![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Меня в детстве страшно перла сказка "Сто пригод Барвинка та Ромашки"
И вот сейчас я решила ее перечитать на старости лет.
Что я могу сказать, народ... Пророческая книжка,весь жидобандеровский масштаб которой я смогла оценить только сейчас.
Начинается с того, что мальчик Барвинок отправляется на поиски сокровища мудрости, которое зажилил царь Осот. По дороге он совершает подвиги и поборает врагов, в частности, спасает Ромашку от злого Чертополоха. Пока Барвинок отдыхает после тяжелого боя, у Осота держат военный совет.
Скоро вже й верста сто сота.
Що ж там робиться в Осота?
Завойованих висот
Не лишає цар Осот.
При надійній охороні
Він сидить на цвілім троні.
Він сидить в розбитім доті.
Голова його в турботі.
Він би знищив всі рослини
До останньої, билини.
Та не ті в старого роги.
Переорано дороги!
Він ще сильний бур’янами,
Що хотіли б стать панами.
Довгоносикові роти
У казармі, що навпроти.
Ничего не напоминает?
Доклады фельдмаршала Хорька очень напоминают реляции бравых оплаченцев насчет натовских наемников:
Т x о р я к а. Дозвольте, мій царю, я щось доповім..
Осот. Ти з воза упав, чи побив тебе грім?
Т x о р я к а. Готуймося, царю, мерщій до війни.
Осот. А з ким воювати? Кажи, не тягни!
Т x о р я к а. Я знаю, ви любите курячий суп...
Осот. Так, так.
Т x о р я к а. Я знаю, ви любите півнячий пуп...
Осот. Ще й як!
Т x о р я к а. Я півня спіймав, о найліпший з царів!
Осот. Та де ж він? Скликайте хутчіш кухарів!
Т x о р я к а. Я ніс його вашій величності в дар.
Зненацька відчув я жорстокий удар.
Лупив мене велетень з криком:
«Не руш!» Без півника втік я.
Ні торби, ні груш.
Осот. Так хто ж він?
Т x о р я к а. Барвінок його імено.
Такого не бачив я навіть в кіно.
(В цю мить, а буває ж пригода така,
В покої втягає Павук... Будяка,
Дурного, як пень, і сліпого, як ніч.
Стривожений цар аж підскочив навстріч.)
Осот. Мій вірний слуго, войовничий Будяк,
Чому ти засліп і чому ти закляк?
Будяк. Вмираю. Вже більш не зустріну весни...
Мій царю. Барвінка... на плаху тягни...
Він вбив мене царю,
Іде він сюди
Твій скарб забирати...
О, дайте води...
Осот. Фельдмаршал Тхоряко, де військо твоє?
До зброї, бо всіх нас
Барвінок поб’є!
Як скарб захистити?
Що думаєш ти?
Т x о р я к а. По-моєму, царю, найкраще втекти..
Осот. Як смієш ганьбити високе звання?
Ти вже не фельдмаршал, бридке цуценя!
Двори підмітатимеш, ось помело.
Щоб духу тхорячого тут не було!
Царь призывает на помощь старую Белену и та наставляет его, как действовать. Юного Барвинка соблазняют ВЕЩЕСТВАМИ.
Барвінок лизнув той листочок:
— Дивись, виступає медочок! —
Ромашка й собі скуштувала.
Голівкою лиш покивала;
— Не дуже. Барвіночку, смачно,
І щось мені, хлопчику, лячно!
Звідкіль ця бабуся — незвісно.
Очима шугала зловісно.—
А хлопчик все лиже та лиже.
Сміється та злизує свіже.
— Нащо мені скарби шукати?
Не буду вилазити з хати!
З медового чудо-листочка
Солодощів виллється бочка!
Лежатиму носом до неба
Та й більше нічого не треба! —
Ромашка лицем посіріла,
Благала Барвінка, сварила:
— Козаче, яке ж ти ледащо.
Без праці зведешся нінащо!
— Навіщо, Ромашечко, праця,
Як можна медку нализаться!—
Закрились ліниво очиці.
Лиш мухи гуляють по пиці.
Не хочеться й мух відганяти:
Лизати! Лизати! Лизати!
В таком состоянии юного героя быстренько захватывают в плен. И пришли бы нашему герою окончательные пасочки, если бы на помощь не пришли все облагодетельствованные ранее.
Засичав фельдмаршал Тхір:
— Лізь, малий, на осокір
Та кричи, що ти живий.
Хай кінчають напад свій.—
Від таких нежданих слів
Наш герой повеселів.
Швидко видерсь на вершок.
Де листочки, мов дашок.
А над ним аж два Джмелі,
Щоб не втік, держать шаблі.
Закричав малий згори;
— Гей ви, друзі Трактори!
Нищіть ворога ланів.
Чорне царство бур’янів!—
Засвітився цар внизу.
Наче блискавка в грозу.
— У шаблі його. Джмелі!
Жміть зухвальця до землі!—
Де не взялись — Ластівки,
Двох жандармів — під грудки!
А Барвінка (от було!)
Підхопили на крило.
І помчали в височінь.
Ще й співали:— Чи-ві-чінь!
Глянув хлопчик — ой, лю-лі!—
І Ромашка на крилі.
Друга радісно стріча.
Бачиш, от тобі й дівча!
Це ж вона, оця мала.
Славне військо привела.
Що ж творилося внизу?
Цар Осот пустив сльозу.
Бив підборами Тхора,
Не зазнав і Лис добра.
Щоб і їх не потовкли.
Тхір із Лисом утекли.
Налетіли вмить півні.
Довгоносикам страшні.
Вліво, вправо — бах та бах!
Довгоносих по лобах.
З Блекотою цар Осот
Утекти хотіли в дот.
Але Трактор від душі
Взяв і їх на лемеші.
Мов очистилась земля.
Пролягла масна рілля.
Спасенный из плена, Барвинок становится счастливым владельцем сокровища мудрости, сиречь букваря.
Нучо, провиденциально - сначала за подвиги, потом выгребаем по ушам, потом за букварь.
Там еще много зачетного. Инджой.
http://www.litmir.me/br/?b=171853
Что я могу сказать, народ... Пророческая книжка,весь жидобандеровский масштаб которой я смогла оценить только сейчас.
Начинается с того, что мальчик Барвинок отправляется на поиски сокровища мудрости, которое зажилил царь Осот. По дороге он совершает подвиги и поборает врагов, в частности, спасает Ромашку от злого Чертополоха. Пока Барвинок отдыхает после тяжелого боя, у Осота держат военный совет.
Скоро вже й верста сто сота.
Що ж там робиться в Осота?
Завойованих висот
Не лишає цар Осот.
При надійній охороні
Він сидить на цвілім троні.
Він сидить в розбитім доті.
Голова його в турботі.
Він би знищив всі рослини
До останньої, билини.
Та не ті в старого роги.
Переорано дороги!
Він ще сильний бур’янами,
Що хотіли б стать панами.
Довгоносикові роти
У казармі, що навпроти.
Ничего не напоминает?
Доклады фельдмаршала Хорька очень напоминают реляции бравых оплаченцев насчет натовских наемников:
Т x о р я к а. Дозвольте, мій царю, я щось доповім..
Осот. Ти з воза упав, чи побив тебе грім?
Т x о р я к а. Готуймося, царю, мерщій до війни.
Осот. А з ким воювати? Кажи, не тягни!
Т x о р я к а. Я знаю, ви любите курячий суп...
Осот. Так, так.
Т x о р я к а. Я знаю, ви любите півнячий пуп...
Осот. Ще й як!
Т x о р я к а. Я півня спіймав, о найліпший з царів!
Осот. Та де ж він? Скликайте хутчіш кухарів!
Т x о р я к а. Я ніс його вашій величності в дар.
Зненацька відчув я жорстокий удар.
Лупив мене велетень з криком:
«Не руш!» Без півника втік я.
Ні торби, ні груш.
Осот. Так хто ж він?
Т x о р я к а. Барвінок його імено.
Такого не бачив я навіть в кіно.
(В цю мить, а буває ж пригода така,
В покої втягає Павук... Будяка,
Дурного, як пень, і сліпого, як ніч.
Стривожений цар аж підскочив навстріч.)
Осот. Мій вірний слуго, войовничий Будяк,
Чому ти засліп і чому ти закляк?
Будяк. Вмираю. Вже більш не зустріну весни...
Мій царю. Барвінка... на плаху тягни...
Він вбив мене царю,
Іде він сюди
Твій скарб забирати...
О, дайте води...
Осот. Фельдмаршал Тхоряко, де військо твоє?
До зброї, бо всіх нас
Барвінок поб’є!
Як скарб захистити?
Що думаєш ти?
Т x о р я к а. По-моєму, царю, найкраще втекти..
Осот. Як смієш ганьбити високе звання?
Ти вже не фельдмаршал, бридке цуценя!
Двори підмітатимеш, ось помело.
Щоб духу тхорячого тут не було!
Царь призывает на помощь старую Белену и та наставляет его, как действовать. Юного Барвинка соблазняют ВЕЩЕСТВАМИ.
Барвінок лизнув той листочок:
— Дивись, виступає медочок! —
Ромашка й собі скуштувала.
Голівкою лиш покивала;
— Не дуже. Барвіночку, смачно,
І щось мені, хлопчику, лячно!
Звідкіль ця бабуся — незвісно.
Очима шугала зловісно.—
А хлопчик все лиже та лиже.
Сміється та злизує свіже.
— Нащо мені скарби шукати?
Не буду вилазити з хати!
З медового чудо-листочка
Солодощів виллється бочка!
Лежатиму носом до неба
Та й більше нічого не треба! —
Ромашка лицем посіріла,
Благала Барвінка, сварила:
— Козаче, яке ж ти ледащо.
Без праці зведешся нінащо!
— Навіщо, Ромашечко, праця,
Як можна медку нализаться!—
Закрились ліниво очиці.
Лиш мухи гуляють по пиці.
Не хочеться й мух відганяти:
Лизати! Лизати! Лизати!
В таком состоянии юного героя быстренько захватывают в плен. И пришли бы нашему герою окончательные пасочки, если бы на помощь не пришли все облагодетельствованные ранее.
Засичав фельдмаршал Тхір:
— Лізь, малий, на осокір
Та кричи, що ти живий.
Хай кінчають напад свій.—
Від таких нежданих слів
Наш герой повеселів.
Швидко видерсь на вершок.
Де листочки, мов дашок.
А над ним аж два Джмелі,
Щоб не втік, держать шаблі.
Закричав малий згори;
— Гей ви, друзі Трактори!
Нищіть ворога ланів.
Чорне царство бур’янів!—
Засвітився цар внизу.
Наче блискавка в грозу.
— У шаблі його. Джмелі!
Жміть зухвальця до землі!—
Де не взялись — Ластівки,
Двох жандармів — під грудки!
А Барвінка (от було!)
Підхопили на крило.
І помчали в височінь.
Ще й співали:— Чи-ві-чінь!
Глянув хлопчик — ой, лю-лі!—
І Ромашка на крилі.
Друга радісно стріча.
Бачиш, от тобі й дівча!
Це ж вона, оця мала.
Славне військо привела.
Що ж творилося внизу?
Цар Осот пустив сльозу.
Бив підборами Тхора,
Не зазнав і Лис добра.
Щоб і їх не потовкли.
Тхір із Лисом утекли.
Налетіли вмить півні.
Довгоносикам страшні.
Вліво, вправо — бах та бах!
Довгоносих по лобах.
З Блекотою цар Осот
Утекти хотіли в дот.
Але Трактор від душі
Взяв і їх на лемеші.
Мов очистилась земля.
Пролягла масна рілля.
Спасенный из плена, Барвинок становится счастливым владельцем сокровища мудрости, сиречь букваря.
Нучо, провиденциально - сначала за подвиги, потом выгребаем по ушам, потом за букварь.
Там еще много зачетного. Инджой.
http://www.litmir.me/br/?b=171853
http://chtyvo.org.ua Kazka_pro_Pravdosvita
(наверное в ответ на другую ссылку со чтива, это когда в 2012 я помогал ожному юзеру со Чтива уже другие книги её отца электронизировать, а то после 2011-ого к его творчести "руки не шли", слишком сам набрался когда электронизировал, на целую духовную национальную геволюцию..-оффтоп)
"В прадавні часи це було. В далекій-далекій країні.
Жив народ країни тієї у тяжкій неволі. Панував над ним Лихий Володар. I було в нього багато поплічників, попихачів, які визискували й мучили власних братів. Скаже Володар вбити одну людину, яка йому не до вподоби,— а посіпаки вбивають десять. Накаже Володар здерти з народу сто тисяч золотих податку для війська, для нових походів, а лакузи здирають з хліборобів та ремісників мільйони золотих.
Спершу буптував народ. Піднімалися сміливі юнаки, брали до рук крицеві мечі та списи. Летіли голови чорних поплічників. Та страшну силу мав Лихий Нолодар. Його військо нищило хоробрих одинаків, заливало кров'ю землю. І гаснули спалахи непокори, не запаливши великого полум'я. І знову безнадія та байдужість сповивали землю.
Так було довго. Дуже довго.
Вже почали звикати люди до твого рабства. Вжепочали забувати слово — свобода. Не пам'ятали давніх героїв.
Рідше чулися пісні над селами. Навіть співати людям не хотілося після тяжкої цілоденної праці. Прийшовши з поля, подав хлібороб снопом на землю й засинав. А на світанку прокидався, втомлений, розбитий. І знову йшов на панщину."
Здано на виробництво 15.ХІІ 66р., підписано до друку 21.01.67