![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
П"ятицарство
Отепер треба розповідати, чому й як стався заколот дуанів.
Дуані - то вільні вояки, що поджорожують країною та за винагороду винищують хоммае, які псують врожаї та пускають пошесті на людей і тварин, крадуть малят з колисок та чинять інші капості.
Звичайно, хоммае так просто на землі з"явитися не може. З"являється він лише тоді, коли мае-хранитель полишає місцину або вмирає.
А через що мае может піти чи вмерти? Через те, що люди чинять несправедливість, бо від неї мае хворіють та гинуть так само, як люди, які дихають болотяними випарами.
Ще віддавна помітили, що у кожній країні за часами добробуту настають часи занепаду. Чому так трапляється? Вчитель Нію казав таку притчу: одного разу в селі вирішили влаштувати учту на честь тамтешнього мае. Вирішили, що кожен принесе свого вина і, щоб нікому не було прикро, що одно вино краще, а інше - гірше, всі виллють своє приношення до спільної братини.
Один чоловік дуже побивався з того, що в його в хаті замало вина.
- Навіщо цим перейматися? - сказала дружина. - Візьми собі води та вилий у братину. Усі принесуть вино, ніхто й не помітить, що воно трохи розведено.
Отож, той чоловік і поніс воді замість вина, та вилив до спільної братини. Коли ж усі сіли до столу та почали розливати вино - виявилося. щзо в братині сама вода.
Саме так, казав Вчитель Нію, трапляється під час процвітання великох цноти: люди одне за одним починають думати, що на тлі великих цнот їхні маленькі кривди не будуть помітними, та починають дозволяти собі потроху пускатися берега. Той потай бігає до сусідської дружини товкти своїм макогоном у чужій макітрі, той починає коритуватися підпиляними гирями та підрізаною міркою, інший підмочує зерно, продаючи за вагою - я так х маленьких кривд складається велика, і якщо вчасно не схаменутися - то й моргнути не встигнеш, як у храмовій споруді оселяється хоммае, і треба всім селом або містечком кликати дуанів, аби його винищити.
А хоммае - то не вівці і навіть не вовки, битися з ними непросто і тому дуані - люди зазвичай хоробрі та неприборкані.
От, жив собі у селищі Корені на кордоні провінцій Ен та Куай дуань на ймення Дикий Кіт Сай. Той Сай вже відійшов від дуанських справ, бо йому було вже за сорок, а в такому віці вже не хочеться бігати за хоммае по хащах або морозити спину у засідках. Він одріжився, сім"я його вирощувала коноплю, робила з неї просту тканину, плели кошики - тим і жили. Але настав день, і в ближчомо селищі Гілля завівся хоммае. Селяни прийшли до Сая з проханням очолити їх та разом позбутися тварюки. Що ж, Сай дістав зі скрині старий обладунок, зарядив ручника, навчив селян, що робити, і вони здолали потвору.
Але Сай, повертаючись додому, нагадав людям, що самі собою хоммае не з"яляються, і якщо хоммае з"явився - у селищі безлад. Якщо того безладу не викоренити - новий хоммае з"явиться невдовзі.
А треба додати, що Корені знаходяться у провінціх Ен, а Гілля - у провінції Куай. А саме у провінції Куай дев"ять років тому зробився заколот, який очолив князь Барс. Придушувати той заколот послали князя Кана, що колись був кращим другом Моера Барса. Півроку тривала війна, і врешті решт Кан обложив Моера у його родовому місті Гіннур. Аби не лити задурно крові людської, князь Барс вийшов на двобій та пав під мечем князя Кана, а місто підкорилося. Тепер син Барса жив заручником у столиці, а провінцією керував державний намісник Мо. Чиновників, що виявляли вірність кназеві Барсу, позвільняли з місць, а натомість посадии або столичних, або тих, хто тихцем копав під начальство, а від таких справ правління ще ніколи не ставало кращи, бо прийдешні людей місцевих не знали, а зрадники вигодовували власну пазуху.
Сай воював у тій війні під знаменами свого князя Яструба, а багато хто з селян Гілля - під знаменами Барса. Тому коли Сай сказав селянам про хоммае, багато хто з селян обурився:
- Що він розуміє у наших справах? Отримав свої гроші - і нехай собі йде, не пхає свою мотику в чуже поле.
То було сказано за спиною Сая, але він почув, хоа образи ніякої не виказав.
Насала зима - і знову люди з Гілля прийшли до Сая: новий хоммае з"явився та почав викрадати малих телт зі стаєн та дітей з колисок.
- А що ж я вам тоді казав, - мовив Сай, але вбрався в обладунок, начепив зброю та пішов битися.
Цей хоммае був більший і зліший за того, і коли з ним були покінчили, Сай сказав:
- Я тут людина чужа і не моя це справа - але такого павука ви вигодували самі. Кажіть, яка неправда коїться в вашому селищі, що мае не можуть оселитися серед вас та вас берегти.
- Ніхто з наших ні в чому не винний, - сказали йому сельчани. - Але після війни в нас був неврожай, тому що під час сіву не вистачало робочих рук. Ми не мали чим сплатити податки, а чиновники зі столиці не хотіли давати нам відстрочки. Купець Хор з повіту сказав, що жаліє нас і готовий заплатити за нас податки, якщо ми з майбутнього врожаю сплатимо йому чверть на кожен ман. Що було робити? Або погоджуватись на цю пропозицію, або підставляти спини під канчуки. Хор заплатив за нас податок, а ми підписали обов"язок. Але наступного року врожай теж був малий. Ми віддали Хорові борг, але не мали зерна для нового сіву, і мусили знов займати в Хора. Тепер він хотів половину на кожний ман. Кому хочеться поратися на полі, коли витвір твоїх рук тобі вже не належить? Люди почали відходити з землі. Ті, хто залишились. мусили нести тягар боргу на собі. Втім, Хор подав до повітого суду папер, за яким всіх, хто пішов, об"явили боржниками-втікачами. Їх виловили, дали канчуків та повернули на землю, але вони вже не хотіли працювати в повну силу - і врожай другого року знов пішов Хорові. Тоді він сказав: якщо ви такі безладні землероби, йдіть до мене у прийомні діти. Я дам вам робочі руки на ваші поля, а ви меня віддасте своїх жінок та дочок в найми. Ми віддали йому свої поля, своїх жінок та дочок - і когось він приставив до ткацьких верстатів, де вони працюють, не покладаючи рук, а когось послав у веселі будинки. Ми ж тепер батрачимо на власних полях - бо так нами опіклується Хор.
- А що ж місцевий суддя? - запитав Сай.
- Він великий друг Хора. Коли ми подали йому скаргу, він нас вилаяв, що ми не вшановуємо власного благодійника й прийомного батька.
- Отож ви зрадили спершу самих себе а втім своїх жінок та дочок, - сказав Сай. - І через це мае не може оселитися у вашому селищі, а натомість селяться хоммае. Люди, якщо ви не виправите тієї несправедливості, вам доведеться покинути це селище, бо воно спустошіє вкрай.
- Але що нам робити? - заплакали селяни.
- Драконячими іклами присягаюся - хіба ви чоловки!? - вигукнув Сай. Дайте мені два тижні, я скликаю свій старий загін.
Очь минуло два тижні - і шестеро дуанів разом з Саєм пішли до повіту та почали бити в дзвін перед повітовою управою.
- Що такеє? - виступив до них повітовий голоса Дун.
- Несправедливість чиниться у повіті! - крикнув Сай. - Купець Хор забрав у поселян зерно, жінок, дочок та землю, порушивши всі закони. Вже вдруге в селищі Гілля селиться хоммае - земля кричить про несправедливість яку треба виправити.
- Справедливість не чинять, здіймаючи галас під управою, - суворо відповів чиновник. - Надайте скаргу належним чином, тоді ми розберемо її в суді.
- Селяни вже надавали скаргу - їм відповіли канчуками. Суддя неправедливий.
- Якби було так, мае нашого міста вже захворіла б, і храмовий жрець повідомив нас про це. Повертайся додому, чоловіче, або я проголошу тебе бунтівником.
- Я піду, - сказав Сай. - Але я повернуся.
В попрямував він не до селища, а до місцевого храму разом зі своїми товаришами, і що ближче він підходив, то більше народу до нього приєднувалося.
Дуані - то вільні вояки, що поджорожують країною та за винагороду винищують хоммае, які псують врожаї та пускають пошесті на людей і тварин, крадуть малят з колисок та чинять інші капості.
Звичайно, хоммае так просто на землі з"явитися не може. З"являється він лише тоді, коли мае-хранитель полишає місцину або вмирає.
А через що мае может піти чи вмерти? Через те, що люди чинять несправедливість, бо від неї мае хворіють та гинуть так само, як люди, які дихають болотяними випарами.
Ще віддавна помітили, що у кожній країні за часами добробуту настають часи занепаду. Чому так трапляється? Вчитель Нію казав таку притчу: одного разу в селі вирішили влаштувати учту на честь тамтешнього мае. Вирішили, що кожен принесе свого вина і, щоб нікому не було прикро, що одно вино краще, а інше - гірше, всі виллють своє приношення до спільної братини.
Один чоловік дуже побивався з того, що в його в хаті замало вина.
- Навіщо цим перейматися? - сказала дружина. - Візьми собі води та вилий у братину. Усі принесуть вино, ніхто й не помітить, що воно трохи розведено.
Отож, той чоловік і поніс воді замість вина, та вилив до спільної братини. Коли ж усі сіли до столу та почали розливати вино - виявилося. щзо в братині сама вода.
Саме так, казав Вчитель Нію, трапляється під час процвітання великох цноти: люди одне за одним починають думати, що на тлі великих цнот їхні маленькі кривди не будуть помітними, та починають дозволяти собі потроху пускатися берега. Той потай бігає до сусідської дружини товкти своїм макогоном у чужій макітрі, той починає коритуватися підпиляними гирями та підрізаною міркою, інший підмочує зерно, продаючи за вагою - я так х маленьких кривд складається велика, і якщо вчасно не схаменутися - то й моргнути не встигнеш, як у храмовій споруді оселяється хоммае, і треба всім селом або містечком кликати дуанів, аби його винищити.
А хоммае - то не вівці і навіть не вовки, битися з ними непросто і тому дуані - люди зазвичай хоробрі та неприборкані.
От, жив собі у селищі Корені на кордоні провінцій Ен та Куай дуань на ймення Дикий Кіт Сай. Той Сай вже відійшов від дуанських справ, бо йому було вже за сорок, а в такому віці вже не хочеться бігати за хоммае по хащах або морозити спину у засідках. Він одріжився, сім"я його вирощувала коноплю, робила з неї просту тканину, плели кошики - тим і жили. Але настав день, і в ближчомо селищі Гілля завівся хоммае. Селяни прийшли до Сая з проханням очолити їх та разом позбутися тварюки. Що ж, Сай дістав зі скрині старий обладунок, зарядив ручника, навчив селян, що робити, і вони здолали потвору.
Але Сай, повертаючись додому, нагадав людям, що самі собою хоммае не з"яляються, і якщо хоммае з"явився - у селищі безлад. Якщо того безладу не викоренити - новий хоммае з"явиться невдовзі.
А треба додати, що Корені знаходяться у провінціх Ен, а Гілля - у провінції Куай. А саме у провінції Куай дев"ять років тому зробився заколот, який очолив князь Барс. Придушувати той заколот послали князя Кана, що колись був кращим другом Моера Барса. Півроку тривала війна, і врешті решт Кан обложив Моера у його родовому місті Гіннур. Аби не лити задурно крові людської, князь Барс вийшов на двобій та пав під мечем князя Кана, а місто підкорилося. Тепер син Барса жив заручником у столиці, а провінцією керував державний намісник Мо. Чиновників, що виявляли вірність кназеві Барсу, позвільняли з місць, а натомість посадии або столичних, або тих, хто тихцем копав під начальство, а від таких справ правління ще ніколи не ставало кращи, бо прийдешні людей місцевих не знали, а зрадники вигодовували власну пазуху.
Сай воював у тій війні під знаменами свого князя Яструба, а багато хто з селян Гілля - під знаменами Барса. Тому коли Сай сказав селянам про хоммае, багато хто з селян обурився:
- Що він розуміє у наших справах? Отримав свої гроші - і нехай собі йде, не пхає свою мотику в чуже поле.
То було сказано за спиною Сая, але він почув, хоа образи ніякої не виказав.
Насала зима - і знову люди з Гілля прийшли до Сая: новий хоммае з"явився та почав викрадати малих телт зі стаєн та дітей з колисок.
- А що ж я вам тоді казав, - мовив Сай, але вбрався в обладунок, начепив зброю та пішов битися.
Цей хоммае був більший і зліший за того, і коли з ним були покінчили, Сай сказав:
- Я тут людина чужа і не моя це справа - але такого павука ви вигодували самі. Кажіть, яка неправда коїться в вашому селищі, що мае не можуть оселитися серед вас та вас берегти.
- Ніхто з наших ні в чому не винний, - сказали йому сельчани. - Але після війни в нас був неврожай, тому що під час сіву не вистачало робочих рук. Ми не мали чим сплатити податки, а чиновники зі столиці не хотіли давати нам відстрочки. Купець Хор з повіту сказав, що жаліє нас і готовий заплатити за нас податки, якщо ми з майбутнього врожаю сплатимо йому чверть на кожен ман. Що було робити? Або погоджуватись на цю пропозицію, або підставляти спини під канчуки. Хор заплатив за нас податок, а ми підписали обов"язок. Але наступного року врожай теж був малий. Ми віддали Хорові борг, але не мали зерна для нового сіву, і мусили знов займати в Хора. Тепер він хотів половину на кожний ман. Кому хочеться поратися на полі, коли витвір твоїх рук тобі вже не належить? Люди почали відходити з землі. Ті, хто залишились. мусили нести тягар боргу на собі. Втім, Хор подав до повітого суду папер, за яким всіх, хто пішов, об"явили боржниками-втікачами. Їх виловили, дали канчуків та повернули на землю, але вони вже не хотіли працювати в повну силу - і врожай другого року знов пішов Хорові. Тоді він сказав: якщо ви такі безладні землероби, йдіть до мене у прийомні діти. Я дам вам робочі руки на ваші поля, а ви меня віддасте своїх жінок та дочок в найми. Ми віддали йому свої поля, своїх жінок та дочок - і когось він приставив до ткацьких верстатів, де вони працюють, не покладаючи рук, а когось послав у веселі будинки. Ми ж тепер батрачимо на власних полях - бо так нами опіклується Хор.
- А що ж місцевий суддя? - запитав Сай.
- Він великий друг Хора. Коли ми подали йому скаргу, він нас вилаяв, що ми не вшановуємо власного благодійника й прийомного батька.
- Отож ви зрадили спершу самих себе а втім своїх жінок та дочок, - сказав Сай. - І через це мае не може оселитися у вашому селищі, а натомість селяться хоммае. Люди, якщо ви не виправите тієї несправедливості, вам доведеться покинути це селище, бо воно спустошіє вкрай.
- Але що нам робити? - заплакали селяни.
- Драконячими іклами присягаюся - хіба ви чоловки!? - вигукнув Сай. Дайте мені два тижні, я скликаю свій старий загін.
Очь минуло два тижні - і шестеро дуанів разом з Саєм пішли до повіту та почали бити в дзвін перед повітовою управою.
- Що такеє? - виступив до них повітовий голоса Дун.
- Несправедливість чиниться у повіті! - крикнув Сай. - Купець Хор забрав у поселян зерно, жінок, дочок та землю, порушивши всі закони. Вже вдруге в селищі Гілля селиться хоммае - земля кричить про несправедливість яку треба виправити.
- Справедливість не чинять, здіймаючи галас під управою, - суворо відповів чиновник. - Надайте скаргу належним чином, тоді ми розберемо її в суді.
- Селяни вже надавали скаргу - їм відповіли канчуками. Суддя неправедливий.
- Якби було так, мае нашого міста вже захворіла б, і храмовий жрець повідомив нас про це. Повертайся додому, чоловіче, або я проголошу тебе бунтівником.
- Я піду, - сказав Сай. - Але я повернуся.
В попрямував він не до селища, а до місцевого храму разом зі своїми товаришами, і що ближче він підходив, то більше народу до нього приєднувалося.
no subject
Вот, жил себе в селении Корни на границе провинций Эн и Куай дуань по имени Дикий Кот Сай. Тот Сай уже отошол от дуаньских дел, так как было уже за сорок, а в таком возрасте не хочется бегать за хоммаэ по чащам или морозить спину в засадах, Он женился, мемья его растила коноплю, делала из нее простую ткань, плели корзины - тем и жили. Но пришел день, и в ближнем селении Ветви завелся хоммаэ. Крестьяне пришли к Саю с просьбой возглавить их и вместе избавиться от твари. Что ж, Сай достал из сундука старый доспех, зарядил арбалет, научил крестьян, что делать, и они одолели чудище.
Но Сай, возвращаясь домой, напомнил людям, что сами собой хоммаэ не появляются, и раз хоммаэ появился - в деревне беспорядок. Если этот беспорядок не искоренить - новый хоммаэ появится совсем скоро.
А надо добавить, что Корни находятся в провинции Эн, а Ветви - в провинции Куай. А именно в провинции Куай девять лет назад случился мятеж, возглавляемый князем Барсом. Подавить тот мятеж послали князя Кана, который когда-то был лучшиб другом Моэра Барса. Полгода длилась война, и наконец Кан осадил Моэра в его родовом городе Гиннур. Чтоб не проливать зря крови людской, князь Барс вышел на поединок и пал под мечом князя Кана, а город сдался. Теперь сын Барса жил заложником в столице, а провинцией управлял государственный наместник Мо. Чиновников, проявлявших верность князю Барсу, поувольняли с должностей, а вместо них назначили или столичных, или тех, кто втихаря копал под начальство, а от таких дел руководство еще никогда не ставало лучше, так как пришлые местных не знали, а предатели кормили собственную пазуху.
Сай сражался в той войне под знамёнами своего князя Ястреба, а многие из крестьян Ветвей - под знаменами Барса. Поэтому когда Сай сказал крестьянам о хоммаэ, многие из них возмутились:
- Что он смыслит в наших делах? Получил свои деньги - иди себе, не суй свою мотыгу в чужое поле.
Это было сказано за спиной Сая, но он услышал, хоть никакой обиды не показал.
Пришла зима - и снова люди из Ветвей пришли к Саю: новый хоммаэ появился и начал похищать маленьких телят из хлевов и детей из колыбелей.
- А что же я вам тогда говорил, - молвил Сай, но одел доспех, нацепил оружие и пошел драться.
Этот хоммаэ был больше и злее того, и когда с ним было покончено, Сай сказал:
- Я тут человек чужой, и не моё это дело - но такого паука вы выкормили сами. Говорите, какая неправда твориться в вашем селении, что маэ не могут поселиться среди вас и оберегать.
Никто из наших ни в чем не виноват, - сказали ему селяне. - Но после войны у нас был неурожай, потому что во время сева не хватало рабочих рук. У нас не было чем заплатить налоги, а чиновники из столицы не хотели давать отсрочки. Купец Хор из уезда сказал, что жалеет нас и готов заплатить за нас налоги, если мы из будущего урожая заплатим ему четверть на каждый ман. Что было делать? Или соглашаться на этио предложение, или подставлять свои спины под плети. Хор заплатил за нас налог, а мы подписали обязательство. Но в следующем году урожай тоже был мал. Мы отдали Хору долг, но не было зерна для нового посева, и пришлось снова занимать у Хора. Теперь он хотел половину на каждый ман. Кому хочется трудиться на земле, если плод твоего труда тебе не принадлежит? Люди стали отходить от земли. Оставшимся пришлось нести бремя долга на себе. Хор, однако, подал в уездный суд бумагу, по которой всех ушедших объявили должниками-беглецами. Их переловили, дали плетей и вернули на землю, но они не хотели уже работать в полную силу - и урожай другого года опять пошел Хору. Тогда он сказал: если вы такие никудышние земледельцы, идите ко мне в приёмные дети. Я дам вам рабочие руки на ваши поля, а вы мне отдадите своих жён и дочерей в батрачество. Мы отдали ему свои поля, своих жён и дочерей - и кого-то он приставил к ткацким станкам, где они трудятся, не покладая рук, а кого-то послал в весёлые дома. Мы же теперь батрачим на собственных полях - так о нас заботится Хор.