![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Супер!
Правило Азарова
Пропозиція по урегуліруванію напряжонності
Світлана Пиркало
Уважаємі колеги.
Ситуація вокруг язика нікогда не була ідеальна, но по крайнєй мєрє такої озлобленості, як щас у багатьох людей, ще 5 год назад тоже не було. А тепер нєкоторі русскоязичні іскрєннє щитають, шо коли Ющенко іздає указ про підтримку українського театру в Криму, то це означає насільственну українізацію. Нєкоторі україномовні так само іскрєннє возмущаються тим, шо наші політіки їздять в Москву на газові переговори без переводчика з українського на руський.
А шо саме хуже, це шо двомовність і связане з нею протистояння мішають елементарній человєческій вєжлівості. Тебе шо-то спитали на одній мові – ти, якшо нею владієш, то на ній і отвітив, якшо мама правильно воспитувала. Но в такій ситуації, як сьогодні в Україні, це сопровождається великими душевними муками. Якшо ти патріот української мови, а тебе шо-то спитали по-руськи, шо тобі дєлать? Отвічать по-українськи і надіяться, шо та людина окажеться вєжлівою й перейде на твою мову? Самій буть вєжлівою і отвічать по-руськи, таким образом рискуючи, шо твій собесєднік ніколи не узнає, шо ти ж україномовна людина, а ще, не дай Бог, і комусь там розкаже, шо з тобою нада балакать по-руськи? І цей порочний круг може довести до того, шо усі твої нові знакомі з тобою говоритимуть по-руськи, даже ті, шо іначе говорили б по-українськи, бо познакомились із тобою в русскоязичній компанії і оказались тоже слішком вєжливі, і шо тоді з тебе за патріот української мови? Словом, до чого я веду. Я предлагаю желізний варіант виходу з язикової чи мовної кризи. За моїм планом, вся Україна – і Восток, і Захід – переходить на суржик. На самом дєлє ми вже наполовину там, і Захід – тоже, хай вони посмотрять на се бе в зеркало; осталось тільки создать пісьменность.
Її предлагаю создавать по класичному варіанту, як літературну українську мову, на основі полтавського діалекту – ну, а він же якраз січас самий основний суржик і єсть. Його носітєлі осознають себе, кстаті, як отдєльну язикову спільноту. Якшо забалакать у Полтаві так, ну, скажем, даже як я обично при незнакомих людях, то носітєлі зразу скажуть: балакає по-українські. А як треба, питаю тоді я? А треба по-нашому. От по-нашому – це і є суржик.
План такий. Сначала будем пользуваться розмовним варіантом, а со врєменєм укладем словники, унорміруєм вимову і так далі. Англо-суржиковий словник можу взять на себе. Начнем зі слова «шо». У букварях – де початки суржика вже заложено непонятним реченням «мама мила раму» – діти вчитимуться читати й на полєзних суржикових фразах: «шоб шо? – шоб всьо!».
«Шоб шо? – Шоб всьо!», кстаті, стане ізбіратєльним лозунгом нової політичної сили, яка постане на гребні волни братства й сестринства після запровадження суржика як єдінственної державної мови.
Канєшно, вознікнуть і проблеми. Наприклад, даже ісконні носітєлі класіческого городського полтавського суржика можуть затрудниться зразу оприділить:
Ілі «чи», чи «ілі»?
«Якось», «какось», «якто» чи «както»?
«Отето» чи «оцево»?
«Ізобрів» чи «ізобрьол»?
«Хрін», «хрон» чи «хрєн»?
«Скоко часов» чи «соко врємя»?
Но всі ці проблеми легко рішаємі, і в принципі всі варіанти можна не бояться іспользовать, пока Академією наук під моїм, надіюсь, руководством не буде прийнятий суржиковий правопис.
(Обратіть вніманіє, шо «правопис», а не «правопісаніє», так само «порядок денний», «незалежність» і «виборча дільниця». Тут можна примінить предложене мною правило Азарова: якшо Азаров в состоянії вимовить слово, воно защитується в словниковий состав суржика). Суржик має великий потенціал.
Науковий: краткість української мови доповниться удобними руськими причасними й дєєпричасними оборотами. Мас-медійний: не нада буде іздавать газети й журнали двома мовами, як багато хто робить, для Востока й Захода. Хватить одного суржика. Особенно будуть раді напівграмотні журналісти, які пишуть про от кутюр: наконєц можна буде писать, як того серце просе, «від кутюр», і це буде правильно.
Літературний: у нас уже єсть пара писатєлєй, які пишуть на суржику, і інтірєсно, хотя їм не хватає опять-таки нормативної бази. До того ж на суржик легше буде переводить тексти з білоруської мови.
Ну і, канєшно, гуманістичний: всі ми, від Сяну до Дону, уп’ять заговоримо однаково: по-нашому. А це главне.
Пропозиція по урегуліруванію напряжонності
Світлана Пиркало
Уважаємі колеги.
Ситуація вокруг язика нікогда не була ідеальна, но по крайнєй мєрє такої озлобленості, як щас у багатьох людей, ще 5 год назад тоже не було. А тепер нєкоторі русскоязичні іскрєннє щитають, шо коли Ющенко іздає указ про підтримку українського театру в Криму, то це означає насільственну українізацію. Нєкоторі україномовні так само іскрєннє возмущаються тим, шо наші політіки їздять в Москву на газові переговори без переводчика з українського на руський.
А шо саме хуже, це шо двомовність і связане з нею протистояння мішають елементарній человєческій вєжлівості. Тебе шо-то спитали на одній мові – ти, якшо нею владієш, то на ній і отвітив, якшо мама правильно воспитувала. Но в такій ситуації, як сьогодні в Україні, це сопровождається великими душевними муками. Якшо ти патріот української мови, а тебе шо-то спитали по-руськи, шо тобі дєлать? Отвічать по-українськи і надіяться, шо та людина окажеться вєжлівою й перейде на твою мову? Самій буть вєжлівою і отвічать по-руськи, таким образом рискуючи, шо твій собесєднік ніколи не узнає, шо ти ж україномовна людина, а ще, не дай Бог, і комусь там розкаже, шо з тобою нада балакать по-руськи? І цей порочний круг може довести до того, шо усі твої нові знакомі з тобою говоритимуть по-руськи, даже ті, шо іначе говорили б по-українськи, бо познакомились із тобою в русскоязичній компанії і оказались тоже слішком вєжливі, і шо тоді з тебе за патріот української мови? Словом, до чого я веду. Я предлагаю желізний варіант виходу з язикової чи мовної кризи. За моїм планом, вся Україна – і Восток, і Захід – переходить на суржик. На самом дєлє ми вже наполовину там, і Захід – тоже, хай вони посмотрять на се бе в зеркало; осталось тільки создать пісьменность.
Її предлагаю создавать по класичному варіанту, як літературну українську мову, на основі полтавського діалекту – ну, а він же якраз січас самий основний суржик і єсть. Його носітєлі осознають себе, кстаті, як отдєльну язикову спільноту. Якшо забалакать у Полтаві так, ну, скажем, даже як я обично при незнакомих людях, то носітєлі зразу скажуть: балакає по-українські. А як треба, питаю тоді я? А треба по-нашому. От по-нашому – це і є суржик.
План такий. Сначала будем пользуваться розмовним варіантом, а со врєменєм укладем словники, унорміруєм вимову і так далі. Англо-суржиковий словник можу взять на себе. Начнем зі слова «шо». У букварях – де початки суржика вже заложено непонятним реченням «мама мила раму» – діти вчитимуться читати й на полєзних суржикових фразах: «шоб шо? – шоб всьо!».
«Шоб шо? – Шоб всьо!», кстаті, стане ізбіратєльним лозунгом нової політичної сили, яка постане на гребні волни братства й сестринства після запровадження суржика як єдінственної державної мови.
Канєшно, вознікнуть і проблеми. Наприклад, даже ісконні носітєлі класіческого городського полтавського суржика можуть затрудниться зразу оприділить:
Ілі «чи», чи «ілі»?
«Якось», «какось», «якто» чи «както»?
«Отето» чи «оцево»?
«Ізобрів» чи «ізобрьол»?
«Хрін», «хрон» чи «хрєн»?
«Скоко часов» чи «соко врємя»?
Но всі ці проблеми легко рішаємі, і в принципі всі варіанти можна не бояться іспользовать, пока Академією наук під моїм, надіюсь, руководством не буде прийнятий суржиковий правопис.
(Обратіть вніманіє, шо «правопис», а не «правопісаніє», так само «порядок денний», «незалежність» і «виборча дільниця». Тут можна примінить предложене мною правило Азарова: якшо Азаров в состоянії вимовить слово, воно защитується в словниковий состав суржика). Суржик має великий потенціал.
Науковий: краткість української мови доповниться удобними руськими причасними й дєєпричасними оборотами. Мас-медійний: не нада буде іздавать газети й журнали двома мовами, як багато хто робить, для Востока й Захода. Хватить одного суржика. Особенно будуть раді напівграмотні журналісти, які пишуть про от кутюр: наконєц можна буде писать, як того серце просе, «від кутюр», і це буде правильно.
Літературний: у нас уже єсть пара писатєлєй, які пишуть на суржику, і інтірєсно, хотя їм не хватає опять-таки нормативної бази. До того ж на суржик легше буде переводить тексти з білоруської мови.
Ну і, канєшно, гуманістичний: всі ми, від Сяну до Дону, уп’ять заговоримо однаково: по-нашому. А це главне.
no subject
no subject
Просто я не могу понять - иногда кажется, что украинский бывает какой-то разный. У кого-то я его прктически не понимаю. У кого-то понимаю почти всё. Вот этот текст, скажем, очень понятный.
no subject
no subject
Вот интересно, есть люди, для которых родной именно суржик, а не русский и не украинский?
no subject
Как правило, это горожане в первом поколении, жители деревень, оказавшихся в городской черте вследствие быстрой урбанизации либо приехавшие на заработки.
Супер! Супер!
Ольга, а как воспринимается обращение на суржике доброжелательными ценителями украинского языка?
Подумал, что и я речь на церковно-славянском, как и на украинском, иногда понимаю, а иногда нет. А в молитвах моих обороты ЦСЯ с русским смешиваются. Получается своего рода суржик? Ох. Ушел думать.
Re: Супер! Супер!
no subject
no subject
Зачод.
no subject
А ведь через пару десятков лет, думаю, будет трудновато реконструировать современный суржик, поскольку записи на нём не ведутся...
Как сейчас тщетно пытаются реконструировать разговорный язык Киева начала ХХ века.
no subject
он даже на суржике говорит с акцентом
no subject
Задумалась, когда в русском языке появились деепричастия. Можно посмотреть, конечно...
*любопытствуя* А какие конструкции используются в таких случаях в украинском?
no subject
Например:
"требующий" = "той, що вимагає" (описательный оборот)
"дорогостоящий" = "коштовний" (прилагательное)
"стоячая" (вода) = "стояча" (одно из исключений, причастие, ставшее прилагательным, но характерно, что то же самое в этом случае произошло и в русском языке).
Где-то так.
Кстати, недавно вышла повесть Михаила Брыныха "Шахмати для дібілов", полностью написанная на суржике. Читается не хуже Пыркало.
no subject
Но принцип понятен. Страдательных, естественно, тоже нет?
no subject
Самое интересное, что страдательные причастия в украинском языке вполне даже есть и прекрасно себя чувствуют.
"Сделанный"="зроблений", "увиденный"="побачений" и т.д. В то же время "роблячий" или "бачачий" являются грубой ошибкой.
no subject
no subject
а вот русские...
вспомнила кошмар из школьных лет: словосочетание "колышущиеся занавески".в нашем классе (четвертый, то есть пятый) правильно просклонять не смог никто...