Чешская рецензия на ПТСР

[morreth]

http://galadwen.wz.cz/recenze/s_berenem_a_luthien.htm

Несмотря на то, что язык братский-славянский и таки похож на польский, прочесть удается через пень-колоду.

Есть кто-то, кто бы помог? Гугльтранслятором я и так воспользовалась, но там в основном на поржать.

Comments

[tin-tina.livejournal.com]

Друга книга вводить нас у окупований Морготом Дортоніон, до лицарів Темної твердині, з якими Берен проводить зиму. Брильова скористалася з часового парадоксу в Баладі Лейтіан, який трапляється між моментом, коли Саурон полонить Беренів загін і, без сумніву, далеко пізнішого епізоду, коли Лютієн добирається до Тол Сіріон: якщо пам’ятаєте, від хвилини, коли члени загону опинилися у вовчому лігві і до хвилини, коли Фінрод і Берен залишилися вдвох, стаються також такі події: 1. Лютієн відчуває, що з її коханим сталася якась біда, й намагається вирушити йому на допомогу. 2. Тінгол ув’язнює її на Хірілорні. 3. Лютієн тікає за допомогою чарів. 4. Вона піймана двома синами Феанора і проходить тривалий час, перш ніж Хуан допомагає їй втекти. 5. Вона проходить всю дорогу від Нарготронду до Тол-ін-Гаурот. Від першого прочитання легенди я відчувала, що у доріатської принцеси було замало часу на це все.
Ольга Брильова у вільний простір вкладає мотив, про який героїчно-любовна легенда з Середзем’я навіть не згадувала, хоча він трапляється в середньовічних європейських міфах і дає змогу Лютієн потрапити у правильний час на правильне місце: мотив Беренової «зради». За життя ельфів та Сільмариль Берен обіцяє служити Саурону один рік і один день, завдяки чому й опиняється по другу сторону фронту і дістає змогу збунтувати Дортоніон, очистивши його від неприятелів. Отож Ольга змушена дати можливість Саурону пізнати своїх полонених – інакше не було б чим зайнятися далі. Повстання є успішним (ця частина книги є «найакційнішою» в тому, що стосується бойових епізодів), але спроба визволити заложників з-під влади Саурона закінчується саме так, як мала закінчитися згідно з легендою.
Остання частина роману починається зі здобуття Тол Сіріону і вигнання Саурона (в контексті того, що було сказано про розширення дії, ми вже не здивуємося з того, що Лютієн захоплює фортецю не самотужки, а за допомогою хітлумського князя Хуріна, загону Фінгона і дортоніонських верховинців, що служать Маедросу – Хуанові, очевидно, залишається перемога над Сауроном), а закінчується в покоях Мандоса; тут ми вже особливо значного розширення сюжету не дочекаємося (хоча набір героїв значно строкатіший, ніж у легенді). Тим значнішим є духовне переродження головного героя, фактично, навернення до віри.
Зміна сюжету – це одна річ, викладена тут дуже скорочено і неповно. Іншою річчю є спосіб опрацювання сюжету.