![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
А тепер, поки є час та натхнення - про отруйну "мудрість"
яку сформулювали так: "поки ви будете сприймати себе як жертву, ви - будете жертвою".
Ну, насамперед, це просто брехня. Якщо з тобою вчинили несправедливо, погано, зле - сам цей факт, а не ставлення до нього, робить тебе жертвою. Будь-хто, хоч раз зіткнувшись з насильством, ошуканством, наклепом, грабіжництвом прекрасно це розуміє, або хоча б інтуїтивно відчуває: є ФАКТ, є реальний біль, є реальна втрата, і цей факт нікуди не дінеться, коли ти "перестанеш почувати себе жертвою" (якщо припустити, що ти крутий джедай і цей психічний номер тобі вдасться). Синці не перестануть боліти, гроші не повернуться репутація не відновиться.
Я знаю, що насправді мав на увазі хороший хлопчик, який намагався всунути мені та моїм подругам цю "народну мудрість": почуватися треба не жертвою, а борцем.
Але якщо ти не жертва - то за що ти борешся? Що дає тобі право на справедливість?
Адже навіть у тих випадках, коли ми, не бувши жертвами самі, шляхетно встаємо на захист ближнього, ми через емпатію, дзеркальні нейрони та свідомість входимо у становище жертви, усвідомлюємо її право на справедливість та починаємо ту справедливість наводити.
Навіть коли держава руками закону чинить правосуддя, вона називає жертву - жертвою. Не за "самовідчуттям", але за фактом. І боротьбу за справедливість для жертви робить обов'язком цілого ряду людей, поліціянтів, юристів, суддів тощо (як воно вже виходить на практиці - то вже друге питання, але ідея саме така).
Що робить боротьбу Спартака справедливою в очах історії? Те, що Спартак є жертвою несправедливої рабовласницької системи. Якби він не був рабом, якби був патріцієм, який просто вирішив погуляти, розважитися таким чином, як би ми до нього ставилися? Як до божевільного маніяка.
Що робить боротьбу українців справедливою? Те, що ми жертви, а не агресори, на нас напали, нас ошукали, в нас відняли наше, наших ближніх убили.
Але послухайте сепарів та запоребриків - вони теж виставляють себе жертвами! Чому? Бо знають: саме тут собаку зарито. Якщо ти жертва - це дає тобі право на відповідне насильство з метою відновлення справедливості. А якщо ти агресор, якщо ти почав перший - то навпаки, це жертва маж право натовкти тобі пику, і весь народ скаже "Амінь!"
Є лише один засіб бути борцем та не відчувати себе жертвою: терор. Олександр Ульянов вчинив замах на царя, а потім писав матері з в'язниці: мамо, не клопочіть про помилування, бо вийде некрасиво: начебто ми з царем стоїмо на дуелі, я свій постріл зробив та промазав, а тепер благатиму його не стріляти? Не гарно, не треба.
Якщо тобі причинили біль, а ти не жертва - тобі причинили його СПРАВЕДЛИВО, ти ЗАСЛУГОВУЄШ на цей біль, ось що Ульянов мав на увазі.
Багато хто вважає, що бути жертвою - це більш гідна позиція. Коли друзі побивалися за Сократом, якого засудили до страти, він їх утішав, кажучи: так краще, ніж якби я справді був злочинцем та заслужив страту на смерть своїми вчинками.
Тепер треба розібратися з другим питанням. От із кимось вчинили несправедливо, він став жертвою... але не становиться борцем, просто собі сидить та плаче. Чи можна йому сказати: ну ж бо, перестань почувати себе жертвою, стань борцем!
Ну, звісно, можна, але не дивуйтеся, якщо у відповідь почуєте "Іди нахуй". І це буде цілком справедливо, бо виміряти глибину чужого болю та оцінити чужі обставини ми здебільшого не можемо, особливо з нальоту. От правда, якщо в вас немає ресурсів допомогти та включитися у боротьбу - краще помовчати, воно і ресурси зекономить.
І третє. Умовити себе "не почуватися жертвою" - це насправді аутотренінг для того, щоб НЕ СТАВАТИ борцем.
Бо боротьба обіцяє лише нові синці, нові матеріальні витрати, нові репутаційні втрати. Не обманюйте себе: всіх, кого ми сьогодні вшановуємо як борців, за життя вважали за небезпечних екстремістів та міських божевільних. Всіх, без жодного винятку. Що більше ти борешся, то більше в тебе підстав почуватися жертвою, бо тобі всечасно прилітає по голові.
Тому звичайно, ЛЕГШЕ дочекатися, поки загояться рани, знову накопичити грошей, дочекатися, поки наклеп забудеться (а в натовпу пам'ять як в акваріумної рибки) та жити собі далі, і НЕ ПОЧУВАТИСЯ ЖЕРТВОЮ.
Але моя практика показує, що цей заклик - не почуватися жертвою - найчастіше звертають до жертви агресори. Бо і цьому й полягає їхній профіт: вони отримують разом і моральне виправдання (якщо жертва не почуває себе жертвою, то я нічого й не зробив поганого), і забезпечують себе від помсти.
Тому коли я чую заклик "поки ви будете сприймати себе як жертву, ви - будете жертвою", я занотовую собі: до того, хто це сказав, не можна повертатися спиною. Так, можливо воно просто молоде та ні разу не грамотне, але про всяк випадок. Better safe than sorry.
no subject
no subject
no subject
Нет, я не отрицаю, что вторичная выгода может иметь место. Только наверно вторичная выгода - это то, чем приходится питаться, если уже стал(а) жертвой. Это не цель и не мотивация, это следствие положения жертвы!!..
no subject
no subject
no subject
Весь текст как раз о том, что невозможно двигать прогресс, пока не признаешься самому себе, что твои права нарушены. А если заниматься самообманом - то как раз и будешь сидеть и радоваться ситуации - зачем бороться, когда и так все хорошо, и жертв нет??
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
Ви правильно навели приклад братів Ульянових. Але вони не були жертвами. Вони нічим не страждали від царського режиму, були з багатої дворянської сім'ї, батько був «цивільний генерал» по відомству народної освіти. Вони просто хотіли іншого проекту для своєї країни. Олександр загинув, Володимир переміг.
Це ж можна сказати про Че Гевару. Він був з багатих, ні в чому не потребував, пішов у революцію, так як мав свій проект. І Кастро теж.
Це зараз ми розуміємо, що їх проект виявився тупиковим. Але це наше послезнание. Тоді ж це було не очевидно.
Про суддів, поліцейських, прокурорів і т. п. Так, вони зашищают потерпілого. Але це не головне. Вони захищають підвалини права і державного порядку. Dura lex, sed lex. Крадіжка карається не тому, що страждає той, у кого вкрали гаманець, а тому, що сам інститут власності священний, і той, хто посягає на нього, підриває підвалини суспільства. А є і кримінальні справи, в яких взагалі немає потерпілого, наприклад, шпигунство, державна зрада. «Потерпілий» у них – сам державний порядок.
no subject
Там, кроме братьев Ульяновых, был еще и пример Спартака, его вы предпочли не заметить? Вот типичная жертва, которая боролась за свои права. Успешно или нет - другое дело, Александр Ульянов тоже был не сильно успешен. Богдан Хмельницкий, напоминаю, начал войну с Польшей после того, как его хутор Субботов сожгли поляки. Жертва? Изначально да. Удалось защитить свои права? Да.
Тот факт, что Ульяновы и Че Гевара не были непосредственными жертвами режима, с кокторым боролись, означает только, что у них просто было больше ресурсов на тот момент. Сюда абсолютно не стоит притягивать за уши утверждение, что типа жертвы сидят смирно и не борются, пока "не жертвы" за них делают всю работу. Потому что это не так.
Про судей, полицейских, прокуроров - вы просто не в курсе, какие цели преследует криминальное судопроизводство. Да, восстановление закона одна из целей. Но при вынесении приговора всегда принимается во внимание уровень опасности атиобщественного деяния - грубо говоря, если прикончил одну жертву - наказание будет одним, если покрошил десять - абсолютно другим. Значит, все таки наказание зависит от уровня вреда, нанесенного потерпевшим. И говорить, что закон не стоит на страже интересов потерпевших - просто неправильно и тупо.
В вашем примере про измену - потерпевшим будет государство/ его интересы, в случае убийства - соответственно жертва убийства и его родственники. Но потерпевший будет всегда. Так что за кражу наказывают в том числе и потому, что страдает потерпевший от кражи. И поэтому же с вора взыскивают материальный и моральный ущерб в пользу потерпевшего - потому что потерпевший страдает.
no subject