Чешская рецензия на ПТСР

[morreth]

http://galadwen.wz.cz/recenze/s_berenem_a_luthien.htm

Несмотря на то, что язык братский-славянский и таки похож на польский, прочесть удается через пень-колоду.

Есть кто-то, кто бы помог? Гугльтранслятором я и так воспользовалась, но там в основном на поржать.

Comments

[tin-tina.livejournal.com]

З толкіновських героїв вона залучила, кого тільки змогла: всіх ельфійських володарів, які жили десятиліттям пізніше Дагор Браголлах, окрім Тургона; Беренову матір Емельдір; Хуріна і Хуора з дружиною Морвен і нареченою Ріан (може, пам’ятаєте, що Турін народився у той же рік, коли берен зустрів Лютієн?); ногродського гномівського короля; Тінголових радників Белега, Маблунга і Саероса; навіть кількох Вастаків на службі Маедроса, з якими ми стикаємося у Сільмариліоні в описі подій, зв’язаних з Дагор Нірнает Арноедіад, а з іншого боку – Болдога і Тхурінгветіль. А там, де не вистачило Толкінових персонажів, допомогли власні (переважно люди з Дортоніону та Морготові Чорні лицарі). Є їх чимало, всі вони вжиті розумно і доречно, і, навіть коли вони потрібні лише для відображення оточення й часу, окреслені дуже виразно. В романі також використовуються деякі Толкінові мотиви і події, представлені в інших історіях Середзем’я, але завжди пояснені, так що немає потреби знати всю цю сюжетну нитку (в принципі не потрібно навіть знати Сільмариліон, але його незнання робить незрозумілим ряд натяків на майбутнє і минуле історії боротьби за Сільмарили), - включно з поняттями «осанве» і «аванір»,- що є в принципі дотиком свідомостей, схожим на телепатію, і відмовою від нього, закриттям розуму, - які займають в романі визначне місце.
При описі звичаїв окремих народів та рас Брильова виразно надихалася не тільки середземською, але й європейською історією. Так, Вастаки своїми звичаями дещо нагадують диких кочівників з Передньої Азії чи Монголії, прообразами дортоніонських верховинців виразно виступають звичайні шотландські горці (клани, що відрізняються кольорами пледів, бойові сцени з другої частини роману дещо нагадують «Хоробре серце»). Це все ніскільки не вадить опису оточення і сцен, зрештою, Толкін чинив так само.
Бачення авторки інколи є навіть фільмовим: деталі вона змальовує так, що ми можемо виразно їх уявити (дуже сильне враження справляє опис павутини після грози, Беренів «обман» при освоєнні Палантиру, підземелля Тол-ін-Гаурхот). Інша концептуально-стилістична цікавинка: хоча весь роман написаний «від автора», без пасажів від першої особи, деякі фрагменти написані начебто від імені героїв. Так, зустріч Берена і Лютієн показана з точки зору обох учасників, свою ситуацію після відходу Фінрода обдумує його брат Ородрет. Але інколи вживаються і менш традиційні підходи: певну частину дії ми бачимо очима Хуана, а також вовкулаки з Сауронових підземель. Це все робить розповідь ще цікавішою.