![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Знову Пратчетт
Була й інша кімната, десь там іще.
Це була тісна кімната, штукатурка на стінах викришилася, а стеля провисала мов сітка в ліжку товстуна. А через меблі кімната здавалася ще більш захаращеною. Тут їх біло просто нагромаджено.
То біли старі, добрі меблі, яким тут було не місце. Вони потребували високого холу, де голоси відлунюють. Проте їх напхом напхали сюди. Тут були темні дубові стільці. Тут були довгі буфети. Тут був навіть комплект лицарського обладунку. Це все залишало зовсім мало місця для півдюжини осіб, що скупчилися за здоровенним столом. Навіть для столу тут не було місця.
Годинник цокав у темряві.
Важкі оксамитові штори було опущено, хоча в небі залишалося ще повно світла. Повітря було задушливе через спеку та свічки у магічному ліхтарі.
Єдиним джерелом світла був екран, на якому в цей самий момент красувався гордий профіль капрала Моркві Арматурссона.
Маленька, але дуже вибрана аудиторія дивилася на нього з обережливо-ніяким виразом, будучи наполовину переконаною в тому, що хазяїнові трошки бракує клепки в голові, але знаючи, що неввічливо покидати компанію одразу по обіді.
- Ну то й що? – спитав один з них. – Мені здається, я його бачив, коли він патрулював вулиці. І? Він лише вартовий, Едварде.
-Звичайно. Важливо, щоб так і було. Скромне становище в житті. Це класичній м-отив, - Едвард д’Ушогуб дав сигнал. Клацнув, ковзнувши у ліхтар, інший слайд. – Це намальовано не за життя. Король П-парагор. Знято із старої парсуни. Це, - клац! – Король Велтрик III. З іншого п-портрету. Це королева Альгінна IV. Зверніть увагу на лінію підборіддя. Це – клац! – семипенсова м-онетка з часів царювання Селлюка Несвідомого, знов зауважте на деталь підборіддя та загальну структуру кісток, а це – клац! – це... ваша з квітами догори ногами... Дельіфніуси, здається. Що за...?
- Е, даруйте, пане Едвард. Я мав трошки вільного скла, а демони ще не втомилися, тож я й...
- Наступний слайд, будь ласка. А потім облиш нас.
- Доповіси ч-черговому катові.
Клац!
- А це добрий – гарно зроблено, Бл-енкін – знімок бюсту королеви Коенни.
- Дякую, пане Едвард.
- Більша частина її обличчя переконує нас у схожості. Цього достатньо, я думаю. Можете йти, Бл-енкін.
- Так, пане Едвард.
- Трошечки з вуха, я д-умаю.
- Так, пане Едвард.
Слуга поштиво закрив за собою двері та спустився в кухню, сумно хитаючи головою. Д’Ушогуби не могли утримувати сімейного ката вже кільканадцять років. Для хлопця він має дати якось собі раду з кухонним ножем.
Відвідувачі чекали, поки хазяїн продовжить говорити, але здавалося, що він вже відклав цей намір. З Едвардом іноді було важко спілкуватися. Коли він був збуджений, він страждав не так від заїкуватості, як від недоречних пауз, наче його мозок тимчасово переривав зв’язок з ротом.
Нарешті один з слухачів сказав:
- Ну гаразд. То до чого ти ведеш?
- Ви бачили схожість. Хіба вона не оч-евидна?
- Ох, облиш...
Едвард д’Ушогуб кинув перед ним шкіряний портфель та почав розстьобувати замки.
- Але хлопець був всиновлений Дискосвітовими гномами. Вони знайшли його немовлятком у лісі на Баранячих Кручах. Там було декілька сп-алених возів, мерців тощо. Б-андитьский напад, скоріш за все. Гноми знайшли меч в уламках. Цей меч зараз в нього. Він дуже старий. І завжди гострий.
- То й що? Світ повний старих мечей. Та точильних каменів.
- Цього було добре заховано в одному з візків, який зламався. Дивно. Хіба не варто було тримати його напоготові, так? Аби пустити в хід? В бандитському краї? А потім хлопець виростає, і... Доля... приводить його з мечам до Анк-Морпорку, де він служить у Нічній Варті простим вартовим. Повірити не можу!
- Це все ще нічого...
Едвард відняв руку на мить, а потім вийняв з портфеля пакунок.
- Я все ретельно роз-слідував, розумієте, і знайшов місце, де стався напад. Ще ретельніші пошуки дали мені в руки старі цвяхи від возку, трохи мідяних монет, і, посеред вугілля... оце.
Вони схилилися аби побачити.
- Схоже на персня.
- Так. Це, це, це ззовні б-езбарвний, звичайно, аби ніхто не міг вислі-дити його... скоріш за все схований десь у візку. Я його частково очистив. Ви можете прочитати напис. А отут илл-юстрований каталог королівської ювелірної майстерні Анка, зроблений в році 907, за царювання короля Тирріла. Можу я, будь ласка, можу я привернути вашу ув-агу до маленької обручки у н-ижньому лівому кутку сторінки? Ви побачите, як маляр г-арно відтворив напис...
На те щоб кожен перевірив, пішло декілька хвилин. Ці люди були природно підозрілі. Вони походили з тієї суспільної страти, де підозрілість та параноя є первинними факторами виживання.
Тому що всі вони були аристократи. Жоден з них не знав імені свого пра-пра-пра-прадіда та від якої сороміцької хвороби той помер.
Вони тільки-но з’їли не-дуже-добрий обід, до якого, проте, подали трохи старовинних та дорогоцінних вин. Вони прийшли бо всі вони знали Едвардового батька, і д’Ушогуби були гарною старою сім’єю, навіть в теперішньому урізаному стані.
- Тож ви бачите, - сказав Едвард з погордою. – Свідоцтва неспростовні. В нас є король!
Його аудиторія уникала дивитися одне одному в обличчя.
Це була тісна кімната, штукатурка на стінах викришилася, а стеля провисала мов сітка в ліжку товстуна. А через меблі кімната здавалася ще більш захаращеною. Тут їх біло просто нагромаджено.
То біли старі, добрі меблі, яким тут було не місце. Вони потребували високого холу, де голоси відлунюють. Проте їх напхом напхали сюди. Тут були темні дубові стільці. Тут були довгі буфети. Тут був навіть комплект лицарського обладунку. Це все залишало зовсім мало місця для півдюжини осіб, що скупчилися за здоровенним столом. Навіть для столу тут не було місця.
Годинник цокав у темряві.
Важкі оксамитові штори було опущено, хоча в небі залишалося ще повно світла. Повітря було задушливе через спеку та свічки у магічному ліхтарі.
Єдиним джерелом світла був екран, на якому в цей самий момент красувався гордий профіль капрала Моркві Арматурссона.
Маленька, але дуже вибрана аудиторія дивилася на нього з обережливо-ніяким виразом, будучи наполовину переконаною в тому, що хазяїнові трошки бракує клепки в голові, але знаючи, що неввічливо покидати компанію одразу по обіді.
- Ну то й що? – спитав один з них. – Мені здається, я його бачив, коли він патрулював вулиці. І? Він лише вартовий, Едварде.
-Звичайно. Важливо, щоб так і було. Скромне становище в житті. Це класичній м-отив, - Едвард д’Ушогуб дав сигнал. Клацнув, ковзнувши у ліхтар, інший слайд. – Це намальовано не за життя. Король П-парагор. Знято із старої парсуни. Це, - клац! – Король Велтрик III. З іншого п-портрету. Це королева Альгінна IV. Зверніть увагу на лінію підборіддя. Це – клац! – семипенсова м-онетка з часів царювання Селлюка Несвідомого, знов зауважте на деталь підборіддя та загальну структуру кісток, а це – клац! – це... ваша з квітами догори ногами... Дельіфніуси, здається. Що за...?
- Е, даруйте, пане Едвард. Я мав трошки вільного скла, а демони ще не втомилися, тож я й...
- Наступний слайд, будь ласка. А потім облиш нас.
- Доповіси ч-черговому катові.
Клац!
- А це добрий – гарно зроблено, Бл-енкін – знімок бюсту королеви Коенни.
- Дякую, пане Едвард.
- Більша частина її обличчя переконує нас у схожості. Цього достатньо, я думаю. Можете йти, Бл-енкін.
- Так, пане Едвард.
- Трошечки з вуха, я д-умаю.
- Так, пане Едвард.
Слуга поштиво закрив за собою двері та спустився в кухню, сумно хитаючи головою. Д’Ушогуби не могли утримувати сімейного ката вже кільканадцять років. Для хлопця він має дати якось собі раду з кухонним ножем.
Відвідувачі чекали, поки хазяїн продовжить говорити, але здавалося, що він вже відклав цей намір. З Едвардом іноді було важко спілкуватися. Коли він був збуджений, він страждав не так від заїкуватості, як від недоречних пауз, наче його мозок тимчасово переривав зв’язок з ротом.
Нарешті один з слухачів сказав:
- Ну гаразд. То до чого ти ведеш?
- Ви бачили схожість. Хіба вона не оч-евидна?
- Ох, облиш...
Едвард д’Ушогуб кинув перед ним шкіряний портфель та почав розстьобувати замки.
- Але хлопець був всиновлений Дискосвітовими гномами. Вони знайшли його немовлятком у лісі на Баранячих Кручах. Там було декілька сп-алених возів, мерців тощо. Б-андитьский напад, скоріш за все. Гноми знайшли меч в уламках. Цей меч зараз в нього. Він дуже старий. І завжди гострий.
- То й що? Світ повний старих мечей. Та точильних каменів.
- Цього було добре заховано в одному з візків, який зламався. Дивно. Хіба не варто було тримати його напоготові, так? Аби пустити в хід? В бандитському краї? А потім хлопець виростає, і... Доля... приводить його з мечам до Анк-Морпорку, де він служить у Нічній Варті простим вартовим. Повірити не можу!
- Це все ще нічого...
Едвард відняв руку на мить, а потім вийняв з портфеля пакунок.
- Я все ретельно роз-слідував, розумієте, і знайшов місце, де стався напад. Ще ретельніші пошуки дали мені в руки старі цвяхи від возку, трохи мідяних монет, і, посеред вугілля... оце.
Вони схилилися аби побачити.
- Схоже на персня.
- Так. Це, це, це ззовні б-езбарвний, звичайно, аби ніхто не міг вислі-дити його... скоріш за все схований десь у візку. Я його частково очистив. Ви можете прочитати напис. А отут илл-юстрований каталог королівської ювелірної майстерні Анка, зроблений в році 907, за царювання короля Тирріла. Можу я, будь ласка, можу я привернути вашу ув-агу до маленької обручки у н-ижньому лівому кутку сторінки? Ви побачите, як маляр г-арно відтворив напис...
На те щоб кожен перевірив, пішло декілька хвилин. Ці люди були природно підозрілі. Вони походили з тієї суспільної страти, де підозрілість та параноя є первинними факторами виживання.
Тому що всі вони були аристократи. Жоден з них не знав імені свого пра-пра-пра-прадіда та від якої сороміцької хвороби той помер.
Вони тільки-но з’їли не-дуже-добрий обід, до якого, проте, подали трохи старовинних та дорогоцінних вин. Вони прийшли бо всі вони знали Едвардового батька, і д’Ушогуби були гарною старою сім’єю, навіть в теперішньому урізаному стані.
- Тож ви бачите, - сказав Едвард з погордою. – Свідоцтва неспростовні. В нас є король!
Його аудиторія уникала дивитися одне одному в обличчя.
no subject
сразу очень раздражает слово було. воно причеплено й до мiсця, й до ... не до мiсця. (так , украинской раскладки нет, не буду мучаться) Ээээ. . капитан Морковка? по этому поводу было спорено и говорено...
и словаря нет под рукой, вот досада...
Тут їх біло просто нагромаджено. -- это русицизм. (біло -- отдельный хих, правдв, исправленный)
вибрана аудiорiя - - може. краще шляхетна?
обережливо-ніяким -- це ж як ?
Для хлопця він має дати якось собі раду з кухонним ножем. ?????? якого хлопця? яким ножем?
ладно, эт о я по диагонал и прочла, и без хоть какого то ни было оригинала...
зы.
название хорошо будет выглядть. "Варта! Варта!"
дома валяется роскошно изданная основами "тошнота" сартра на украинском. берешь темносиний томик и любуешься строгим золотым тиснением: НУДОТА. чтоб вы не сомневались , называется...
С оригинала
Слово "було" - да, проблема, это же идет без вычитки, прямо из-под пера.
***може. краще шляхетна*** - chosen. Из песи слова не выкинешь. Кроме того, как и крути, а благородной эту братию можноназвать только в самом архаичом смысле слова.
***?????? якого хлопця? яким ножем?*** - неужели непонятно? Кому еще непонятно?
***"Варта! Варта!"*** - Нет, это вторай книга цикла о Страже, и называться она будет "Людина з ружжом"
Re: С оригинала
"було" заменить -- без вариантов.
вибране товариство, так вибране товариство....
свiтло, що залишилося в небi-- якось недоречно.... може. за вiкнами ще досить свiло?
а вообще очень здорово, чт о с оригинала.
труд -- титанический...