![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Знову поцупила з фейсбуку Луче Чучхе
Уявімо, що є певна справа, надзвичайно важлива для суспільства - якщо вона не буде виконана, суспільство загине. Справа ця така, що на неї має бути мобілізована значна частина громадян.
Вона також передбачає суттєву небезпеку, тяжку працю, великий, ледь не стовідсотковий ризик отримати травми різного ступеню тяжкості та відчути у зв*язку із цим сильний біль, а також пережити ПТСР.
В цій справі є не лише біль та травми, звісно, не лише понаднормова праця, але це все є і складає значну частину справи.
Щось нагадує, так?
Схоже, що я описую солдата, який захищає батьківщину у війні, яка відбувається саме зараз, еге ж?
А тепер уявімо, що ми проводжаємо солдата на війну зі словами:
- Починається найкращій період твого життя!
- Ти, мабуть, такий щасливий!
- Та що ти турбуєшься, думай лише про приємне.
Уявімо, що якщо включити телевізор, майже завжди можна побачити щасливого, усміхненого солдата, який стоїть у класному зручному окопі, весь такий із манікюром, у чистесенькій дизайнерській формі та розповідає, що лопати фірми Х вирішили всі його проблеми, пов*язані із службою.
Що називають солдатів переважно "солдатиками", включно із генералами. Такий красивий генеральчик - це комплимент, який можна використовувати у поважній пресі.
Що коли в інтернеті на якомусь форумі йдеться про війну, обов*язково з*являється зображення чогось рожевого, із зірочками, квітами та усміхненими поні. Завжди.
Що ймовірність отримати поранення майже стовідсоткова, але говорити про поранення - соромно, це такая особиста справа солдата. А ще більший сором і ознака лінощів - коли у зовнішньому вигляді солдата залишаються ознаки поранення. Якщо солдата за щось хвалять, то це за збереження того зовнішнього вигляду, який був до служби.
Що розмовляти про майбутні поранення, та як їх попереджати і як лікуватися - соромно, і взагалі то така спеціальна "солдатська" справа, яку виносити назагал може лише якийсь ідіот. Тому майбутні солдати нерідко керуються різноманітними чутками. Усі відповідні розмови - лише між друзями або на спеціальних форумах.
Що розповідати про проблеми, які виникають під час несення служби - соромно. Якщо у солдата виникають проблеми, то це він неякісний. Якісному солдату має служитися весь час так, наче нічого особливого взагалі не відбувається, він має усміхнений порхати по окопах та створювати гарний настрій для інших своєю чарівністю.
Далі можна продовжувати дуже довго, бо взагалі-то, звісно, йдеться про материнство.
Ту складну, небезпечну та болісну, але дуже потрібну і важливу справу, про яку у нас воліють говорити переважно як про порхання метеликів. В якій проблеми вирішуються самі, чисто на любові та інстинктах, якось непомітно для всіх, та без зусиль. Або, якщо з зусиллями, то це ж "приємні зусилля", так? Завжди. Тому їх можна ігнорувати та вважати відпочинком. Очевидні наслідки та шрами цієї важливої справи - сором для жінки та ознака її другосортності. Ніяких "бойових шрамів", до яких суспільство мало б відповідно ставитися. Лише сором та спроби приховати.
Тобто навряд можна сказати, що до війни люди ставляться раціонально. Ажніяк.
Але у ставленні до материнства маразм взагалі зашкалює, вам не здається?
Вона також передбачає суттєву небезпеку, тяжку працю, великий, ледь не стовідсотковий ризик отримати травми різного ступеню тяжкості та відчути у зв*язку із цим сильний біль, а також пережити ПТСР.
В цій справі є не лише біль та травми, звісно, не лише понаднормова праця, але це все є і складає значну частину справи.
Щось нагадує, так?
Схоже, що я описую солдата, який захищає батьківщину у війні, яка відбувається саме зараз, еге ж?
А тепер уявімо, що ми проводжаємо солдата на війну зі словами:
- Починається найкращій період твого життя!
- Ти, мабуть, такий щасливий!
- Та що ти турбуєшься, думай лише про приємне.
Уявімо, що якщо включити телевізор, майже завжди можна побачити щасливого, усміхненого солдата, який стоїть у класному зручному окопі, весь такий із манікюром, у чистесенькій дизайнерській формі та розповідає, що лопати фірми Х вирішили всі його проблеми, пов*язані із службою.
Що називають солдатів переважно "солдатиками", включно із генералами. Такий красивий генеральчик - це комплимент, який можна використовувати у поважній пресі.
Що коли в інтернеті на якомусь форумі йдеться про війну, обов*язково з*являється зображення чогось рожевого, із зірочками, квітами та усміхненими поні. Завжди.
Що ймовірність отримати поранення майже стовідсоткова, але говорити про поранення - соромно, це такая особиста справа солдата. А ще більший сором і ознака лінощів - коли у зовнішньому вигляді солдата залишаються ознаки поранення. Якщо солдата за щось хвалять, то це за збереження того зовнішнього вигляду, який був до служби.
Що розмовляти про майбутні поранення, та як їх попереджати і як лікуватися - соромно, і взагалі то така спеціальна "солдатська" справа, яку виносити назагал може лише якийсь ідіот. Тому майбутні солдати нерідко керуються різноманітними чутками. Усі відповідні розмови - лише між друзями або на спеціальних форумах.
Що розповідати про проблеми, які виникають під час несення служби - соромно. Якщо у солдата виникають проблеми, то це він неякісний. Якісному солдату має служитися весь час так, наче нічого особливого взагалі не відбувається, він має усміхнений порхати по окопах та створювати гарний настрій для інших своєю чарівністю.
Далі можна продовжувати дуже довго, бо взагалі-то, звісно, йдеться про материнство.
Ту складну, небезпечну та болісну, але дуже потрібну і важливу справу, про яку у нас воліють говорити переважно як про порхання метеликів. В якій проблеми вирішуються самі, чисто на любові та інстинктах, якось непомітно для всіх, та без зусиль. Або, якщо з зусиллями, то це ж "приємні зусилля", так? Завжди. Тому їх можна ігнорувати та вважати відпочинком. Очевидні наслідки та шрами цієї важливої справи - сором для жінки та ознака її другосортності. Ніяких "бойових шрамів", до яких суспільство мало б відповідно ставитися. Лише сором та спроби приховати.
Тобто навряд можна сказати, що до війни люди ставляться раціонально. Ажніяк.
Але у ставленні до материнства маразм взагалі зашкалює, вам не здається?
no subject
no subject
no subject
бо насправді певні проблеми є майже неминучими
буде біль, буде дискомфорт, буде виснажлива праця
але якщо поранений солдат - це герой, людина, яка може вважати свої шрами бойовими і будувати власну самооцінку в тому числі на тому, що він боєць
то жінка власних шрамів має стидатися, приховувати їх і робити вигляд, що вона мімімішна безтурботна красапєта
мати, яка народила - такий самий боєць, просто їй відмовлено у статусі та можливості вважати свої рани бойовими, вважати підставою для гордості
коли вона таке робить, їй доводиться йти проти суспільства і бути "дивною"
no subject
Мене більше чіпляє те, що нестача інформації, тенденція приховувати труднощі підвищує ризики і погіршує жіноче здоров'я , але це особисте. Просто в мене знайому, якій радили " думати про хороше " не встигли врятувати , коли второпали, що справи кепські - вже було пізно. Відмовили нирки.
no subject
no subject
и срок службы становится пожизненным, и медалей не дают, и нет льгот пожизненных, как ветерану.
no subject
Колись мені розповідали, що навіть після згвалтування рівень отриманої психічної травми жертви буває дуже різним. Найбільша травма у тих жінок, які почували себе абсолютно безпорадними, чія можливість досягати власної мети і почуватися людиною із власною волею була зведена нанівець особливо цинічно. Меншою травма була у тих, кому вдалося відчути себе швидше борцем, у якого є якась власна мета (вижити, менше постраждати, ще щось). Вони себе почували швидше не річчю, а бійцем, який зіштовнувся із ворогом у невдалих для себе обставинах і намагається витягнути з цих обставин якнайбільше.
Але здатність так сприймати ситуацію дуже мало залежить від особистих якостей жертви, зазвичай це результат підготовки, обізнаності та тренування.
Щодо материнства у нас, таке враження, на рівному місці роблять із жінок саме жертв - жінка завжди має очікувати рожевої казки, а не битви, у якій вона швидше за все зазнає втрат, але незважаючі на це має вийти переможницею. Тому будь-яке зіткнення з реальністю викликає... дуже суперечливі почуття, навіть у тих, в кого дітей немає, але хто має можливість порівнювати реальність та запропонований суспільством образ материнства. А власне вагітність, пологи, викормлювання нерідко викликають у жінок саме відчуття "згвалтованості". Ти не боєць, з тобою просто _відбуваються_ страшні, болісні та важкі речі, на які усі закривають очі, ти просто безпорадна річ.
При цьому насправді від тебе очікують, що _на практиці_ ти будеш поводитися саме як боєць, бо якщо жінка сідає і складає руки навіть у найтяжчій ситуації, її негайно починають жорстко засуджувати. Але вона це має робити ніби несвідомо, ніби не приходячі до тями. І ця тема завжди буде ніби другосортною, не гідною суспільної уваги.
Назовні мають бути лише рожеві слоненята та райдуги.