![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Снова-таки тредом ниже навеяно
Залізна верба
Слова: Ігор Жук
Музика: Ігор Жук
Я поливав щодня оливою город,
Вже сорок літ підряд з великої каністри,
Казали тато, що прокинеться народ,
То буде мати чим прогнати комуністів.
Та комуністів і без того трафив шляк,
І мій народ вже має прапора і герба,
Правда маленького,
А я прийшов на свій город і аж закляк -
За ніч там виросла залізна верба.
Дзвенять патрони, мов листочки у гіллі,
Блищать гранати, ніби спілі бергамоти,
А молоденькі кулеметики з землі,
Вже тягнуть люфочки і просять їм роботи.
Хотів сказати їм: "Спізнилися, малі,
Бо ми вже вільні і будуєм ліпшу долю!"
Але понюхав ковбасу за сто рублів,
Йой, де вже за сто гривень?..
І зрозумів, що в нас лиш ціни мають волю.
А стовбур верби, то гармата, просто грім,
Смикнеш сучка - воно завиє і засвище,
Жбурне снаряд, як гарбуза, на білий дім,
Не знаю лиш на той, що там, чи той, що вище.
Мені недарма нині снився Чорновіл,
Я витер лоба, витяг чобота з гноївки,
І раптом бачу, мій сусід стоїть, як віл,
Й очима лупає на дуба з вибухівки.
Йване, хлопе, чим ти зброю поливав?
Та ж гавкне пес і йди шукай під лісом хату,
А ві стоїть і лиш трясеться: "Якби м знав,
То не давав би м в той город суперфосфату!"
Ой, не бреши, бо не лише у тому річ,
Як відбирали в українців Україну,
Я бачив сам, бо копав, як в темну ніч
Ти під капусту заховав німецьку міну.
Тепер виводить поволі жіночку з дітьми
Та не забудь, зі стріхи вийми револьвери.
Підем поглянем, що там виросло в Хоми -
Він на городі закопав портрет Бандери!
Слова: Ігор Жук
Музика: Ігор Жук
Я поливав щодня оливою город,
Вже сорок літ підряд з великої каністри,
Казали тато, що прокинеться народ,
То буде мати чим прогнати комуністів.
Та комуністів і без того трафив шляк,
І мій народ вже має прапора і герба,
Правда маленького,
А я прийшов на свій город і аж закляк -
За ніч там виросла залізна верба.
Дзвенять патрони, мов листочки у гіллі,
Блищать гранати, ніби спілі бергамоти,
А молоденькі кулеметики з землі,
Вже тягнуть люфочки і просять їм роботи.
Хотів сказати їм: "Спізнилися, малі,
Бо ми вже вільні і будуєм ліпшу долю!"
Але понюхав ковбасу за сто рублів,
Йой, де вже за сто гривень?..
І зрозумів, що в нас лиш ціни мають волю.
А стовбур верби, то гармата, просто грім,
Смикнеш сучка - воно завиє і засвище,
Жбурне снаряд, як гарбуза, на білий дім,
Не знаю лиш на той, що там, чи той, що вище.
Мені недарма нині снився Чорновіл,
Я витер лоба, витяг чобота з гноївки,
І раптом бачу, мій сусід стоїть, як віл,
Й очима лупає на дуба з вибухівки.
Йване, хлопе, чим ти зброю поливав?
Та ж гавкне пес і йди шукай під лісом хату,
А ві стоїть і лиш трясеться: "Якби м знав,
То не давав би м в той город суперфосфату!"
Ой, не бреши, бо не лише у тому річ,
Як відбирали в українців Україну,
Я бачив сам, бо копав, як в темну ніч
Ти під капусту заховав німецьку міну.
Тепер виводить поволі жіночку з дітьми
Та не забудь, зі стріхи вийми револьвери.
Підем поглянем, що там виросло в Хоми -
Він на городі закопав портрет Бандери!
Ще Ігор Жук
Де двоє коней звили шиї лебедині
так пахли медом розкуйовджені покоси
На Україні, Боже мій, на Україні!
Де зачепилися за хмари осокори,
А зранку трави у коштовному камінні
Там де грудьми годують небо сині гори
На Україні, на далекій Україні!
На тій єдиній, тій змарнілій, тій аж сірій
Де сієш жито, а полин із борозни,
Відкіль так гірко відлітали ми у вирій
Що вже й навряд чи сподівалися весни.
Де погляд гострий і палкий, мов квітка рути
А пісня може і скалу розворушити
І вже не думаєш там бути чи не бути,
Бо то однаково, як жити чи не жити.
У теплім вирію удосталь хліба й квіту,
Так само приязно сміється сонце з неба,
А ми співаємо слова із заповіту
І мимоволі приміряємо до себе.
На тій про кров слова, вже кров не проливайте
Її доволі проливалося донині
А серце просить: як умру то поховайте
На Україні, на далекій Україні
...на Україні