Jan. 5th, 2017

morreth: (Default)
Прийнято вважати, що українське кіно спаскудилося лише у роки незалежності, а в радянські роки все було гарно-прегарно і ясно-красно.

Але варто подивитися декілька картин "класичного" періоду, аби переконатися: хороший сюжет могли спаскудити вже тоді. Майстерно спаскудити, так, що людина, подивившись кіна, не захоче читати прекрасну повість Миколи Трублаїні "Шхуна Колумб".

Щоб не думали, що я патякаю дурно, насолодитися об шидевр можна тут:

https://www.youtube.com/watch?v=DLDKzKPhQ4U

В принципі, фільм був убитий від початку двома рішеннями:

а) перенести дію в 60-роки;
б) знімати кіна російською.

Бо це ж, знаєте, Україна, кіностудія імені Довженка, героїв звуть Марко, Левко, Стах Очерет - тому природно, що вони розмовлятимуть, ну, знаєте, російською.

Ну добре, мовне питання воно таке мовне, але чому ідея перенести дію в 60-ті була згубною?

В повісті "Шхуна Колумб" вся шпигунська інтрига крутиться довкола того, що професор Ананьєв відкриває у своєму рідному селищі Соколиному торіанітовий пісок. Торіаніт - джерело здобуття торію, а торієм у 30-ті роки пристрасно цікавилась військова промисловість різних країн, як радіоактивним матеріалом, і не тільки (торій використовують і при виготовленні легованої криці, і у високоточній оптиці), тому не дивно, що німецькі (в книзі прямо не сказано, що німецькі, але на це жирно натякають) шпигуни вперто цікавляться Ананьєвим та його розробками.

Так, 30-ті роки, загальна шпигуноманія, це все в повісті присутнє. Але! Зараз, через 70 років, ми точно знаємо, що війна таки була, що Німеччина напала, що невдовзі по скінченню війни почалися ядерні перегони - отже вся шпигунська лінія в повісті - то не суцільна параноя, а торіанітовий пісок - то справді серйозна ставка у великій грі.

Але дію перенесли в 60-ті роки, всю лінію з торіанітовим піском викинули, і шпигуни шпигують... ну просто тому, що отакі вони злобні підараси. В злодіїв нема хорошої мотивації - отже її нема і в героїв. Це призводить до того, що герої поводяться як дебіли.

Наприклад, у повісті найважливішою та найгострішою сюжетною перипетією було потрапляння Марка, Люди та Знайди в полон на ворожу підлодку. Діти трафили туди цілком випадково: хотіли привезти свіжої рибки на есмінець "Буревісник", але заблукати в тумані, перестріли шлюпку зі шпигунами, які готувалися до евакуації, рийняли їх раптово за шлюпку з "Буревісника". Вони не прагнули боротися зі шпигунами, вони цілком розумні діти, які знають, що такими речами займаються дорослі. Але їм не пощастило, вороги самі їх здибали, і тепер їм доводиться протистояти утрьох цілій команді розумних, жорстоких та добре замотивованих дорослих. Саме це надає повісті великого драматичного накалу, саме тому перебування героїв в полоні є кульмінаційним моментом останньої третини.

У кіно діти не випадково потрапляють до ворогів, а активно напрошуються на неприємності. Марко є "юним помічником прикордонників". Він з власної ініціативи залазить до хати Ковальчука, що прихистив шпигуна Анча (в повісті вони туди пішли, бо Яся Знайда не прийшла на свято і вони захотіли дізнатися що з дівчинкою), а потім, викривши шпигуна, посилає на заставу Люду (знаючи, що дівчина не орієнтується на місцевості та може заблукати у темряві!) а сам хапає першого-ліпшого човна і пливе на заставу - мовляв, так швидше (ЛОЛЩО?!). Човен виявляється дірявим, Ліда, не знайшовши застави, але побачивши Марка в човні, кидається в  море та допливає до Марка. Дірявий човен тоне, діти опиняються в воді, а вранці їх підбирає шхуна "Колумб", і сюжет вирулює на фінішну пряму. Протистояння з ворогами? Га? Де? З фільму просто викинули стрижневий момент книги, а шо?

Тут можна, власне, і закінчити. Цього було доволі, аби поховати кіно. Але не треба недооцінювати радянський кінематограф: навіть там, де все зіпсовано, ще є куди псувати.

От наприклад: гарна ідея сумістити характеризуючі моменти з титрами. Аж допоки її не втілив сценарист Юрій Чулюкін. Як саме нам характеризують Марка перші секунди його появи на екрані? На нього натикається Люда, і він грубо каже: "Сматреть нада".

Для порівняння: в оригіналі, у повісті, Люда поділилася з ним зонтиком, а він увійшов у воду, аби допомогти їй перейти рівчак.

Ай молодець товариш Чулюкін! Ай гарно характеризував обох: Люда - дурепа у піжонських темних окулярах, а Марко - хамло трамвайне!

Одне в цій характеристиці добре: стосовно фільму вона цілком правдива: надалі весь час Люда буде кліпатидурними очицями, а Марко розмовляти з нею здебільшого в таких виразах: "Сядь! Молчи! Уйди!"

Над Людою пан сценарист взагалі познущався як Нюй Ва над черепахою. В книзі Люда - дочка професора Ананьєва, розумна та освічена дівчина, ідеал "нової жінки" радянської епохи: прекрасно плаває та виграє пловецькі перегони, допомагає батькові у дослідженнях, опинившися у полоні, вигадує шифр, щоб листом попередити батька, залишається відважною перед лицем вірної загибелі. У фільмі Люда - просто "міс Експозиція": вона задає ідіотські питання ("А ето что, пароход-водовоз? А он кто, матрос?"), їй відповідають і таким чином глядачеві розтлумачують, що робиться на екрані. Бо він же, глядач, такий само дурний, як Люда.

Складається повне враження, що жінок Чулюкін з режисером Шерстобітовим ненавидять. Ані в Люди, ані в Ясі Знайди (яку чомусь перейменували на Катю) особистих арок вже нема. У книзі саме Люда звертає загальну увагу на те, що з Ясею поводяться як з твариною, і присоромлені сельчани починають приділяти їй увагу - і кінець кінцем Яся звершує подвиг, діставшися з захопленого "Колумба" до берега уплав.

У фільмі дівчата подвигів не звершають. Їхня справа - плутатися в хлопців під ногами, задавати дурні питання, наражати хлоців на небезпеку, набридати всім своїм зверхнім "А у нас в Кієве..." та ридати при виді радянських гелікоптерів.

Проте й Марко перетворився на щось дурне та пришелепкувате. Все, на що він має справді добру тяму - це радіо та азбука Морзе. З розумного, допитливого та уважного хлопчика зробили епічного йолопа. В нього не просто відібрали кращі моменти, які були в книзі -
але й натикали відсебеньків, яких там не було. Сцена з Левком та уроком боксу начебто має характеризувати Марка як відважного хлопця та показати нам Левкову "навичку Чехова" - адже попереду на нього чекає фізичне протистояння з ворожими шпигунами. Проте Марко знову показує себе бовдуром, який не може оволодіти елементарними навичками боксу, а Левка - мудилом, який замість показати хлопцеві, як робиться аперкот, валить пацана ударом. І Люду зайвого разу виставили дурепою, яка реоче над поваленим. Ну і на солодке: "навичка Чехова" не стала у пригоді: Левко вирубив шпигуна мутровим ключем. То навіщо була вся ця сцена?

Найгірше в цьому - що Чулюкін в цій картині аж ніяк не дебютант. У його послужному списку вже є "Непіддатні" та "Дівчата", яких він знімав як режисер. Він же добре знає, що таке момент характеристики та добре прописаний персонаж. Чому він робить таку лажу як сценарист?

Я знову схиляюся до думки: тому, що сценарна справа у радянських вишах, де викладали кіномистецтво, була у зневазі, викладалася лише півроку, за остаточним принципом. Вважалося, що, опанувавши режисерську справу, ти автоматично стаєш і гідним сценаристом.

Але "Юнга зі шхуни Колумб" - не перший випадок, коли стає очевидно: аж ніяк.
 

September 2017

M T W T F S S
    123
45678910
1112131415 16 17
18 19 20 21222324
252627282930 

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 01:46 am
Powered by Dreamwidth Studios