![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Що не так з "Юнгою з Колумбу"
Прийнято вважати, що українське кіно спаскудилося лише у роки незалежності, а в радянські роки все було гарно-прегарно і ясно-красно.
Але варто подивитися декілька картин "класичного" періоду, аби переконатися: хороший сюжет могли спаскудити вже тоді. Майстерно спаскудити, так, що людина, подивившись кіна, не захоче читати прекрасну повість Миколи Трублаїні "Шхуна Колумб".
Щоб не думали, що я патякаю дурно, насолодитися об шидевр можна тут:
https://www.youtube.com/watch?v=DLDKzKPhQ4U
В принципі, фільм був убитий від початку двома рішеннями:
а) перенести дію в 60-роки;
б) знімати кіна російською.
Бо це ж, знаєте, Україна, кіностудія імені Довженка, героїв звуть Марко, Левко, Стах Очерет - тому природно, що вони розмовлятимуть, ну, знаєте, російською.
Ну добре, мовне питання воно таке мовне, але чому ідея перенести дію в 60-ті була згубною?
В повісті "Шхуна Колумб" вся шпигунська інтрига крутиться довкола того, що професор Ананьєв відкриває у своєму рідному селищі Соколиному торіанітовий пісок. Торіаніт - джерело здобуття торію, а торієм у 30-ті роки пристрасно цікавилась військова промисловість різних країн, як радіоактивним матеріалом, і не тільки (торій використовують і при виготовленні легованої криці, і у високоточній оптиці), тому не дивно, що німецькі (в книзі прямо не сказано, що німецькі, але на це жирно натякають) шпигуни вперто цікавляться Ананьєвим та його розробками.
Так, 30-ті роки, загальна шпигуноманія, це все в повісті присутнє. Але! Зараз, через 70 років, ми точно знаємо, що війна таки була, що Німеччина напала, що невдовзі по скінченню війни почалися ядерні перегони - отже вся шпигунська лінія в повісті - то не суцільна параноя, а торіанітовий пісок - то справді серйозна ставка у великій грі.
Але дію перенесли в 60-ті роки, всю лінію з торіанітовим піском викинули, і шпигуни шпигують... ну просто тому, що отакі вони злобні підараси. В злодіїв нема хорошої мотивації - отже її нема і в героїв. Це призводить до того, що герої поводяться як дебіли.
Наприклад, у повісті найважливішою та найгострішою сюжетною перипетією було потрапляння Марка, Люди та Знайди в полон на ворожу підлодку. Діти трафили туди цілком випадково: хотіли привезти свіжої рибки на есмінець "Буревісник", але заблукати в тумані, перестріли шлюпку зі шпигунами, які готувалися до евакуації, рийняли їх раптово за шлюпку з "Буревісника". Вони не прагнули боротися зі шпигунами, вони цілком розумні діти, які знають, що такими речами займаються дорослі. Але їм не пощастило, вороги самі їх здибали, і тепер їм доводиться протистояти утрьох цілій команді розумних, жорстоких та добре замотивованих дорослих. Саме це надає повісті великого драматичного накалу, саме тому перебування героїв в полоні є кульмінаційним моментом останньої третини.
У кіно діти не випадково потрапляють до ворогів, а активно напрошуються на неприємності. Марко є "юним помічником прикордонників". Він з власної ініціативи залазить до хати Ковальчука, що прихистив шпигуна Анча (в повісті вони туди пішли, бо Яся Знайда не прийшла на свято і вони захотіли дізнатися що з дівчинкою), а потім, викривши шпигуна, посилає на заставу Люду (знаючи, що дівчина не орієнтується на місцевості та може заблукати у темряві!) а сам хапає першого-ліпшого човна і пливе на заставу - мовляв, так швидше (ЛОЛЩО?!). Човен виявляється дірявим, Ліда, не знайшовши застави, але побачивши Марка в човні, кидається в море та допливає до Марка. Дірявий човен тоне, діти опиняються в воді, а вранці їх підбирає шхуна "Колумб", і сюжет вирулює на фінішну пряму. Протистояння з ворогами? Га? Де? З фільму просто викинули стрижневий момент книги, а шо?
Тут можна, власне, і закінчити. Цього було доволі, аби поховати кіно. Але не треба недооцінювати радянський кінематограф: навіть там, де все зіпсовано, ще є куди псувати.
От наприклад: гарна ідея сумістити характеризуючі моменти з титрами. Аж допоки її не втілив сценарист Юрій Чулюкін. Як саме нам характеризують Марка перші секунди його появи на екрані? На нього натикається Люда, і він грубо каже: "Сматреть нада".
Для порівняння: в оригіналі, у повісті, Люда поділилася з ним зонтиком, а він увійшов у воду, аби допомогти їй перейти рівчак.
Ай молодець товариш Чулюкін! Ай гарно характеризував обох: Люда - дурепа у піжонських темних окулярах, а Марко - хамло трамвайне!
Одне в цій характеристиці добре: стосовно фільму вона цілком правдива: надалі весь час Люда буде кліпатидурними очицями, а Марко розмовляти з нею здебільшого в таких виразах: "Сядь! Молчи! Уйди!"
Над Людою пан сценарист взагалі познущався як Нюй Ва над черепахою. В книзі Люда - дочка професора Ананьєва, розумна та освічена дівчина, ідеал "нової жінки" радянської епохи: прекрасно плаває та виграє пловецькі перегони, допомагає батькові у дослідженнях, опинившися у полоні, вигадує шифр, щоб листом попередити батька, залишається відважною перед лицем вірної загибелі. У фільмі Люда - просто "міс Експозиція": вона задає ідіотські питання ("А ето что, пароход-водовоз? А он кто, матрос?"), їй відповідають і таким чином глядачеві розтлумачують, що робиться на екрані. Бо він же, глядач, такий само дурний, як Люда.
Складається повне враження, що жінок Чулюкін з режисером Шерстобітовим ненавидять. Ані в Люди, ані в Ясі Знайди (яку чомусь перейменували на Катю) особистих арок вже нема. У книзі саме Люда звертає загальну увагу на те, що з Ясею поводяться як з твариною, і присоромлені сельчани починають приділяти їй увагу - і кінець кінцем Яся звершує подвиг, діставшися з захопленого "Колумба" до берега уплав.
У фільмі дівчата подвигів не звершають. Їхня справа - плутатися в хлопців під ногами, задавати дурні питання, наражати хлоців на небезпеку, набридати всім своїм зверхнім "А у нас в Кієве..." та ридати при виді радянських гелікоптерів.
Проте й Марко перетворився на щось дурне та пришелепкувате. Все, на що він має справді добру тяму - це радіо та азбука Морзе. З розумного, допитливого та уважного хлопчика зробили епічного йолопа. В нього не просто відібрали кращі моменти, які були в книзі -
але й натикали відсебеньків, яких там не було. Сцена з Левком та уроком боксу начебто має характеризувати Марка як відважного хлопця та показати нам Левкову "навичку Чехова" - адже попереду на нього чекає фізичне протистояння з ворожими шпигунами. Проте Марко знову показує себе бовдуром, який не може оволодіти елементарними навичками боксу, а Левка - мудилом, який замість показати хлопцеві, як робиться аперкот, валить пацана ударом. І Люду зайвого разу виставили дурепою, яка реоче над поваленим. Ну і на солодке: "навичка Чехова" не стала у пригоді: Левко вирубив шпигуна мутровим ключем. То навіщо була вся ця сцена?
Найгірше в цьому - що Чулюкін в цій картині аж ніяк не дебютант. У його послужному списку вже є "Непіддатні" та "Дівчата", яких він знімав як режисер. Він же добре знає, що таке момент характеристики та добре прописаний персонаж. Чому він робить таку лажу як сценарист?
Я знову схиляюся до думки: тому, що сценарна справа у радянських вишах, де викладали кіномистецтво, була у зневазі, викладалася лише півроку, за остаточним принципом. Вважалося, що, опанувавши режисерську справу, ти автоматично стаєш і гідним сценаристом.
Але "Юнга зі шхуни Колумб" - не перший випадок, коли стає очевидно: аж ніяк.
Але варто подивитися декілька картин "класичного" періоду, аби переконатися: хороший сюжет могли спаскудити вже тоді. Майстерно спаскудити, так, що людина, подивившись кіна, не захоче читати прекрасну повість Миколи Трублаїні "Шхуна Колумб".
Щоб не думали, що я патякаю дурно, насолодитися об шидевр можна тут:
https://www.youtube.com/watch?v=DLDKzKPhQ4U
В принципі, фільм був убитий від початку двома рішеннями:
а) перенести дію в 60-роки;
б) знімати кіна російською.
Бо це ж, знаєте, Україна, кіностудія імені Довженка, героїв звуть Марко, Левко, Стах Очерет - тому природно, що вони розмовлятимуть, ну, знаєте, російською.
Ну добре, мовне питання воно таке мовне, але чому ідея перенести дію в 60-ті була згубною?
В повісті "Шхуна Колумб" вся шпигунська інтрига крутиться довкола того, що професор Ананьєв відкриває у своєму рідному селищі Соколиному торіанітовий пісок. Торіаніт - джерело здобуття торію, а торієм у 30-ті роки пристрасно цікавилась військова промисловість різних країн, як радіоактивним матеріалом, і не тільки (торій використовують і при виготовленні легованої криці, і у високоточній оптиці), тому не дивно, що німецькі (в книзі прямо не сказано, що німецькі, але на це жирно натякають) шпигуни вперто цікавляться Ананьєвим та його розробками.
Так, 30-ті роки, загальна шпигуноманія, це все в повісті присутнє. Але! Зараз, через 70 років, ми точно знаємо, що війна таки була, що Німеччина напала, що невдовзі по скінченню війни почалися ядерні перегони - отже вся шпигунська лінія в повісті - то не суцільна параноя, а торіанітовий пісок - то справді серйозна ставка у великій грі.
Але дію перенесли в 60-ті роки, всю лінію з торіанітовим піском викинули, і шпигуни шпигують... ну просто тому, що отакі вони злобні підараси. В злодіїв нема хорошої мотивації - отже її нема і в героїв. Це призводить до того, що герої поводяться як дебіли.
Наприклад, у повісті найважливішою та найгострішою сюжетною перипетією було потрапляння Марка, Люди та Знайди в полон на ворожу підлодку. Діти трафили туди цілком випадково: хотіли привезти свіжої рибки на есмінець "Буревісник", але заблукати в тумані, перестріли шлюпку зі шпигунами, які готувалися до евакуації, рийняли їх раптово за шлюпку з "Буревісника". Вони не прагнули боротися зі шпигунами, вони цілком розумні діти, які знають, що такими речами займаються дорослі. Але їм не пощастило, вороги самі їх здибали, і тепер їм доводиться протистояти утрьох цілій команді розумних, жорстоких та добре замотивованих дорослих. Саме це надає повісті великого драматичного накалу, саме тому перебування героїв в полоні є кульмінаційним моментом останньої третини.
У кіно діти не випадково потрапляють до ворогів, а активно напрошуються на неприємності. Марко є "юним помічником прикордонників". Він з власної ініціативи залазить до хати Ковальчука, що прихистив шпигуна Анча (в повісті вони туди пішли, бо Яся Знайда не прийшла на свято і вони захотіли дізнатися що з дівчинкою), а потім, викривши шпигуна, посилає на заставу Люду (знаючи, що дівчина не орієнтується на місцевості та може заблукати у темряві!) а сам хапає першого-ліпшого човна і пливе на заставу - мовляв, так швидше (ЛОЛЩО?!). Човен виявляється дірявим, Ліда, не знайшовши застави, але побачивши Марка в човні, кидається в море та допливає до Марка. Дірявий човен тоне, діти опиняються в воді, а вранці їх підбирає шхуна "Колумб", і сюжет вирулює на фінішну пряму. Протистояння з ворогами? Га? Де? З фільму просто викинули стрижневий момент книги, а шо?
Тут можна, власне, і закінчити. Цього було доволі, аби поховати кіно. Але не треба недооцінювати радянський кінематограф: навіть там, де все зіпсовано, ще є куди псувати.
От наприклад: гарна ідея сумістити характеризуючі моменти з титрами. Аж допоки її не втілив сценарист Юрій Чулюкін. Як саме нам характеризують Марка перші секунди його появи на екрані? На нього натикається Люда, і він грубо каже: "Сматреть нада".
Для порівняння: в оригіналі, у повісті, Люда поділилася з ним зонтиком, а він увійшов у воду, аби допомогти їй перейти рівчак.
Ай молодець товариш Чулюкін! Ай гарно характеризував обох: Люда - дурепа у піжонських темних окулярах, а Марко - хамло трамвайне!
Одне в цій характеристиці добре: стосовно фільму вона цілком правдива: надалі весь час Люда буде кліпатидурними очицями, а Марко розмовляти з нею здебільшого в таких виразах: "Сядь! Молчи! Уйди!"
Над Людою пан сценарист взагалі познущався як Нюй Ва над черепахою. В книзі Люда - дочка професора Ананьєва, розумна та освічена дівчина, ідеал "нової жінки" радянської епохи: прекрасно плаває та виграє пловецькі перегони, допомагає батькові у дослідженнях, опинившися у полоні, вигадує шифр, щоб листом попередити батька, залишається відважною перед лицем вірної загибелі. У фільмі Люда - просто "міс Експозиція": вона задає ідіотські питання ("А ето что, пароход-водовоз? А он кто, матрос?"), їй відповідають і таким чином глядачеві розтлумачують, що робиться на екрані. Бо він же, глядач, такий само дурний, як Люда.
Складається повне враження, що жінок Чулюкін з режисером Шерстобітовим ненавидять. Ані в Люди, ані в Ясі Знайди (яку чомусь перейменували на Катю) особистих арок вже нема. У книзі саме Люда звертає загальну увагу на те, що з Ясею поводяться як з твариною, і присоромлені сельчани починають приділяти їй увагу - і кінець кінцем Яся звершує подвиг, діставшися з захопленого "Колумба" до берега уплав.
У фільмі дівчата подвигів не звершають. Їхня справа - плутатися в хлопців під ногами, задавати дурні питання, наражати хлоців на небезпеку, набридати всім своїм зверхнім "А у нас в Кієве..." та ридати при виді радянських гелікоптерів.
Проте й Марко перетворився на щось дурне та пришелепкувате. Все, на що він має справді добру тяму - це радіо та азбука Морзе. З розумного, допитливого та уважного хлопчика зробили епічного йолопа. В нього не просто відібрали кращі моменти, які були в книзі -
але й натикали відсебеньків, яких там не було. Сцена з Левком та уроком боксу начебто має характеризувати Марка як відважного хлопця та показати нам Левкову "навичку Чехова" - адже попереду на нього чекає фізичне протистояння з ворожими шпигунами. Проте Марко знову показує себе бовдуром, який не може оволодіти елементарними навичками боксу, а Левка - мудилом, який замість показати хлопцеві, як робиться аперкот, валить пацана ударом. І Люду зайвого разу виставили дурепою, яка реоче над поваленим. Ну і на солодке: "навичка Чехова" не стала у пригоді: Левко вирубив шпигуна мутровим ключем. То навіщо була вся ця сцена?
Найгірше в цьому - що Чулюкін в цій картині аж ніяк не дебютант. У його послужному списку вже є "Непіддатні" та "Дівчата", яких він знімав як режисер. Він же добре знає, що таке момент характеристики та добре прописаний персонаж. Чому він робить таку лажу як сценарист?
Я знову схиляюся до думки: тому, що сценарна справа у радянських вишах, де викладали кіномистецтво, була у зневазі, викладалася лише півроку, за остаточним принципом. Вважалося, що, опанувавши режисерську справу, ти автоматично стаєш і гідним сценаристом.
Але "Юнга зі шхуни Колумб" - не перший випадок, коли стає очевидно: аж ніяк.
no subject
Миколи Трублаїні - чудовий письменник, захоплюючі історії ("Шхуну Колумб" не пам'ятаю, але читав у дитинстві "Крила рожевої чайки"), для мене він майже український Jules Verne, але ... але він писав у повній згоді з сучасною пропагандою. Коли мені стало відомо, що його розстріляли, я був трохи здивований: "А його-то за що?".
no subject
Поховано у Ровеньках разом із молодогвардійцями.
У центрі міста великий пам'ятник Олег Кошовий, Любов Шевцова, Микола Трублаїні. Коли вперше побачив дуже здивувався -- а він тут до чого.
(Хоча вікіпедія каже, що у братський могилі біля станції.)
no subject
Чогось думав, що тоди усіх розстрілювали...
no subject
(знизаючи плечима)
А навіщо тоді знімати кіно про таке похмуре лайно? Кому цікаві пригоди хамла і дурепи?
no subject
А пропаганду, мабуть півсвідомо, не дуже шанував.
no subject
В то, что фильм запороли - верю.
no subject
no subject
no subject
То есть, говоря о хороших книгах, я не имела в виду "Девчат", написана повесть так себе, но там все не так сюсипусечно как в кино. Скажем, сцены, когда Тосе приходится палкой обиженному кавалеру грозить (она с ним отказалась танцевать, потому что от того самогоном несло), в фильме нет. Там вообще принято девушке, отказавшейся танцевать, снег пихать под одежду. Норма такая.
И розыгрыш, который этот первый парень устраивает, в книге выглядит куда поганее.
И то, что людям жить негде - уж никак не повод к смехуечкам. "Ах, на завалинке сидят, комнату потребуют".
Анфиса - малоприятная дама, но ее жизнь такой сделала. Потому что все ее красотой попользоваться норовили.
Илья в книге меняется. До него - надо же! - даже доходит, что нельзя с женщинами как с говном обращаться. Ему стыдно, что он крутил роман с Анфисой не потому, что Анфиса плохая, а потому, что он к ней относился как мудак. Ненадолго - но доходит. В фильме он понимает, что нельзя так поступать с хорошей Тосей - а другие... а что они? Они вообще есть?
И мерзость, и сплетни - обо всем об этом сказано. Там много серьезного и горького, из этого можно было сделать действительно хороший фильм (при хорошем сценаристе). А сделали какой-то глянец из жизни лесорубов.
А комедии все равно не получилось, потому что... ну не смешно это. Можно смешно снять, как персонаж на грабли наступает, или как ему ведро воды на голову выливается. А когда люди женятся, чтоб жить вдвоем в комнате, а не вдесятером - это не смешно. Когда ржать всей кодлой над влюбленной девочкой нормально - это не смешно.
...Будь там "смех сквозь слезы" еще могло что-то толковое выйти. Но это для режиссера слишком тонко.
no subject
no subject
no subject
"После озвучивания, перезаписи, когда воедино сводят шумы, музыку, речь актеров, первую копию фильма решили проверить на зрителях и повезли ее в клуб «Трехгорки».
На первом же просмотре, к удивлению съемочной группы, публика стала смеяться. Назначает Надя Берестова свидание двум поклонникам сразу — возникает смех. Прыгает с вышки Грачкин в трусах — в зале хохот. И все эпизоды с Клячкиным вызывали веселое оживление в публике.
Тогда мы поняли — получилась комедия. На моей памяти это первый и пока единственный случай, когда создавали серьезный фильм, а вышла комедия. Многим знакома обратная ситуация: создают комедию, а зрители ее смотрят в унынии.
Пришлось искать другое название. «Жизнь начинается» для комедии не годилось. Вспомнили, что в одном из эпизодов героев фильма называют неподдающимися, и решили дать картине новое название — «Неподдающиеся»
http://flibusta.is/b/302561/read
...То есть, это даже не в ходе работы передумали, переосмыслили и сняли комедию. Оно так само. А все это - "сделай тете ручкой", или когда эти лодыри героиню на шкаф сажают, - было всерьез. Молодежный фильм "из жизни".
no subject
Часом не перші літери у реченнях? Здається, колись у глибокому дитинстві читали цю "Шхуну "Колумб".
no subject
no subject
no subject