Чешская рецензия на ПТСР

[morreth]

http://galadwen.wz.cz/recenze/s_berenem_a_luthien.htm

Несмотря на то, что язык братский-славянский и таки похож на польский, прочесть удается через пень-колоду.

Есть кто-то, кто бы помог? Гугльтранслятором я и так воспользовалась, но там в основном на поржать.

Comments

[tin-tina.livejournal.com]

A Melianin pás ho nezastaví...
Пригода Берена та Лютієн в Сільмаріліоні займає кілька сторінок. Її прозаїчний варіант в НОМЕ ще коротший, якщо проминути розлогі коментарі видавців. Легенда в «Баладах Белеріанду» значно довша, але одночасно незавершена – а визнаймо, що поезія завжди керується іншими правилами, аніж оповідання чи роман.
ПТСР мені вдалося вордівською десяткою і після довгого старання втиснути у приблизно 500 аркушів. Вже з простого порівняння об’єму зрозуміло, що Ольга Брильова мусила не тільки розписати діалоги та описи пригоди, але й значно розширити події. Яким способом відбулося це розширення, про це буде мова пізніше, я б тут хотіла прокоментувати підзаголовок роману «Філософський бойовик з елементами еротики». Що стосується філософських розмов або таких тем, які могли б вважатися філософськими, то їх є в романі досить багато, переважно вони стосуються філософії і теологічних уявлень Арди, добра і зла в ній та стосунків між ельфами і людьми – людьми по обидві сторони фронту. Ольга є пильною читачкою статті Толкіна «Athrabeth Finrod ah Andreth», яка в кількох – дуже важливих для сюжету – місцях цитується чи парафразується, а з деяких мотивів, в неї включених або в ній обговорюваних, виводиться частина дії. Причому цей зв’язок відповідає Толкіновій філософії – включно з міфологічно-релігійним підтекстом, який є тим очевиднішим, чим ближче ми до кінця роману, і нагадує, що авторка є, подібно до Толкіна, католичкою.
Що ж стосується другої частини підзаголовку, то прошу всіх, хто наперед тішився з еротичного роману у Середзем’ї, щоб стримали свої апетити. Авторка просто зазначає, що не буде оминати ті теми, які Толкін опускає. Ніяких сцен, які б змусили читача почервоніти, в романі немає, Ольга не соромиться більше чи менше натякати, кілька раз в романі розбираються теми сексуальності (людської та ельфійської), а Берен в гніві інколи висловлюється круто... Аж стільки приховується за оцією загадковою обіцянкою «еротичних елементів».
Тепер дещо про концепцію. Ольга розділила свій твір на 3 книги та додатки (перші 8 розділів в першій книзі, 9 у другій, решта 6 та епілог в третій), причому друга і третя книга розділені місцем. яке я вважаю також розділювачем сюжету. особливо звертаю увагу (всупереч закінченню вступної книги двома розділами раніше) на перший справді виразний розділювач у десятому розділі, що розповідає про захоплення Берена, Фінрода та його друзів у полон Сауроном. В цьому потоці оповіді дуже сильно змінюється доля героїв, аж настільки, щоб ми вважали цей епізод справді переломним. До наступного такого ж важливого епізоду доходить, як я вже попередила, в кінці 17-го розділу, коли ми повертаємося на Острів вовкулак, а ельфи, що супроводжували Берена в першій частині, остаточно сходять зі сцени. (Тут усі, хто колись читав Лейтіан, можуть сказати, що щось не сходиться. Поясню пізніше). Третя книга описує долю Берена та Лютієн аж до моменту, коли Лютієн безповоротно вирішує приєднатися до людей. Епілог відбувається в час на 30 років пізніший, а останні слова роману вимовляє Діор.
Фігурою, що об’єднує дію всього роману, є, очевидно, Берен, як головний герой всієї історії. Його партнери виразно змінюються в раніше окреслених частинах. В першій частині другим з головних характерів – при тому, що перші дві частини присвячені Лютієн – безсумнівно, Фінрод. І, звичайно, його ельфи, та десятка бідолах, що не вписалися у силу Сільмарилів. А, крім них, також Гілі, через руде волосся званий Руско, так би мовити, «оригінальний герой» Ольги Брильової, - сільський хлопець в ролі Беренового пажа.
В другій частині Фінрод та ельфи практично не фігурують, на перший план виступає Лютієн, на сцені залишається Гілі, але значну роль відіграють також Морготові лицарі та слуги (насамперед Ілло, Болдог, Даейрет та Тхурінгветіл).
В останній частині головною героїнею, поруч з Береном, є Лютієн.
Як випливає з цього коротенького начерку, Ольга свій роман густо «залюднила» (пропущу «нелюдські» народи) цілим рядом героїв – Толкінівських та власних, а з начебто камерного епізоду створила велику гру Долі, Війни та Політики.

[morreth.livejournal.com]

Дякую!