Jan. 6th, 2017

morreth: (Default)
Порівняно давно я помітила тенденцію: внаслідок різних революцій зрештою до влади приходять гандони, які були ще гірші за папіредників.

(Наперед скажу: я не вважаю Пороха гіршим за Яника. Яник був плоть від плоті криміналу, а Порох плоть від плоті некримінального, порівняно чистого бізнесу. Ну отакі в нас поняття про чистоту й некримінальність. Я про Пороха напишу ще окремо, але я вважаю, що у його особі ми маємо те, на що заслуговуємо, не більше й не менше. Бо він такий, як ми. Якби методом соціальних досліджень вирахувати "середнього українця" та якимось дивом його клонувати, вийде Петро Порошенко. І ми підсвідомо добре це знаємо, тому за нього й голосували. Що наголосували, те й вигрібаємо. Кінець цитати.)

Але перспектива обрати упиря на місто Пороха перед нами дуже реальна. Довгий час я, мов та Касандра, чую сракою наближення землі, об яку боляче гепнуться всі, але нічого, крім "Ааааа!" сказати не можу. Ну, тобто, не могла.  

Так от, революція часто-густо завершується конкретним упирізмом. Подивимося на комуняк. А потім на Хуйла, який змінив комуняк. Та й ми самі - кого обрали, розчарувавшись у Ющі? Кого? Га? А альтернатива була яка? М?

Гадаєте, пороблено лише нам та москалям та тим, в кого на городі вони потопталися? Аж ніяк. У французів те ж було. Кілька разів, доречі. Нинішня республіка в них вже п'ята. Не все з першого разу.

Карочє, дєло к ночі. Є така штука, як ефект Даннінга-Крюгера: що менше людина в чомусь тямить, то більше тямущою вона себе вважає і тим упевненіше почувається. І навпаки: що більше людина в чомусь тямить, то ясніше бачить складнощі поставлених перед нею задач, тому менше впевнена в собі.

А тепер повернемося до наших упирів. Візьмемо, наприклад, 1917 рік. Царя поперли, тобто зпихнули (скоро святкуватимемо ювілейчик). Але тотальний пиздець чомусь нікуди не подівся. Війна триває, економика стрімко котиться в дупу, що робити - ніхто не знає, Тимчасовий Уряд вирішив порадитися з народом, зібрали Всеросійський з'їзд рад. Сидять міркують, як вправитися, хто б міг узяти владу до рук, і товариш Церетелі вголос оголошує, що нема в країні партії, яка б могла цілком взяти на себе вілповідальність за винання країни з тієї сраки, куди її загнав царат.

Ну, що далі було, всі старі люди знають, бо нам цим мізки ще у школі проїбли: вилазе не трибуну Вова Ульянов-Лєнін і каже, що "Єсть такая партія".

На той момент "такая партія" перебувала в повному загоні. Всі були популярніші від неї, навіть меншовики мали більше голосів. А есерів просто так носили на руках.

І от, побачивши, що на чесних виборах вони сьорбнуть шилом борщу, комуняки в жовтні вчинили переворот. Сумніву, що вони впораються, в них не було жодного. Результат відомий: вони пообіцяли все всім і всіх наїбали. Свобода зібрань, свобода слова, фабрики робочим, земля селянам - все виявилося брехнею: селяни отримали нове кріпацтво, продразвьорстку й голодомор, робочі - карткову систему, замість свободи зібрань та слова - розстріли й трудові табори, де смертність була вища за Бухенвальд.

Але дохіра народу вірило, що вони роблять правильно, бо вони робили це все з кам'яно впевненими їбалами і щиро вірили в будь-яку хріноту, яку самі верзли.

Оце найголовніший урок історії. Поки в тебе впевнене сурло та міцна пелька, ти можеш бути бовдуром неосвітенним - все одно тебе слухатимуться, тобі віритимуть, а за демократії навіть голосуватимуть, як ото за Трампа.

Тоталітарний пиздець в Європі 30-х років утворився тому, що світ мінявся надто швидко, і втомлені зростаючою складністю люди зажадали чогось простого, як мукання (комуняка Маяковський формулював дуже влучно). Тому і пішли за тими, хто з простими та впевненими сурлами говорив хуйню - але знов-таки дуже впевнено - і чинив хуйню, але знов-таки без зайвого сумніву. Компетентні люди спершу ніяковіли, потім казали собі, що змагатися з пітекантромпами нижче за їхню гідність, потім тікали або гинули.

Революція - це завжди наслідок лавиноподібного ускладнення світу, якого стара система управління витримати вже не може.

Але й тиранія - наслідок цього ускладнення світу. Бо в ситуації надмірної свободи люди тяжіють до вилупків з простими та впевненими сурлами. І жодного сенсу нема цитувати в стомільйонний раз Галіча - "Бойтесь того, кто скажет - я знаю, как надо" людям, які ЖАДАЮТЬ почути нарешті заповітне "я знаю". Ну, не та аудиторія, це як в Мецці Різдво справляти, тільки ще небезпечніше.

Я вважаю, що в компетентних людей лише один вихід: відчайдушно блефувати. Повністю усвідомлюючи масштаб насуваючогося пиздецю, тримаючи обома руками дупу, аби не всратися з переляку, хапонувши півлітру для храбрості, робити прості сурла і казати "я знаю, как надо". Маскуватися під упирів. Так, на тому світі доведеться лизать гарчих сковород. Але на цьому, МОЖЛИВО, не доведеться їхати на лісоповал або ковтати радіоактивний попіл.

Ну, або, як то каже мудра Віраго, йобне метеорит та всім нам значно спростить задачу.

October 2017

M T W T F S S
      1
23 45 678
9 10111213 1415
16171819202122
23242526272829
3031     

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 20th, 2017 04:55 am
Powered by Dreamwidth Studios