![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Троха скепсису щодо рідновірства
Чому я поділяю думку, що в наших предків не було розвиненої релігійної системи?
Дуже просто. Звідки ми знаємо про вірування давніх греків та римлян?
З художньої літератури, написаної греками та римлянами.
Звідки знаємо про вірування прадавніх японців?
З офіційної хроніки "Кодзікі", складеної за імператорським наказом, та зі збірки поезій Манйосю.
Звідки знаємо про скандинавський пантеон?
З писань Сноррі Стурлуссона, які були таким собі хоббі поета й політика.
Про кельтський?
З записів ірландських та валійських ченців.
До чого я веду? Міфологія, рано чи пізно, переходить у стадію літератури. Боги та герої робляться персонажами поем, казок та п'єс. І навіть якби християнські ченці та правителі задалися метою випиляти всяку згадку про язичництво, в них нічого би не вийшло, бо жоден народ не відмовиться від своєї історії.
Отже, якщо в давньоруській літературі нема згадок про якусь розвинену систему вірувань - її, скоріше за все, не було. Слов'янський пантеон, який спробував створити Володимир, явно наслідував скандинавські зразки та не надбав популярності. З-поміж локальних богів виділилися Перун як воїнське божество (чий культ знов-таки наслідував скандинавській обрадності та, мабуть знаходився під сильним впливом такої), Волос, про якого ми знаємо, що він "скотський бог", троха зі хтонічним відтінком, Стрибог та Сварог, про яких відомо лише що вони пов'язані з небом та вітром, Дажбог, солярне божество, Ярило, теж солярне божество, та Макош чи Мокош - богиня жінок та всього жіночого.
Навіть з ними не пов'язано ніяких відомих сюжетів. Нічого схожого на "Метаморфози" або "Чвари Локі" або походеньки Суса-но-о. Можна винуватити в усьому християн - але ж автор "Слова про похід Ігорів" сам був християнином, і йому ніхто не заважав згадувати про Стрибога та Дажбога. Але коли автор "Слова" згадує якісь сюжети, вони завжди про людей: як Мстислав заколов Рередю у двобої, як Олег сіяв смуту і т. д. Радше за все, давньоруське язичництво просто не просунулося від анімізму, і Сварог з Дажбогом залишилися у свідомості народу просто силами, які ще не надбали власного характеру.
Язичницькі сюжети є, але вони пов'язані не з "великими" богами, а з діями малих, локальних істот: мавками, водяниами, лісовиками, громовицями тощо. Отже, предкам це було ближче - і тому вижило, частково асимілювалося у християнство. Реконструкція тих вірувань і має сенс, а спроба створити пантеон на кшталт грецького чи індійського буде так само штучною, як спроба Володимира.
Дуже просто. Звідки ми знаємо про вірування давніх греків та римлян?
З художньої літератури, написаної греками та римлянами.
Звідки знаємо про вірування прадавніх японців?
З офіційної хроніки "Кодзікі", складеної за імператорським наказом, та зі збірки поезій Манйосю.
Звідки знаємо про скандинавський пантеон?
З писань Сноррі Стурлуссона, які були таким собі хоббі поета й політика.
Про кельтський?
З записів ірландських та валійських ченців.
До чого я веду? Міфологія, рано чи пізно, переходить у стадію літератури. Боги та герої робляться персонажами поем, казок та п'єс. І навіть якби християнські ченці та правителі задалися метою випиляти всяку згадку про язичництво, в них нічого би не вийшло, бо жоден народ не відмовиться від своєї історії.
Отже, якщо в давньоруській літературі нема згадок про якусь розвинену систему вірувань - її, скоріше за все, не було. Слов'янський пантеон, який спробував створити Володимир, явно наслідував скандинавські зразки та не надбав популярності. З-поміж локальних богів виділилися Перун як воїнське божество (чий культ знов-таки наслідував скандинавській обрадності та, мабуть знаходився під сильним впливом такої), Волос, про якого ми знаємо, що він "скотський бог", троха зі хтонічним відтінком, Стрибог та Сварог, про яких відомо лише що вони пов'язані з небом та вітром, Дажбог, солярне божество, Ярило, теж солярне божество, та Макош чи Мокош - богиня жінок та всього жіночого.
Навіть з ними не пов'язано ніяких відомих сюжетів. Нічого схожого на "Метаморфози" або "Чвари Локі" або походеньки Суса-но-о. Можна винуватити в усьому християн - але ж автор "Слова про похід Ігорів" сам був християнином, і йому ніхто не заважав згадувати про Стрибога та Дажбога. Але коли автор "Слова" згадує якісь сюжети, вони завжди про людей: як Мстислав заколов Рередю у двобої, як Олег сіяв смуту і т. д. Радше за все, давньоруське язичництво просто не просунулося від анімізму, і Сварог з Дажбогом залишилися у свідомості народу просто силами, які ще не надбали власного характеру.
Язичницькі сюжети є, але вони пов'язані не з "великими" богами, а з діями малих, локальних істот: мавками, водяниами, лісовиками, громовицями тощо. Отже, предкам це було ближче - і тому вижило, частково асимілювалося у християнство. Реконструкція тих вірувань і має сенс, а спроба створити пантеон на кшталт грецького чи індійського буде так само штучною, як спроба Володимира.
no subject
no subject
Це як у нас дивуються львів'янам - ооохх какіє явропєйці. Просто до них совіти з маузєрами прийшли на двадцять років пізніш після нас.
Так же і з письменами. Якби московити й до британщини простягли пазурі, то було б так само як і в нас.
no subject