![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Ишшо!
Поки Тут-і-Зараз в буквальному розумінні тягнувся до безпечної в’язниці Варти, блазня було вбито.
Він чимчикував алеєю з впевненістю людини, яка повністю сплатила свій внесок в Гільдію Крадіїв, коли шлях йому заступила постать у каптурі.
- Бібо?
- О, привіт... Це ж Едвард, так?
Постать наче вагалася.
- Я просто повертаюся до Гільдії, - сказав Бібо.
Постать кивнула.
- З тобою все гаразд? – спитав Бібо.
- Мені дуже п-рикро, - відповіла постать. – Але це для блага міста. Нічого ос-обистого.
Він зробив крок до блазня. Бібо почув якийсь тріск, а потім його персональний всесвіт згас.
Потім він сів.
- Ой, - сказав він, - це боля...
Проте це було не так.
Едвард д'Ушогуб дивився на нього з жахом.
- Ох... Я не думав вдарити тебе так сильно! Я тільки хотів прибрати тебе з дороги!
- Навіщо ти взагалі мене бив?
А потім його накрило почуття, що Едвард, власне, на нього не дивиться і взагалі з ним не розмовляє.
Він подивився на землю й пізнав те незвичне відчуття, яке знають лише щойно померлі: жахливе видовище того, що лежить перед тобою – і водночас болюче питання: якщо це ти там лежиш – то хто ж на тебе дивиться?
- ТУК-ТУК.
Він глянув угору.
- Хто тут?
- СМЕРТЬ.
- Смерть хто?
У повітрі похолоділо. Бібо чекав. Едвард несамовито обмацував його обличчя... ну, те, що досі було його обличчям.
- Я ПЕРЕПРОШУЮ... ЧИ НЕ МОГЛИ Б МИ ПОЧАТИ ЗНОВУ? ЗДАЄТЬСЯ, СТАЛОСЯ НЕПОРОЗУМІННЯ.
- Вибачте? – перепросив Бібо.
- Мені п-рикро! – простогнав Едвард. – Я прагнув кращого!
Бібо побачив як вбивця тягне його... його тіло геть.
- Нічого особистого, каже, - промурмотів він. – Я радий, що тут не було нічого особистого. Я б сказився від думки, що мене тільки-но вбито через щось особисте.
- ЦЕ ТОМУ, ЩО ЛЮДИ ПРИПУСКАЮТЬСЯ ДУМКИ, НІБИТО Я БІЛЬШЕ НІЖ ЛЮДСЬКА ОСОБА.
- Я маю а увазі – чому? Я думав, ми гарно спілкуємося... При моїй роботі важко мати друзів. При твоїй теж, як на мене.
- ЗАБИРАТИ ЖИТТЯ ОБЕРЕЖНО.
- Йшов собі, йшов, а за хвилину вмер. Чому?
- ПОДУМАЙ ПРО ЦЕ ЯК ПРО НОВЕ БУТТЯ... НЕ ОБМЕЖЕНЕ ЗРУЧНОСТЯМИ...
Тінь блазня повернулася до Смерті.
- Про що це ти говориш?
- ТИ МЕРТВИЙ.
- Так. Я знаю, - Бібо розслабився і перестав дивуватися подіям у цьому все більш безглуздому світі. Смерть з’ясував, що люди так часто роблять коли минає первинна розгубленість. Адже все найгірше вже сталося. Або... найкраще?
- ХОДІМ ЗІ МНОЮ, ЯКЩО ТВОЯ ЛАСКА...
- А там будуть кремові торти? Червоні носи? Треба жонглювати? Ходити у мішкуватих штанях?
- НІ.
Бібо був клоуном майже все своє коротке життя. Він широко посміхнувся під гримом.
- Це мені до смаку.
Він чимчикував алеєю з впевненістю людини, яка повністю сплатила свій внесок в Гільдію Крадіїв, коли шлях йому заступила постать у каптурі.
- Бібо?
- О, привіт... Це ж Едвард, так?
Постать наче вагалася.
- Я просто повертаюся до Гільдії, - сказав Бібо.
Постать кивнула.
- З тобою все гаразд? – спитав Бібо.
- Мені дуже п-рикро, - відповіла постать. – Але це для блага міста. Нічого ос-обистого.
Він зробив крок до блазня. Бібо почув якийсь тріск, а потім його персональний всесвіт згас.
Потім він сів.
- Ой, - сказав він, - це боля...
Проте це було не так.
Едвард д'Ушогуб дивився на нього з жахом.
- Ох... Я не думав вдарити тебе так сильно! Я тільки хотів прибрати тебе з дороги!
- Навіщо ти взагалі мене бив?
А потім його накрило почуття, що Едвард, власне, на нього не дивиться і взагалі з ним не розмовляє.
Він подивився на землю й пізнав те незвичне відчуття, яке знають лише щойно померлі: жахливе видовище того, що лежить перед тобою – і водночас болюче питання: якщо це ти там лежиш – то хто ж на тебе дивиться?
- ТУК-ТУК.
Він глянув угору.
- Хто тут?
- СМЕРТЬ.
- Смерть хто?
У повітрі похолоділо. Бібо чекав. Едвард несамовито обмацував його обличчя... ну, те, що досі було його обличчям.
- Я ПЕРЕПРОШУЮ... ЧИ НЕ МОГЛИ Б МИ ПОЧАТИ ЗНОВУ? ЗДАЄТЬСЯ, СТАЛОСЯ НЕПОРОЗУМІННЯ.
- Вибачте? – перепросив Бібо.
- Мені п-рикро! – простогнав Едвард. – Я прагнув кращого!
Бібо побачив як вбивця тягне його... його тіло геть.
- Нічого особистого, каже, - промурмотів він. – Я радий, що тут не було нічого особистого. Я б сказився від думки, що мене тільки-но вбито через щось особисте.
- ЦЕ ТОМУ, ЩО ЛЮДИ ПРИПУСКАЮТЬСЯ ДУМКИ, НІБИТО Я БІЛЬШЕ НІЖ ЛЮДСЬКА ОСОБА.
- Я маю а увазі – чому? Я думав, ми гарно спілкуємося... При моїй роботі важко мати друзів. При твоїй теж, як на мене.
- ЗАБИРАТИ ЖИТТЯ ОБЕРЕЖНО.
- Йшов собі, йшов, а за хвилину вмер. Чому?
- ПОДУМАЙ ПРО ЦЕ ЯК ПРО НОВЕ БУТТЯ... НЕ ОБМЕЖЕНЕ ЗРУЧНОСТЯМИ...
Тінь блазня повернулася до Смерті.
- Про що це ти говориш?
- ТИ МЕРТВИЙ.
- Так. Я знаю, - Бібо розслабився і перестав дивуватися подіям у цьому все більш безглуздому світі. Смерть з’ясував, що люди так часто роблять коли минає первинна розгубленість. Адже все найгірше вже сталося. Або... найкраще?
- ХОДІМ ЗІ МНОЮ, ЯКЩО ТВОЯ ЛАСКА...
- А там будуть кремові торти? Червоні носи? Треба жонглювати? Ходити у мішкуватих штанях?
- НІ.
Бібо був клоуном майже все своє коротке життя. Він широко посміхнувся під гримом.
- Це мені до смаку.
Прошу прощения, --
Там я его удалил.
Тем не менее, еще раз: -- возможно, мой вопрос покажется Вам о-очень странным, тогда так и скажите, -- но, возможно, вы поймете, о чем речь (я просто проверяю одну свою гипотезу).
Итак: слова "Staff" и "Pepe" вам о чем-нибудь говорят?
Re: Прошу прощения, --
Re: Прошу прощения, --
Значит -- ошибочка вышла... Но я бы почти уверен... :-)))
no subject