До того йде, що доведеться переїхати до бабусі

[morreth]

І тут мені хочеться знову за всі заставки проклинати радяньську владу, яка так понівечила її покоління.
Вона не вміє в комфорт. Геть зовсім.
В неї декілька депозитів у різних банках. Вона могла би засклити лоджию, поставити склопакети, і в хаті стало б суттєво тепліше. Але вона не хотіла. Тепер вона закривається у спальні, бо це тепла кімната, у решті хати холодно.
Вона могла би провести на кухню гарячу воду з бойлера, але вона викликала сантехніка лише для того, щоб заварити трубу гарячої води.
Могла би встановити на кухні нормальні меблі.
Купити пральну машину.

Ніц того не зробила - "все одно помирати".
Чому, Господи? Чому???

Comments

[juan_gandhi]

Эх. Жизнь научила. У питерских запасены консервы и сухари, на случай опять блокады, например. Мы с подругой всю жизнь боимся, что деньги кончатся. Живем, как на войне. И с изумлением смотрим на местных, которым пофиг.

[v_olga_dnepr]

:( З нас багато теж досі не вміє, а як щось добре для себе зробить, до десять раз вибачиться чи принизить себе і свої здобутки.

[ksyuhin_i_ya]

І що дивно, бабуся народилася в бідній родині, але в 1903 році і в неї цього не було.

[red_2]

Советское наследие. Нельзя было иметь потребности помимо совсем уж базовых, нельзя было их признавать для себя и о них заявлять вслух. Только если что-то "дадут", тогда да, можно было принять, причём "дать" должно начальство, государство или, на крайняк, профсоюз, но не семья. Семье полагалось говорить "да мне ничо не надо", если предлагают с чем-то помочь. :(

[pavlik voynalovich (from livejournal.com)]

Мама за бабусею до смерті ходили, тато за своєю також, може це тому, то ваша бабця одна жила, це дуже чавить, я міг би сказати, що це конфлікт поколінь, але це не так.
P.S. Дуже вам співчуваю.

[malica-dee.livejournal.com]

Я прошу вибачення, то й правда може бути що едина причина "понівечене покоління", алє то може бути ще й депресія (і то її приповідка: "все одно помирати").

[teggen.livejournal.com]

І дійсно, часто те бачила у літніх людей. Не живуть, а доживають.

[privacy-ua.livejournal.com]

Як я вас розумію :(
- гроші мають лежати в банках. причому обов'язково в гривні. Бажано в тих, які дають високий процент і час віж часу лускають.
- бойлер не можна - це ж скільки електрики нагорить
- нові меблі на кухню? не треба!
- пральна машина? у мене вже є! (радянська "Чайка")

Ну і головне, "мені вже нічого не треба, все одно помирати". Це бісить найбільше.

[chlorian.livejournal.com]

Додатково спостерігаю у людей того покоління переконання, що від пропонованого слід категорично відмовлятися і всіма силами заперечувати потрібність цього для тебе. А також, що так чинять усі. В результаті така людина надзвичайно образлива, бо не отримує вкрай необхідної для себе речі, грошей чи допомоги, хоча півдня саме від цього відмовлялася. "А що, не могли наполягти? Нащо взагалі питали, ну можна ж найти шлях дати мені?!" А по-друге, надзвичайно нав'язлива та глуха до відмов, коли сама намагається з тактовністю носорога впарити непрохану послугу чи непотрібну річ. Слово "так" для них табу. Слово "ні" для них нічого не означає.

Усі ці потворні риси випливають з догмату радянського виховання: "Хотіти - дуже, дуже соромно!"

[ars longa (from livejournal.com)]

Співчуваю. Моя бабуся теж не приймала ніякого комфорту. Коли їй щось дарували (новий посуд, постільну білизну), вона ніколи не користувалася подарованим. Вона могла його ховати, чи продати, чи передарувати комусь, але їй самій нічого не було потрібно. І я знаю ще багато таких старих людей.

[odessa-kid.livejournal.com]

О! Я сам сьогодні про це думав.
Зайшов до батькив, бо треба було тата з днем народження привітати.
Як наймога швидче звідти втік, бо настільки там некомфортно і сумно, що аж ніяково.
40 років люди живуть у цьому будинку і за 40 років не змогли його перетворити на комфортну оселю.
Сама думка про створення комфорту їх дратує.
Навіть мою стару кімнату, в який я у юнацтві зробив чудовий ремонт, навіть її засрали.
Ціх людей зробили якимись моральними уродами, які не тільки самі не можуть і не хочуть отримувати задоволення від життя,
але й будуть іншім заважати.

[keytaro-kun.livejournal.com]

Згадую своїх... Так само :(

[zlatovlaska-1.livejournal.com]

Так само, обидві бабусі.((

[mascotik.livejournal.com]

Таке було в моєї бабусі, є (хоча менше й піддається лікуванню, тридцять років не минуло, як купили сучасну пральну машину, а до того прали у ванні й в пізньорадянському угробищі тощо) в батьків, навіть із себе довелось це виколупувати. Навіть не знаю: чи то вони себе за щось карають, чи не можуть зміритись, що оце все і є їхнє життя й треба облаштовуватись, чи вважають, що мати комфорт — соромно й погано, чи бояться болю втрати, чи чекають на якусь умову, після якої буде щастя, а якщо ту умову не виконано, то навіть елементів щастя не можна мати. Особисто в мене було щось на кшталт останнього.

[teggen.livejournal.com]

В мене таке було. Подарувала якось бабусі дві ємкості для круп. Гарні, порцелянові та герметичні, що туди ніякий жучок чи навіть волога не проникає. І що вона зробили? Просто поставила на сервант.
Для круп, каже, у мене банки є, а це, нащо мені користуватись, хай стоїть.

[zlatovlaska-1.livejournal.com]

Я от зараз читаю про дитячих письменників 20 ст. на теренах срср: до революції, власне радянські часи й після розпаду союзу.
На мій погляд, дуже гарно простежується тенденція, як люди, розумні, освічені, талановиті, що на початку свого творчого шляху писали дуже гарні твори, досить швидко зіпсувалися й почали вихваляти "мудрих керівників" та викривати "ворогів народу". Дуже боялись, що без активної співпраці стануть непотрібними.

А що тоді вже казати про селян та "первое поколение в городе"? Освіта - лікбези та постійна ідеологія замість конкретних системних знань. Вони стали, як малі діти, як печерні люди перед страшною негодою, що вони її не здані ні передбачити, ні відвести. Якесь незбагненне божество, яке покарає невідомо чому, але обов'язково.

Магічне мислення відразу стало основою виживання. Бачили, що саджають, розстрілюють та відбирають майно в тих, в кого є хоч щось, що можна відібрати, будь-яку дрібничку, на яку можна вказати, як на "буржуйську". Будь-яку малесеньку річ.
Тож їх запорукою виживання стало не мати нічого, окрім самого життя. Не виділятися, не світитися, не бути кращим чи гіршим, бути середнім, пересічним, зливатися "як усі".

А потім це стало передаватися через кілька поколінь та закріпилося. Як та "маленька червона пательня". Та й магічне мислення, напівсвідома стратегія виживання не була осмислена. Воно перейшло в забобони, табу й єдиний можливий спосіб життя.
В різні часи воно могло по-різному пояснюватись, як співпадало з тодішньою "лінією партії".

Наприклад "сперва добейся". Ви - не людина, що має якісь права, ви просто черговий гвинтик системи, який можна в будь-який момент замінити. До вас із самого початку будуть відноситись, як до сміття, експлуатувати, принижувати, змушувати працювати "от забора до заката". Стрибати вище голови з переворотом, всілякі подвиги, "герої труда", прєвозмаганіє - усе це й більше. Ніколи не буде достатньо. Бо ви ж не людина бай дефолт, ви рабська біомаса. Що б ви не робили, це не зміниться, хоча вам прямо й непрямо кажуть протилежне.
Здати екзамен "на Людину" - це увійти до лав влади. Тоді вам все стане можна, а доти - це з вами все можна робити.
"Тобі нічого не можна, бо ти ще не..." - оце я застала сама в батьківській сім'ї та найближчому оточенні, вже біля скорого розпаду союзу. Анонімки не писали, саджати не саджали, вже було досить багато джинси та модного-західного, але то був "привілей", на який право треба було заслужити, виконати якусь умову, так. А яку само - ніхто не знав, знали лиш, що "права на щастя" ти не маєш.

А що там думали діди-баби, як раціоналізували - бог їх зна. Може, вірили, що ритуал "відмови від хорошого" - це відкуп від смерті, від таборів, від всесильної радянської влади, цього всюдисущого божества, що побачить та й скарає? Це щось таке дуже прадавнє, про відкупні жертви заздрісним духам, ну й звісно, регресивно-дитяче для психіки.
Як в тебе не буде абсолютно нічого для себе, крім самого життя, будеш гола-боса - караюча рука обмине, бо нічого в тебе взяти?
Як весь час казати, що готовий померти хоч зараз, що життя не має для тебе цінності - так обманеш смерть, вона пройде повз?
І ось така травма поколінь.

Але ось так вийшло, що життя, в якому немає ніяких цінностей і радостей, ані матеріальних, ані духовних, як нема нічого свого, до чого ти прив'язаний - й що можуть відібрати... Так, таке життя - й справді позбавлене сенсу, це вічне доживання, дотягнення лямки. Якщо ти відмовилася від усього, що можуть забрати - в тебе не заберуть. Тебе не вб'ють за твоє життя - бо ти й так не живеш.

Як тимчасова тактика виживання - воно спрацювало. Але "не жити" поколіннями, як постійна довготривала стратегія - ось так воно й виходить.((( Маємо, що маємо.

[estellgreydaw.livejournal.com]

в моєї також було, але вона, на щастя, ніколи не жила сама, тож ми намагалися це долати.
Моя мати любить комфорт і дуже страждає від його відсутності, бо ж "все життя так, хотілося б хоч наостаннє пожити як люди", якби ж то були на те гроші... Але при тому всьому вона інколи мені закидає як претензію, що я "надто комфорт люблю". Я їй на те кажу - "а сама?". І ми сміємося. Якось вона мені сказала, що то проривається радянське виховання, та мораль, яка забороняла бажати комфорту, бо це "мєщанство" і "буржуйство". В маминому поколінні воно вже почало гаснути, а от у поколінні наших бабусь квітло пишно... й досі квітне.

[mona-silan.livejournal.com]

Ох, это более архаичное. Соввласть тоже руку приложила, по удобству для себя развитого в гражданах аскетизма, не без того. Каковой аскетизм прославляли и интеллигентнейшие из интеллигентов вроде Лихачева (тоже с ПТСР человек ведь, м?).
Но основа древняя: старикам не положено ни новой одежды, ни вкусной еды. Сколько бабулек складывали в сундуки подаренные детьми кофты и ходили в старье, бесконечно штопали ветхие простыни при забитых новым постельным бельем шкафах?

Про переезд - сочувствую.

[pani-stosia.livejournal.com]

О так!

[verniy-leninetz.livejournal.com]

Мне, как человеку, женатому на этнографе, всё больше кажется, что это не советское наружу лезет, а традиционное сельское: старикам не полагалось жить, им полагалось доживать. И привычка собирать себе и по нескольку раз в год обновлять "гробовые одежды", привычка не носить ярких цветов, привычка не покупать новых вещей - это всё то же традиционное, поскольку всего этого в традиционном обществе не полагалось делать женщине, вышедшей из детородного возраста.

После переезда в город пропадает, но в следующем поколении.

[morreth.livejournal.com]

Не пропало...