Ну, якраз минулого тижня казала, що не розумію, як деякі харків'яни можуть казати, що Харків не Україна. Тому що типові харківські риси* настільки українські, що, здається, половину анекдотів** про українців складали про харків'ян.
Я там живу вже більше десяти років, але виросла в іншому місті, тому, іМХО, мені іноді помітні речі, які важко побачити зсередини або без ретельного вивчення.

*Не те щоб ті риси були притаманні усім харків'янам, просто якраз у ноосфері Харкова такі риси вважаються позитивними, ознаками впевненої в собі, успішної людини. В інших містах, здається, ставлення до такої поведінки трохи інше.

**Я про такі анекдоти, як оцей:
Два куми вертаються з ярмарку. Добре поторгували, заробили грошей. Сутеніє. Прямують лісом ( не знаю, чому пішки, мабуть, коней теж продали). Стежка вузенька, тож один йде попереду, інший — позаду. Як ось той, що попереду, обертається і як дасть другому проміж очей! Той впав та одразу відрубився.
Приходить до тями вже вранці. Галявина, пташки співають, сонечко світить, поруч кум сидить й люльку палить. Той, що отямився, каже:
— Куме, за що це ви мене так?
А той йому:
— Та ви мене теж зрозумійте, куме! Ніч, ліс, нікого немає, в кишені повно грошей, ви йдете позаду мене... Хто там знає, що у вас у голові?!