![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
П"ятицарство
Але намісник Мо мав у столиці покровителя, міністра Тесая.
Той тесай був висунений з повітових суддів до провінційних, а надалі - до столичних. Всюди він прославився як суддя справедливий, і через це володар Ясен призначив його на посаду міністра Правосуддя.
Коли князь Кан приїхав у справі дуанів, Володар прийняв його не в палаці, а в військовому шатрі за містом, де він тепер царював за прикладом володарки Гінран. Це через напучування Тесая він вчинив "шімакірен" - "нове правління шатра". Тесай казав, що утримання палацу обходиться задорого, і це лягає тягарем на плечі простого народу, тому тепер Володар сам жив і всіх приймав у шатрі.
Тесай взагалі корінням несправедливості вважав тяжіння людей до багатства, розкошу та втіхи. І не можна сказати що він був геть зовсім неправий, бо хіба ж вчитель Нію не навчав, що краще бути володарем на одному кені землі, ніж над всією країною, і мати дві сорочки прості та одні святкову, ніж єдвабні шати? І хіба його учень Кай не писав, що поміркованість є цнотою, а схильність до першості - вадою? Дехто відказував, що у часи Кая знак, який читається як "першість" - означав "крайнощі". Але Тесай не любив такого тлумачення. Якщо хтось має дві пари чоботів, а хтось - жодної, то це несправедливо.
Тому Тесай не любив князів та сильних людей - на його думку, вже саме їхнє існування роздирало тіло держави. Але він, хоч і мав на Володаря великий вплив, ще не міг діяти силою, бо якби князі об"єдналися проти нього, він би не встояв. Тому він вдавався до хитрощів.
Князь Кан, як йому було наказано, полишив своїх людей в місті, а сам поїхав до того шатра, прочекав там пів-дні, а коли його вже покликали до Володаря, там були Тесай та Мо.
Що там трапилось - того не можна переказати, бо занадто довго триватиме оповідь - але князь зумів відстояти життя та волю для втікачів, і не зумів - для Сая та його людей.
Люди Сая, затавровані, мали піти на соляні копалини, а самого Сая Володар засудив до страти.
Але оскільки той Сай, як було сказано у вироку, "захіхав на цілісність тіла держави", його мали стратити четвертуванням, а не зняттям голови.
А четвертуванням не страчували людей вже понад шістьсот років. Князь Кан спробував відстояти хоча б милосердну страту, але Тесай сказав:
- Справедливість - є насамперед наданням належного. Сай Дикий Кіт вбив жерця та кільканадцять вояків, і ще багатьох покалічив. Його не можна стиартит стільки разів, скількох людей вин убив - але можна його стратою налякати тих, хто плекає в серці убивчі задуми. До того ж, він підданий князя Кана, отже це має зробити не столична управа, а провінційна, і за стратою повинен наглядати сам князь.
Кан зрозумів, що воля тесая стала волею Володаря, і похитнути цю волю тепер йому зась. пішов помолитися до Храму-під-Деревом, і сказав:
- Країна йде до занепаду, о Драконе. Що мені робити? Тесай тепер зайняв всі думки Володаря та наводить в країні справедливість, як її розуміє сам. Його людьми кишить кожна провінція, і скрізь усіх, хто підвисить проти них голос, оголошують супротивниками справедливості. Моїми руками Тесай знищив Барса, а тепер хоче знищити й мене: якщо я послухаюся Володаря та страчу Сая Дикого Кота, я вчиню страшну несправедливість. Якщо я його не послухаю, я муситиму повстати проти влади Тесая, отже - проти Володаря. Це повстання роздере країну, і я тоді справді буду винний у розриванні Твого тіла. Навчи мене, що робити.
- Княже, - почувся голос. - я не навчати вас поставлений Творцем, а лише берегти. Але якщо ви самі не вбережете себе - що зможу я? Ти знаєш голос Уммея в собі - то голос совісті. Настане мить, коли вона закричить, але ти можеш не послухатись цього крику. І відтоді я вже не розмовлятиму з тобою. А часу на рішення в тебе обмаль.
Кан забрав своїх людей та повернувся до провінції. Але повернувся не один: разом з ним Тесай послав чиновика третього ступеню Симу, якого призначив генеральним цензором провінції Ен.
Той чиновник прослідив, щоб втікачів було розташовано по селах - по одній родині на село - і щоб шістьох людей Саф Дикого Кота затаврували й зіслали на соляні копалини.
Страту Сая Дикого Кота призначили на перший день осені.
Той тесай був висунений з повітових суддів до провінційних, а надалі - до столичних. Всюди він прославився як суддя справедливий, і через це володар Ясен призначив його на посаду міністра Правосуддя.
Коли князь Кан приїхав у справі дуанів, Володар прийняв його не в палаці, а в військовому шатрі за містом, де він тепер царював за прикладом володарки Гінран. Це через напучування Тесая він вчинив "шімакірен" - "нове правління шатра". Тесай казав, що утримання палацу обходиться задорого, і це лягає тягарем на плечі простого народу, тому тепер Володар сам жив і всіх приймав у шатрі.
Тесай взагалі корінням несправедливості вважав тяжіння людей до багатства, розкошу та втіхи. І не можна сказати що він був геть зовсім неправий, бо хіба ж вчитель Нію не навчав, що краще бути володарем на одному кені землі, ніж над всією країною, і мати дві сорочки прості та одні святкову, ніж єдвабні шати? І хіба його учень Кай не писав, що поміркованість є цнотою, а схильність до першості - вадою? Дехто відказував, що у часи Кая знак, який читається як "першість" - означав "крайнощі". Але Тесай не любив такого тлумачення. Якщо хтось має дві пари чоботів, а хтось - жодної, то це несправедливо.
Тому Тесай не любив князів та сильних людей - на його думку, вже саме їхнє існування роздирало тіло держави. Але він, хоч і мав на Володаря великий вплив, ще не міг діяти силою, бо якби князі об"єдналися проти нього, він би не встояв. Тому він вдавався до хитрощів.
Князь Кан, як йому було наказано, полишив своїх людей в місті, а сам поїхав до того шатра, прочекав там пів-дні, а коли його вже покликали до Володаря, там були Тесай та Мо.
Що там трапилось - того не можна переказати, бо занадто довго триватиме оповідь - але князь зумів відстояти життя та волю для втікачів, і не зумів - для Сая та його людей.
Люди Сая, затавровані, мали піти на соляні копалини, а самого Сая Володар засудив до страти.
Але оскільки той Сай, як було сказано у вироку, "захіхав на цілісність тіла держави", його мали стратити четвертуванням, а не зняттям голови.
А четвертуванням не страчували людей вже понад шістьсот років. Князь Кан спробував відстояти хоча б милосердну страту, але Тесай сказав:
- Справедливість - є насамперед наданням належного. Сай Дикий Кіт вбив жерця та кільканадцять вояків, і ще багатьох покалічив. Його не можна стиартит стільки разів, скількох людей вин убив - але можна його стратою налякати тих, хто плекає в серці убивчі задуми. До того ж, він підданий князя Кана, отже це має зробити не столична управа, а провінційна, і за стратою повинен наглядати сам князь.
Кан зрозумів, що воля тесая стала волею Володаря, і похитнути цю волю тепер йому зась. пішов помолитися до Храму-під-Деревом, і сказав:
- Країна йде до занепаду, о Драконе. Що мені робити? Тесай тепер зайняв всі думки Володаря та наводить в країні справедливість, як її розуміє сам. Його людьми кишить кожна провінція, і скрізь усіх, хто підвисить проти них голос, оголошують супротивниками справедливості. Моїми руками Тесай знищив Барса, а тепер хоче знищити й мене: якщо я послухаюся Володаря та страчу Сая Дикого Кота, я вчиню страшну несправедливість. Якщо я його не послухаю, я муситиму повстати проти влади Тесая, отже - проти Володаря. Це повстання роздере країну, і я тоді справді буду винний у розриванні Твого тіла. Навчи мене, що робити.
- Княже, - почувся голос. - я не навчати вас поставлений Творцем, а лише берегти. Але якщо ви самі не вбережете себе - що зможу я? Ти знаєш голос Уммея в собі - то голос совісті. Настане мить, коли вона закричить, але ти можеш не послухатись цього крику. І відтоді я вже не розмовлятиму з тобою. А часу на рішення в тебе обмаль.
Кан забрав своїх людей та повернувся до провінції. Але повернувся не один: разом з ним Тесай послав чиновика третього ступеню Симу, якого призначив генеральним цензором провінції Ен.
Той чиновник прослідив, щоб втікачів було розташовано по селах - по одній родині на село - і щоб шістьох людей Саф Дикого Кота затаврували й зіслали на соляні копалини.
Страту Сая Дикого Кота призначили на перший день осені.
Метод Шахерезады? :-)
Кстати, если хоммаэ обладают разумом, хотя бы примерно похожим на человеческий, и если не все могут отличить их по виду от маэ, то в эту точку они наверняка будут бить, чтобы стравливать людей между собой и через это сгонять с земли маэ...
no subject
Этот Тесай был выдвинут из уездных судов в провинциальные, а в дальнейшем - в столичные. Повсюду он прославился как судья справедливый, и поэтому владыка Ясень назначил его на должность министра Правосудия.
Когда князь Кан приехал по делу друзей, Владыка принял его не во дворце, а в военном шатре за городом, где он теперь царствовал по примеру владычицы Гинран. Это по наставлению Тесая он устроил "шимакирен" - "новое правление шатра". Тесай говорил, что содержание дворца обходится слишком дорого, и это ложится тяжким бременем на плечи простого народа, поэтому теперь Владыка сам жил и всех принимал в шатре.
Тесай вообще корнем несправедливости считал влечение людей к богатству, роскоши и утехам. И нельзя сказать, что он был так уж неправ, ибо разве учитель Нию не учил, что лучше быть властелином на одном кене земли, чем над всей страной, и иметь две рубахи простые и одну праздничную, чем шёлковые одеяния? И разве его ученик Кай не писал, что умеренность является добродетелью, а склонность к первенству - недостатком? Кое-то возражал, что во времена Кая знак, который читается как "первенство" - означал "крайности". Но Тесай не любил такого толкования. Если у кого-то две пары сапог, а у кого-то - ни одной, это несправедливо.
Поэтому Тесай не любил князей и сильных людей - по его мнению, уже само их существование раздирало тело страны. Но он, хоть и имел на Владыку большое влияние, не мог действовать силой, так как если бы князья объединились против него, он бы не выстоял. Поэтому он прибегал к хитрости.
Князь Кан, как ему было приказано, оставил своих людей в городе, а сам поехал к тому шатру, прождал там полдня, а когда его уже позвали к Владыке, там были Тесай и Мо.
Что там произошло - того не пересказать, слишком долго продлится рассказ - но князь сумел отстоять жизни и волю для беглецов, и не сумел - для Сая и его людей.
Люди Сая, заклеймённые, должны были отправиться на соляные копи, а самого Сая Владыка приговорил к смерти.
Но поскольку тот Сай, как было сказано в приговоре, "покушался на целостность тела государства", его должны были казнить четвертованием, а не обезглавливанием.
А четвертованием не казнили людей уже больше шестисот лет. Князь Кан попытался добиться хотя бы милосердной казни, но Тесай сказал:
- Справедливость - это прежде всего воздаяние должного. Сай Дикий Кот убил жреца и более дюжины воинов, и еще многих искалечил. Его нельзя казнить столько раз, скольких он убил - но можно его казнью устрашить тех, кто лелеет в своём сердце губительные замыслы. К тому же он подданный князя Кана, так что это должна сделать не столичная управа, а провинциальная, и за казнью должен наблюдать сам князь.
Кан понял, что воля Тесая стала волей Владыки, и эту волю теперь ему не поколебать. Он пошел помолиться к Храму-под-Деревом, и сказал:
- Страна движется к упадку, о Дракон. Что мне делать? Тесай теперь занял все мысли Владыки и наводит в стране справедливость, как ее понимает сам. Его людьми кишит каждая провинция, и везде всех, кто возвысит против них голос, объявляют противниками справедливости. Моими руками Тесай уничтожил Барса, а теперь хочет уничтожить и меня: если я послушаюсь Владыку и казню Сая Дикого Кота, я сотворю несправедливость. Если я его не послушаюсь, мне придется восстать против власти Тесая, следовательно - против Владыки. Это восстание разорвёт страну, и я тогда действительно буду виновником разрывания Твоего тела. Научи меня, что делать.
- Князь, - послышался голос. - я не учить вас поставлен Творцом, а лишь оберегать. Но если вы сами не убережёте себя - что смогу я? Ты знаешь глас Уммея в себе - это глас совести. Наступит миг, когда она закричит, но ты можешь не послушаться этого крика. И с этого момента я уже не буду говорить с тобой. А времени на решение у тебя в обрез.
Кан забрал своих людей и вернулся в провинцию. Он вернулся не один: вместе с ним Тесай послал чиновника третьей степени Симу, которого назначил генеральным цензором провинции Эн.
Тот чиновник проследил, чтоб беглецов разместили в сёлах - по одной семье на село - и чтоб шестерых людей Сая Дикого Кота заклеймили и сослали в соляные копи.
Казнь Сая Дикого Кота назначили на первый день осени.
no subject
Мне потому что автоматически пришёл в голову ещё один вариант: на чиновника третьего ранга в лесу "нападают разбойники" (и никто его больше не видел), а Сай Дикий Кот "бежит из-под стражи". Хотя, конечно, риск обвинения в мятеже в случае раскрытия...
no subject
no subject
no subject
no subject
Давно не приходилось читать на хорошем украинском.
Идея с мае и хоммае, реагирующими на несправедливость очень плодотворна, особенно в свете состояния справедливости в сегодняшнем украинском обществе.
Это чисто оригинальная идея или у японцев что-то подобное есть?
Хоммае и бюрократы
Пробелом в Вашей концепции является отсутствие мотивации поведения чиновников. Почему никто не обращает внимания на объяснения Сая и прочих о появлении хоммае?
Ведь хоммае - великолепный, объективный механизм оценки результатов работы чиновника - если в округе хоммае, значит она управляется неправильно.
Именно отсуствие таких механизмов является бичом бюрократических систем в реале. Но в Вашем, довольно бюрократизированном обществе, его просто не могли не задействовать: у Владыки, его министров и начальников провинций должны лежать на столах карты распространения хоммае, допустивших его должны вызывать на ковер. Конечно коррупция и кумовство могли позволить замалчивать это и закрывать глаза, но зная законы этого мира чиновник должен был понимать, что уже сами такие действия (как в описываемом случае - наказание невиновных) увеличивают его проблему до масштабов, когда прятать ее станет невозможным. Так что суета вокруг хоммае должна быть большой.
В описываемом эпизоде же все настолько don't give a shit о хоммае (ни начальник уезда, ни начальник провинции, ни министр, ни сам Владыка), что в разбирательстве вины они вовсе не заслужили упоминания. Конечно это базируется на сегодняшних реалиях коррупированного общества, но каким образом общество Пятицарствия могло стать таким коррумпированным при наличии столь зримого и объективного критерия? У реального общества у коррупционеров всегда есть надежда, либо что "все образуется" либо что "успею вовремя свалить", но куда валят в обществе Пятицарствия?
Думаю, как-то это надо адресовать.
no subject
no subject