заколотників, убивць жреця та спалюівачів храму.
- Люди гинуть через мене, - сказав Сай. - Хіба можна таке припустити?
Будучи дуанями, вони добре знали місцевість, тож влаштували засідку у зручному місці й перебили вояків, а селян звільнили.
- Треба вам тікати через кордон у провінцію Ен, - сказав він. - Князь вас не видасть.
І він та його люди супроводили втікачів аж до кордону.
Генерал Пек, що командував карним військом, висланим в Бошань, взнавши про це, знарядив погоню. Але на вузькій гірській стежині, що нею відступали втікачі, семеро дуанів зробили засіку, щоб зупинити військо, і дехто з селян до них приєднався.
- Заколотнику Сай! - закричав генерал Пек. - Здавайся! Твої злочини спустошують землю та обурюють небо! Здайся зі своїми людьми - і ми не винищимо вас всіх до ноги!
- Ми не хотіли нічого поганого - лише правосуддя! - закричав у відповідь Сай. - Ми не замислювали проти Володаря та не вбивали невинних! Ви тортурами виягли з селян зізнання про участь у заколоті, нібито вони хотіли виголосити сина Барса володарем та відділитися - а потім серед зими погнали їх на заслання та спалили їхні домівки! Я не йму тобі віри, генерале! Якщо з"явиться тут мій князь Кан - то йому я здамся!
- Якщо ти такий впертий - нехай розмовляють мечі! - вигукнув генерал та повів своє військо в атаку. Але з гори на них почати кидати камені й колоди, тож він мусив відступити та отаборится під горою.
Тим часом втікачі вже досягли провінції Ен, та на допомогу Саєві прийшли люди з його селища.
- Що ви робите, безумні! - вигукнув Сай.
- Стоїмо за правду, - відповіли хлопці, яким кортіло побитися.
Отак на горі утворився один табір, а під горою - інший.
Двічи водив своє військо на штурм генерал Пек, але нічого в нього не вийшло. Аж ту підійшло військо князя Кана, і Сай здався йому.
Вислухавши історію сімох відчайдухів, князь наказав тримати їх в ув"язненні, але без ланцюгів та колодок, і сказав генералові Пеку, щоб той відступив, бо князь Кан не дозволить перетнути кордон своєї провінції.
Пек відступив та подав скаргу на князя Кана - мовляв, той вкриває заколотників, а й сам він колись був другом Барса.
Князь Кан, у свою чергу, поїхав до столиці, вимагати справедливого слідства.
- Чого вам тут треба? - запитав жрець.
- Справедливості! - відказав Сай Дикий Кіт. - Бо в повіті твориться кривда. Покажи нам мае. Покажи, чи здорове воно.
- Хіба мае - папуга, щоб його всім показувати?! - розсердився жрець, стукнувши посохом об землю. Але народу було дуже багато, та й стража, що її вже скликали, не поспішала його розганяти. Тож жрець пішов до вівтаря та викликав мае.
Мае з"явився перед люди у подобі чорного пардуса, шкіра його була лискуча та густа, очі - яскраві та золотаві, виглядав він здоровим, і народ трохи знітився. Але один з дуанів, який був мандрівним священиком, створив молитву - і тут мае здригнувся, заревів та перетворився на слизьку почвару, з виду якої всім стало ясно, що то хоммае.
Сай та його люди добре знали своє діло й почати в того хоммае стрілти з самострілів та ручниць, і він, зранений, втік до храму та утяг за собою жреця. Перезгизши йому горло та напившися крові, хоммае спробував був напасти знов на загін Сая, але ті перекрили з храму всі виходи та підпалили його - мовляв, що тепер зі спаскудженою спорудою робити. Хомае покидавзя з одного боку в інший, вискочив на Двохвостого Ше та був зарубаний і знов укинутий у вогонь.
Піля цього герої пішли до дому багатія Хора, спалили всі боргові записи, позвільняли жінок, та селяни трохи натовкли Хорові сідало. Хотіли були його зовсім вбити, але Сай та його люди не дали.
- Хіба ви забуди Сімнадцяте повчання вчителя Нію? - закричав він на людей, стаючи на захист Хора зі зброєю в руках. - Мае полишаюить місця, де нема спраедливості, і ніколи не повертаються до місць, у яких нема милосердя! Схаменіться, люди, ви отримали своє - навіщо забирати й життя? Відбудуйте храм, приносіть добрі жертви, чиніть добро - і мае повернеться до вас.
З тим він і пішов, забравши з собою людей. Селяни також повернулися до своїх домівок, все могло б скінчитися добре, якби не намісник Мо.
Цей Мо був давнім ворогом князя Барса, і навіть подейкували, що саме він штовхнув князя на заколот, але зараз немає сенсу про це патякати, бо наша розповідь про Дикого Кота Сая, і чому його мали стратити в Левіні.
Намісник Мо, коли узнав проспалення храму в містечку Башані, послав туди тисячне військо та слідчих, бо йому скрізь марилися прибічники Барса, які хочуть відділитися від держави. А треба сказати, що на той час Володар Ясен видав указ, за яким кожен повтанець пирівнювався до заколотника, який посягає на тіло держави.
Отже вояки прийшли до Бошаня та ввірвалися в Гілля, заарештували всіх селян, повезли до міста, покидали до в"язниці та почали катувати, вимагаючи зізнатися у заколоті против тіла держави. Новий жрець спробував за них заступитись і дійшов аж до намісника Мо, але той повелій кинути й його у в"язницю, як спільника.
Коли ця новина дійшла до Сая та його людей, що зазимували в нього, ті вирішили здатися владам, аби селян відпустили. Але коли вони прийшли до Бошаня, виявилося, що справу вже вирішено - селян женуть на заслання, а Сая та його друзів розшукують як заколотників, убивць жреця та спалюівачів храму.
- Люди гинуть через мене, - сказав Сай. - Хіба можна таке припустити?
Будучи дуанями, вони добре знали місцевість, тож влаштували засідку у зручному місці й перебили вояків, а селян звільнили.
- Треба вам тікати через кордон у провінцію Ен, - сказав він. - Князь вас не видасть.
І він та його люди супроводили втікачів аж до кордону.
Генерал Пек, що командував карним військом, висланим в Бошань, взнавши про це, знарядив погоню. Але на вузькій гірській стежині, що нею відступали втікачі, семеро дуанів зробили засіку, щоб зупинити військо, і дехто з селян до них приєднався.
- Заколотнику Сай! - закричав генерал Пек. - Здавайся! Твої злочини спустошують землю та обурюють небо! Здайся зі своїми людьми - і ми не винищимо вас всіх до ноги!
- Ми не хотіли нічого поганого - лише правосуддя! - закричав у відповідь Сай. - Ми не замислювали проти Володаря та не вбивали невинних! Ви тортурами виягли з селян зізнання про участь у заколоті, нібито вони хотіли виголосити сина Барса володарем та відділитися - а потім серед зими погнали їх на заслання та спалили їхні домівки! Я не йму тобі віри, генерале! Якщо з"явиться тут мій князь Кан - то йому я здамся!
- Якщо ти такий впертий - нехай розмовляють мечі! - вигукнув генерал та повів своє військо в атаку. Але з гори на них почати кидати камені й колоди, тож він мусив відступити та отаборится під горою.
Тим часом втікачі вже досягли провінції Ен, та на допомогу Саєві прийшли люди з його селища.
- Що ви робите, безумні! - вигукнув Сай.
- Стоїмо за правду, - відповіли хлопці, яким кортіло побитися.
Отак на горі утворився один табір, а під горою - інший.
Двічи водив своє військо на штурм генерал Пек, але нічого в нього не вийшло. Аж ту підійшло військо князя Кана, і Сай здався йому.
Вислухавши історію сімох відчайдухів, князь наказав тримати їх в ув"язненні, але без ланцюгів та колодок, і сказав генералові Пеку, щоб той відступив, бо князь Кан не дозволить перетнути кордон своєї провінції.
Пек відступив та подав скаргу на князя Кана - мовляв, той вкриває заколотників, а й сам він колись був другом Барса.
Князь Кан, у свою чергу, поїхав до столиці, вимагати справедливого слідства.
Можно?
- Что вам здесь нужно? - спросил жрец.
- Справедливости! - ответил Сай Дикий Кот. Потому что в уезде творятся обиды. Покажи нам маэ. Покажи, здорово ли оно.
- Разве маэ - попугай, чтоб его всем показывать?! - рассердился жрец, ударив оземь посохом. Но народу было много, да и созванная уже стража не спешила его разгонять. Посему жрец пошел к алтарю и вызвал маэ.
Має появился перед людьми в подобии черного пардуса, шерсть его была блестящей и густой, глаза - яркими и золотистыми, выглядел он здоровым, и народ немного смутился. Но один из дуаней, который был странствующим священником, сотворил молитву - и тут маэ вздрогнул, заревел и превратился в скользкe. тварь, по виду которой было ясно, что это хоммаэ.
Сай и его люди крепко знали свое дело и стали в этого хоммаэ стрелять из самострелов и арбалетов, и он, израненый, сбежал в храм и втащил с собой жреца. Перегрызя ему горло и напившись крови, хоммаэ попытался было снова напасть на отряд Сая, но те перекрыли из храма все выходы и подожгли его - мол, что теперь с оскверненным строением делать. Хоммаэ пометался от одной стены к другой, выскочил на Двухвостого Ше, был зарублен и снова брошен в огонь.
После этого герои пошли к дому богача Хора, сожгли все долговые записи, освободили женщин, и крестьяне немного отдубасили Хора по седалищу. Хотели было его совсем убить, но Сай и его люди не дали.
- Или вы забыли Семнадцатое поучение учителя Нию? - закричал он на людей, вставая на защиту Хора с оружием в руках. - Маэ покидают места, где нет справедливости, и никогда не возвращаются туда, где нет милосердия! Опомнитесь, люди, вы получили своё - зачем отнимать ещё и жизнь? Отстройте храм, принесите добрые жертвы, творите добро - и маэ вернется к вам.
С тем он и ушел, забрав с собой людей. Крестьяне тоже вернулись к своим жилищам, все могло бы закончится хорошо, если б не наместник Мо.
Этот Мо был давним врагом князя Барса, и даже поговаривали, что именно он толкнул князя к мятежу, но теперь нет смысла об этом судачить, ибо наш рассказ о Диком Коте Сае, и почему его должны были казнить в Левине.
Наместник Мо, когда узнал о сожжении храма в городке Бошане, послал туда тысячное войско и следователей, так как ему всюду мерещились сторонники Барса, желающие отделиться от государства. А надо сказать, что к тому времени Владыка Ясень издал указ, по которому каждый повстанец приравнивался к мятежнику, посягающему на тело государства.
Так что воины пришли к Бошаню и ворвались в Ветки, арестовали всех крестьян, повезли в город, бросили в тюрьму и стали пытать, требуя признания в мятеже против тела государства. Новый жрец попытался вступиться за них и дошел до наместника Мо, но тот повелел бросить и его в тюрьму, как соучастника.
no subject
- Люди гибнут из-за меня, - сказал Сай. - Можно ли допустить такое?
Будучи дуанями, они хорошо знали местность, так что устроили засаду в удобном месте и перебили воинов, а крестьян освободили.
- Надо вам бежать через границу в провинцию Эн, - сказал он. - Князь вас не выдаст.
И он со своими людьми проводили беглецов до самой границы.
Генерал Пек, командовавший карательными войсками, высланными в Бошань, узнав об этом, снарядив погоню. Но на узкой горной тропке, которой отступали беглецы, семеро дуаней сделали засеку, чтоб остановить войско, и кое-кто из крестьян к ним присоединился.
Мятежник Сай! - закричал генерал Пек. - Сдавайся! Твои преступления опустошают землю и гневят небо! Сдайся со своими людьми - и мы не перебьём вас всех до единого!
- Мы не хотим ничего плохого, лишь правосудия! - закричал в ответ Сай. - мы не замышляли против Владыки и не убивали невиновных! Вы пытками вытащили из крестьян признание об участии в мятеже, будто бы они хотели провозгласить сына Барса владыкой и отделиться - а потом среди зимы погнали их в ссылку и сожгли их дома! Я не верю тебе, генерал! Если тут появится мой князь Кан - то ему я сдамся!
- Еслиты так упрям, пусть беседуют мечи! - крикнул генерал и повел соё войско в атаку. Но тут с горы на них стали бросать камни и бревна, так что ему пришлось отступить и разбить лагерь под горой.
Тем временем беглецы уже достигли провинции Эн, и на помощь Саю пришли люди из его деревни.
- Что вы делаете, безумцы! - крикнул Сай.
- Стоим за правду, - ответили парни, которые соскучились по драке.
Так-то на горе образовался один лагерь, а под горой - другой.
Дважды водил своё войско на штурм генерал Пек, но ничего у него не вышло. И вот подошло войско князя Кана, и Сай сдался ему.
Выслушав историю семерых удальцов, князь приказал держать их в заточении, но без цепей и кандалов, и сказал генералу Пеку, чтоб тот отступил, ибо князб Кан не позволит пересечь границу своей провинции.
Пек отступил и подал жалобу на князя Кана - мол, тот укрывает заговорщиков, а ведь и сам когда-то был другом князя Барса.
Князь Кан, в свою очередь, поехал в столицу, требовать справедливого расследования.
no subject
И еще купец отобрал всех женщин у крестьян? А то каких младенцев похищали обе хоммаэ из колыбелей?
no subject
А с полос маэ, я думаю, так - они имеют "род", который при воплощении маэ в тело человека или животного превращается в "пол".
Спасибо Вам за перевод.
no subject
Моя родина чекає чергової серії, як "Хауса"!
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
(вопросы, которые у меня были, тут уже задали, так что просто жду новой серии)