Ми є тому, що нас не може бути...

[morreth]

Сидиш собі, нікого не чипаєш, висовлюєш російським друзям співчуття з приводу нових знущань над їхньою історією - аж тут приходить доброзичливець, задає безграмотні (даруйте, Андрію, але ви навіть не спромоглися правильно написати похідне від фамілії "Бандера") питання, потім зтирає їх, а потім постить у своєму ЖЖ отаке:

Интересный, как мне кажется, пример того, что в советские времена называлось ревизионизмом. Современное состояние (или, лучше, некое идеальное состояние) проецируется в реальное прошлое, и в этом прошлом, в полном отрыве от исторического контекста, подыскивается подходящий аналог. Дано: независимая Украина. Кто ближе всего к ней во Второй мировой? Украинские повстанцы. Стало быть, УПА воевала за нынешнюю независимую Украину, мы чтим их память. Явный анахронизм: не было на Ostfront никакой третьей силы, была только пропаганда, и то не слишком умелая, якобы Гитлер несет всем свободу. Думаю, что уже к 42-му году с этим прекрасно все разобрались и воевали "против Сталина" или "против Гитлера", но едва ли при этом всерьез ожидали, что при каком бы то ни было исходе боевых действий на карте возникнет новое и действительно независимое государство.

Жодна добра справа не залишається без кари. Мені завалося, що після знущання під назвою "Законопроект о Знамени победы" російські друзі нарешті зрозуміють, як почувається той, чиє минуле криють-шиють, не запитавши дозволу.

Ба ні. За своє минуле можна вболівати тільки "своїм":

Читать такое, честно сказать, очень неприятно - вот, к примеру, мой дед, кадровый офицер, освобождал Украину, и у него были все основания думать, что он именно что освобождает эту землю от нацистов, а вовсе не "распиливает независимую страну между империями". 

Андрію, дорогенький, історія не може керуватися принципом "приємно мені про це читати чи не приємно". Кожний неупереджений українець має свої неприємні сторінки історії - скажімо, мені неприємно читати про шалену жорстокість до євреїв під час Хмельниччини або про тотальне зрадництво в часи Руїни, але що ж тут вдієш: було. Людина, яка прагне істини, має бути мужньою. Ви ж не роздумуєте, йдучи до сповіді, приємно вам переповідати свої гріхи, чи неприємно? А священикові - слухати? Вивчати історію - це щось на зразок сповіді, тільки за цілий народ.

Я розумію, що в вашого дідуся були всі підстави думати, що він саме "освобождает эту землю от нацистов" - і хай йому щастить, якщо він ще живий, а якщо ні - то хай йому буде добре в Бога; проте у мене нема жодних підстав поділяти думку вашого дідуся. І я не лізу до вас, тим більше до нього, переконувати його у хибності його переконань, даруйте тавтологію. А про реальну історію та ідеологію з вашого боку не хочу нічого слухати - принаймні до того часу, як ви перестанете терти коментарі, плутати УПА і УНА та писати "бендерівець" (бо я геть не розумію, чим вам завинили жителі міста Бендери). 

Бо про сіввідносини реальної історії та ідеології має право судити той, хто історію ЗНАЄ.

Comments

[nikolamsu.livejournal.com]

"Бо про сівввідносини реальної історії та ідеології має право судити той, хто історію ЗНАЄ."
А вы знакомы с людьми, которые ЗНАЮТ историю?

[geralt.livejournal.com]

Справедливости ради можно сказать, что ailoyros прав, как минимум в одном - независимая Ураина в 40-х г.г., это утопия. И следовательно те, кто сражался в то время именно за НЕЗАВИСИМУЮ Ураину, сражались за утопию. Впрочем, Ольга, кажется, так и сказала в одном из комментариев, просто добавила, что само это сражение ей нравится более других не в малой степени именно в силу обреченности. Почему нет.

Впрочем, независимая Украина - это вообще утопия, пока существует противостояние Европа - Россия. При таком антагонизме возможен только союз Украины либо с каким-то европейским образованием, либо с российским. А дальше уже вопрос формы этого союза и степени независимости Украины.

Тук-тук. Як завжди, офтоп прийшов.

[varr-rrav.livejournal.com]

Ольга, я сьогодні замовлятиме флешкі (1 Гб, коштує приблизно $15). На тебе замовляти?