![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Вовченя
Раптом відчула, що українською хочеться писати неполітотне.
Так от, з останнього серіального надбання дуже мені зарядив Teen Wolf, себто "Вовченя". Ні, зі старим фільмом, де зорював Майкл Джей Фокс нічого спільного, крім зав'язки, де перевертень кусає хлопця, і все заверті...
Почалося, звичайно, з пацанів: хтось мені показав світлинку Тайлера Гогліна, який там грає матьорого вовкулаку Дерека Гейла, і я така одразу: а-а-а! Обожикакоймущина, я хочу від нього одразу сина, дочку і пухнасте цуценя (а що, він жеж перевертень, він може). І почала дивитись серіал тільки для того, щоб повтикати на його голий та пошматований торс. А він там такий баєвой пацан, тому часто розсікає голий та пошматований.
А серіал раптом бац, і оказався дуже класний.
По-перше, сценарій. Уняня, який класний сценарій. Такий, знаєте, не вимучений, всі-всі конфліктики там логічно випливають з характерів та обставин. У третьому сезоні почалася вже муйня, ну так воно майже завжди буває з успішними франшизами, а перші два мімімі.
Шо я хочу сказать. Коли люди починають знімати серіял про надприродне всяке таке, вони грішать тим, що понакрутять сутностей через міру, понапхають туди й вурдалаків, і перевертнів, і демонів, і чорта лисого. Коли воно на грані пародії, як у "Баффі/Ангелі" або "Надприродному", то воно так нічого, а коли просто щоб слоники побігали, як у "Щоденниках вампіра" - то нездраво. У "Вовченяті" зосередилися на перевертнях. Не буду чіпати третій сезон, я дропнула, але перші два були хороші тим, що зосередилися на перевертнях.
А чому на перевертнях? А отут я хочу обійняти й розцілувати команду сценаристів та персонально Джефа Девіса, бо вони знають, що роблять. Мабуть, це його була ідея, що вовкулацтво - то метафора традиційної моделі мужньості.
Отже, у самому розквіті пубертату, в 15 год, коли хлопчина ще не голиться, але вже інтенсивно дрочить, головний герой Скот МакКоул спотикається з вовкулакою та отримує кусеня. Після того в нього починає волосся рости на різних місцях, з'являється недитяча сила та наснага - ну, себто пубертат, але художнім чином гіпрболізований, у десятому ступеню. І спершу Скот такий - вау, круто! Можна буде всіх вздрючити в лакрос і так просто, вилізти з лузерів у капітани команди та присунути справжній дівчині, а не Розі Палм. Ну, те, що кожен хлопець думає, коли уявляє себе справжнім чоловіком.
І ше на виднокраї маячить такий Дерек Гейл, молодий, але вже матьорий вовкулака, як модель тебе-майбутнього, такий мужній, шо йоб твою матір, тицнеш його пальцем - то бризне не кров, а чистий тестостерон (нє, насправді бризка таки кров, і в серіялі Дерекові часто її пускають, але перше враження саме таке). І він такий таємничий та крутий, нікого не боїться, хоче помститися за близьких, справжній мужик, кароче.
Але що більше нам показують Дерека, то частіше він поводиться як мудак. Причому не те шоб він був мудаком по жизні, нє, просто в нього такі уявлення про те, як треба поводитися справжньому мужикові та вовкулаці. Скажемо, улюблений засіб вирішення проблем - прийти та всіх закошмарити. Зрозуміло, що такий засіб, вирішуючи одну проблему, утворює дві, як не більше, тому Дерек не вилазить із халепи.
І Скот такий дивитьс на нього - оце й є бути справжніммужиком вовкулакою? Та тю.
І я його за це полюбила з самих перших серій. Бо він таки дружить з головою і з серцем. Він своє вовкулацтво сприймає як постійний виклик: що, вовк всередині вимагає втратити контроль над собою, впиватися кров'ю, хижацтвом, гонитвою, вбивати? А трясця ж твоїй матері, не буду.
По-друге, мені страшно сподобалися актори. Вони підібрали таких акторів, які виглядають на вказані роки. Тайлерові Позі за двадять вже, а він там наймолодший, але все одно він виглядає на 16, бо дрібненький такий, няняня. І ця підлітковість у характерах дуже добре прописана, вони такі, як є в 16-17, коли мозок уже працює на повну, але з одного боку ще досвіду життєвого нема, а з другого - іграй, гормон. І дорослий колектив дуже класний, і знаєте, що? У більшості героїв там здорові сімейні стосунки. Не безпроблемні (бо де ж ти візьмеш безпроблемні, коли в тебе мати - медсестра-одначка, а ти вовкулака, або твої предки мисливці на вовкулак, а ти закохалася у вовкулаку, або твій батько шериф і добами не буває вдома, а ти розпиздяй і товаришуєш з вовкулакою), але здорові. Без залізання під шкіру або нарцисичних ігор.
І вони всі - і підлітки, й дорослі - діють не по-дебільному. От у "Щоденниках вампіра" всі діють по-дебільному, а у "Вовченяті" - ні. Так, вони роблять помилики через брак інформації або склад характеру, але це саме помилки, а не тотальний дебілізм.
Ну, карочє, якщо ви не дивилися "Вовченя", то рекомендую. Все, що могла сказати без спойлерів, сказала.
Так от, з останнього серіального надбання дуже мені зарядив Teen Wolf, себто "Вовченя". Ні, зі старим фільмом, де зорював Майкл Джей Фокс нічого спільного, крім зав'язки, де перевертень кусає хлопця, і все заверті...
Почалося, звичайно, з пацанів: хтось мені показав світлинку Тайлера Гогліна, який там грає матьорого вовкулаку Дерека Гейла, і я така одразу: а-а-а! Обожикакоймущина, я хочу від нього одразу сина, дочку і пухнасте цуценя (а що, він жеж перевертень, він може). І почала дивитись серіал тільки для того, щоб повтикати на його голий та пошматований торс. А він там такий баєвой пацан, тому часто розсікає голий та пошматований.
А серіал раптом бац, і оказався дуже класний.
По-перше, сценарій. Уняня, який класний сценарій. Такий, знаєте, не вимучений, всі-всі конфліктики там логічно випливають з характерів та обставин. У третьому сезоні почалася вже муйня, ну так воно майже завжди буває з успішними франшизами, а перші два мімімі.
Шо я хочу сказать. Коли люди починають знімати серіял про надприродне всяке таке, вони грішать тим, що понакрутять сутностей через міру, понапхають туди й вурдалаків, і перевертнів, і демонів, і чорта лисого. Коли воно на грані пародії, як у "Баффі/Ангелі" або "Надприродному", то воно так нічого, а коли просто щоб слоники побігали, як у "Щоденниках вампіра" - то нездраво. У "Вовченяті" зосередилися на перевертнях. Не буду чіпати третій сезон, я дропнула, але перші два були хороші тим, що зосередилися на перевертнях.
А чому на перевертнях? А отут я хочу обійняти й розцілувати команду сценаристів та персонально Джефа Девіса, бо вони знають, що роблять. Мабуть, це його була ідея, що вовкулацтво - то метафора традиційної моделі мужньості.
Отже, у самому розквіті пубертату, в 15 год, коли хлопчина ще не голиться, але вже інтенсивно дрочить, головний герой Скот МакКоул спотикається з вовкулакою та отримує кусеня. Після того в нього починає волосся рости на різних місцях, з'являється недитяча сила та наснага - ну, себто пубертат, але художнім чином гіпрболізований, у десятому ступеню. І спершу Скот такий - вау, круто! Можна буде всіх вздрючити в лакрос і так просто, вилізти з лузерів у капітани команди та присунути справжній дівчині, а не Розі Палм. Ну, те, що кожен хлопець думає, коли уявляє себе справжнім чоловіком.
І ше на виднокраї маячить такий Дерек Гейл, молодий, але вже матьорий вовкулака, як модель тебе-майбутнього, такий мужній, шо йоб твою матір, тицнеш його пальцем - то бризне не кров, а чистий тестостерон (нє, насправді бризка таки кров, і в серіялі Дерекові часто її пускають, але перше враження саме таке). І він такий таємничий та крутий, нікого не боїться, хоче помститися за близьких, справжній мужик, кароче.
Але що більше нам показують Дерека, то частіше він поводиться як мудак. Причому не те шоб він був мудаком по жизні, нє, просто в нього такі уявлення про те, як треба поводитися справжньому мужикові та вовкулаці. Скажемо, улюблений засіб вирішення проблем - прийти та всіх закошмарити. Зрозуміло, що такий засіб, вирішуючи одну проблему, утворює дві, як не більше, тому Дерек не вилазить із халепи.
І Скот такий дивитьс на нього - оце й є бути справжнім
І я його за це полюбила з самих перших серій. Бо він таки дружить з головою і з серцем. Він своє вовкулацтво сприймає як постійний виклик: що, вовк всередині вимагає втратити контроль над собою, впиватися кров'ю, хижацтвом, гонитвою, вбивати? А трясця ж твоїй матері, не буду.
По-друге, мені страшно сподобалися актори. Вони підібрали таких акторів, які виглядають на вказані роки. Тайлерові Позі за двадять вже, а він там наймолодший, але все одно він виглядає на 16, бо дрібненький такий, няняня. І ця підлітковість у характерах дуже добре прописана, вони такі, як є в 16-17, коли мозок уже працює на повну, але з одного боку ще досвіду життєвого нема, а з другого - іграй, гормон. І дорослий колектив дуже класний, і знаєте, що? У більшості героїв там здорові сімейні стосунки. Не безпроблемні (бо де ж ти візьмеш безпроблемні, коли в тебе мати - медсестра-одначка, а ти вовкулака, або твої предки мисливці на вовкулак, а ти закохалася у вовкулаку, або твій батько шериф і добами не буває вдома, а ти розпиздяй і товаришуєш з вовкулакою), але здорові. Без залізання під шкіру або нарцисичних ігор.
І вони всі - і підлітки, й дорослі - діють не по-дебільному. От у "Щоденниках вампіра" всі діють по-дебільному, а у "Вовченяті" - ні. Так, вони роблять помилики через брак інформації або склад характеру, але це саме помилки, а не тотальний дебілізм.
Ну, карочє, якщо ви не дивилися "Вовченя", то рекомендую. Все, що могла сказати без спойлерів, сказала.
no subject
Браво!
no subject
no subject
no subject
no subject