morreth: (Default)
Их накопилось столько, что проще собрать в одном месте и всех новых вопрошающих сразу посылать туда. Вот начну с этого треда. Никто не хочет позадавать вопросов?


NEW


Если в Империи совершеннолетие с 18, то со скольки оно в Вавилоне? Просто Бет еще не молодовата ли для свадьбы? Или для императоров это не важно? И еще - сколько там можно иметь жен и мужей? Если их несколько, то все, кроме одного - это всегда "м-браки"?



Сколько всего планируется романов в цикле (не вообще о мире Рима-Вавилона, а именно о пассажирах "Паломника") и когда приблизительно должен выйти следующий?



 


Какие бывают разновидности гемов?

Почему христиан и мессианских евреев, ушедших с Эбером, не пускают на Землю? 


Скажите, а где можно побольше узнать о мире СМ? Про историю Крестового Похода, про то, откуда вообще пошли Рим и Вавилон. Про политическую систему там и там. Вот, например, вавилонские "дома" и римские доминионы - это сходные образования или различные? Кто и на какой срок выбирает тайсегуна Рива? Всех ли глав вавилонских домов выбирают?



Как связаны ПТСР и Сердце меча - через пролог. Хотя не могу сказать, что разобралась в этой истории. Что такое этот А-Шиар? Чего он хотел? Как история Белгариона вписывается в общую канву событий? Какое отношение к этому всему имеет Брайан Риордан? Или это один и тот же человек? Будьте добры, объясните кто-нибудь!

Новое! http://morreth.livejournal.com/575240.html?thread=18645512#t18645512
morreth: (Default)
Як то кажуть - музикою навіяло.

У 2000 чи 2001 році, я вже точно не скажу (Кінн, коли були Ангмарські війни?) ми з покійним Олексієм Свиридовим їхали до Москви електричкою з Хотьково (саме з тих Ангмарських) та обговорювали межи собою "Брат-2".

Мені тоді фільм подобався. У мене був "Імперський" період, я читала "На чужом пиру" та "Ордусь" Рибакова, "Посмотри в глаза чудовищ" Лазарчука з Успенським, і навіть, прости Господи, Лук'янена. І докупи з тим читвом пішли "Истребители" того самого Свиридова - як хоробрі російські пілоти потай воюють з НАТОвцями в Сербії. За братушек-слов'ян.

Отже, я поділилася з ним своїм захватом від "Брата-2", а він почав лаяти це кіно на всі корки.

Його зауваження були цілком справедливі. Фільма шовіністична, імперіалістична та морально деградантська.

Але, заперечила я, ти ж сам написав таку книгу, де хоробрі росіяни побивають жалюгідних америкосів та англікосів заради братушек-слов'ян. Тобто, це не був закид - саме завдяки цій книзі я вважала його однодумцем-імперцем, книга мені дуже подобалась, і я була вражена просто в самісіньку печінку, дізнавшися, що ніяким однодумцем він не є, а книгу написав, власне, для грошей.

Ні, я не думаю, що він, якби не помер, був "Кримнашем".

Але, здається мені, він так і не побачив би жодного зв'язку між істерією "Кримнашу" та своїми "Истребителями".

Моралі не буде. 


morreth: (Default)
(Героям шана)



morreth: (Default)

Тобто, не в тому, яким є Саакашвілі – політиком, людиною, неважливо.

 

Справа в тому, яку силу він зараз представляє, або представлятиме найближчим часом.

 

Я бачу в людей купу оптимізму, пов'язаного з тим, що ПОП злякався Міхо. Тому що таки дійсно злякався. Окей, може, з громадянством Саакашвілі не все було кошерно, але де написано, що громадянин іншої країни не може в’їхати в нашу? Навіщо був той цирк з конями, з затримкою потягу, з мінуванням? Аби спровокувати Ніколозовича на прорив? Ніколозич вже не стане більшим політичним небіжчиком, те, що мертве, померти не може. То навіщо?


 

Я вважаю, йдеться не про раціональні міркування. Люди, які раціоналізують всі підряд вчинки політиків, схожі на персонажа англійського анекдоту, який, дізнавшися, що його політичний супротивник помер, почав міркувати, який політичний зиск небіжчик з цього матиме. Політики живі люди, як і ми (хоча в це важко повірити), і інколи вони реагують на події, як і ми, радше спинним мозком, ніж головним. Реакція ПОП на Міхо здається мені саме спинномозковою, нерозсудливою.

 

Але чи є вона цілком безпідставною? Хіба завжди спинномізкова реакція – невірна? Якби воно було так, ми не еволюционували би до сапієнсів, вимерли раніше. Міхо дійсно небезпечний для ПОП, але не так, як вважають реформатори-романтики.

 

Ану, згадаймо, що ми знаємо про ПОП? Що він а) не любить крові; б) не вірить ні у який суспільний договір, а вірить у договорняки.

(взагалі я вважаю, що з концепцією суспільного договору повний мрак у всіх, хто досяг якоїсь зрілості за часів СРСР. Тут нічого не виправити, тільки сорок років по пустелі, а вважаючи на зростання СПЖ з часів Мойсеєвих, то й усі 60).

 

Готова побитися об заклад, що революцію гідності ми бачимо не так, як ПОП. З нашої точки зору, учасники Майдану та Небесна Сотня своєю кров’ю вибороли всім нам можливість вибрьохатися з пост-совкового лайна та нарешті переформатувати державу у щось людське.

Але з точки зору ПОП все було інакше: то він, людина розумна й сердешна, зупинив страшну гекатомбу, яка могла б іще тривати хтозна скільки, і хтозна скільки життів унести.  Ті, хто пер із фанерними щитами під кулі, у кращому разі є жертвами власної нерозсудливості. Саме через них Хуйло, скориставшись моментом, віджамкало Крим та простерло чоботи свої на Донбас, а ПОП, коли вже став Президентом, зупинив його (так, лише зупинив, а не викинув геть – але треба бути вдячними уже за те, що ми маємо). Своє президентство ПОП майже напевне вважає великою жертвою зі свого боку, бо нових привілеїв воно йому не дало, а геморою наробило. А ми, невдячні, ще дорікаємо йому тим, як повільно йдуть реформи і мляво провадиться АТО, та натякаємо на «посадити трьох друзів».

Саме тому ПОП не дуже святкує нас, тобто народ, тобто, з його точки зору, електорат. Ми ненадійні, на нас не можна спиратися, в нам пам’ять як в золотої рибки. Ми голосуємо за тих, хто насипле гречки, а молодь взагалі мала в дупі ті вибори. Ну то який сенс Порохові робити щось для нас? В нього є західні партнери, які дають кредити. В нього є тут приятелі, з якими ці кредити можна пиляти, і які свій час насиплють виборцеві гречки, аби той знов обрав Пороха та дав можливість пиляти кредити. Як, в біса, в цю схему вписуємося ми? Аж ніяк.

 

Тепер про Міхо. ПОП виписав Міхо з Грузії аби звітувати перед західними товаришами, що, мовляв, ось, реформи ведуться, і я навіть варягів запросив. Мені здається, що Міхо від самого початку хотіли використати як таран проти Коломойського, але, навіть якщо не так, то кінець кінцем воно так вийшло.

Бачити Міхо самостійним політичним гравцем – такого в ПОП не було. Та і в Міхо не було. Ніколи він не був самостійним політичним гравцем. Все «грузинське диво» ґрунтувалося на тому, що Захід давав гроші. Міхо й компанія жили на ці гроші, розкуркулюючи корумповану тодішню політичну елітку. Оскільки вони жили на західні гроші, вони мали можливість не шукати з еліткою компромісів, що позитивно вплило на імідж Міхо як безпощадного борця з корупцією.

Але коли Міхо приїхав до нас – виявилося, що на потоках грошей з заходу вже сидять. І на потоках зі сходу вже сидять. І взагалі нема в країні грошей, на яких ніхто б не сидів. Тож Міхо від початку не міг не шукати компромісів.

Він гадав, що компроміс з Порошенко дасть йому волю й недоторканість. Аж зась: Порошенкові треба було, щоб Міхо зачіпав лише тих, хто йому не свій. Щоб ця «антикорупційна» коза сорняк поїла, але не чіпала горох. Але ж ми знаємо, що то є неможливе навіть не тому, що суперечить природі кози, себто Міхо. Але це суперечить самій природі корупційних скандалів, коли одна порушена корупційна схема призводить до «ефекту доміно» та викриття інших, бо ніхто ж не такий лох, щоб, бувши відтисненим від кормушки, мовчати в тряпочку.    

Отже Міхо зробив свою справу та допоміг «підірвати» Коломойського. І зробився… не те щоб непотрібним, знайшли б йому врешті якийсь вжиток… Незручним. Як і інші варяги: Згуладзе, Балчун, Супрун. Його, зрештою, покликали в країну, щоб він робив ім’я Порошенкові, а не собі, то що він там собі надумав?

 Деякі мудрі Сократи кажуть, що готувалася операція «преємник» з Міхо в головній ролі, але Міхо через свій темперамент все обісрав собі й людям. Якщо правда – то осьо й красна ціна Міхеїлові Ніколозовичу та його реформаторству.

 

А ТЕПЕР НАЙГОЛОВНІШЕ.

Наразі вся наша політична илітка поділяється на три великі групи «за інтересами». Перша – це ті, чиї бізнес-інтереси знаходяться у Росії. Це велика купа людей із великим впливом в уряді. Не будемо зараз кидатися словами «вороги», просто зазначимо, що бізнес-інтереси цих людей пов’язані з відверто ворожою державою. До цієї групи належать Фірташ, Ахметов, Льовочкін, та загалом більшість ригів та опів, які є тими ж самими ригами, навіть не дуже перефарбованими. До речі, ця група дуже добре засвоїла патріотичну риторику, і, як показала історія з блокадою Донбасу (яка призвела до зростання імпорту вугілля з Росії – і прибутків тих, хто на цьому нажився - у півтора рази), може дуже вдало використовувати патріотичні настрої.

Друга – ті, чиї бізнес-інтереси знаходяться в Україні та на Заході. Це не значить, що вони наші друзі. Це значить що вони не зацікавлені у тотальному зубожінні українського народу, бо нема кому буде купувати ті цукерки. Але це ще не значить, що вони зацікавлені в процвітанні українського народу. Вони зацікавлені, як і перша група, лише у власному процвітанні, просто для першої групи наявність українського народу взагалі не є принциповою, навіть на свої виробництва вони можуть завезти в’єтнамців. Але у якості покупців товару в’єтнамців вже не імпортуєш, тому друга група інколи щось корисне для України готова робити.

І третя група – це люди, в яких бізнес-активів або нема взагалі, або вони є мізерними. Головний актив цих людей – це близькість до владних структур та можливість утворювати корупційні схеми. Зрештою, цей контінгент продається першим, або другим. Бо власне для того і йде у владу – продатися. Це Юля, це Ляшко, це дехто з депутатів останнього «призиву», які потрапили у ВР як майданівці та комбати.

Ви правильно здогадалися, Міхо належить до третьої групи.

І тепер ми повернемося до корінного питання: чого саме ПОП реагує на Міхо спинним мозком та первинними рефлексами?

Бо добре це знає: Міхо не проводир самостійної політики, він приїхав продаватися.

І якщо ПОП його не купить – а він не купить! – то хто?

Власне, в Україні є лише одна альтернативна сила.  Як я сказала вище, ця сила добре навчилась використовувати патріотичну риторику у власних інтересах. То що перешкодить їй використати у власних інтересах реформаторську риторику Міхо?

Власне, ніщо.

Оцього і треба боятися: що Міхо підвезе нам москаля, у найбуквальнішому сенсі сього слова.                                                                                                                                                                    

morreth: (Default)



Гаразд, скіпнемо той момент, що картинка насправді дуже образлива для мущін, бо виставляє їх діточками, яким у будь-якому віці потрібна мама. Роздивимося насамперед сам маніфест цієї картинки: я вибираю жінку, яка мене обслуговує.

Давайте запитаємо себе: що в цій ситуації отримує жінка? Якій зиск з того, що вона порається біля великої діточки, годуючи її та заганяючи мити ручки?

Секс? Та достобіса мужиків згодні на секс заради, власне, сексу. В жінки - ПРИ БУДЬ-ЯКИХ ЗОВНІШНІХ ДАНИХ - нема проблеми отримати секс просто так, не роблячи жодних зусиль по приготуванню Священного Борщу. Так, це навряд чи буде секс з принцом, але якщо потрібний не весь чоловік, а лише певна частина його тіла, то до зовнішньості не будеш дуже прискіпатися. Як у "Поверхніі озера": я в номері такому-то, двері не зачинені.

(це вже не кажучи про те, як жінки здатні доставляти одна одній і самі собі)

Є, правда, нюанс: так не завжди можна отримати ЯКІСНИЙ секс. Але подивимося правді у вічі: в обмін на Священний Борщ теж не завжди можна отримати якісний секс. Чоловіки щось якось ментально затрималися у повоєнних роках, і думають, що жінка кінчає вже від запаху фундосі. Ні, не кінчає. Тобто, є різні kinks, і на запах фундосі також, але, як і всі фетиші, цей не є дуже поширеним. І фундосі треба частіше прати.

Дітей? Це така сама історія, як із сексом: більшість чоловіків настільки любить сам процес, що радо стануть страйкбрехерами. До того ж, при наявності дитини чоловік часто - це ще одне вередливе та голодне немовля в домі, заради якого треба жертвувати часом та здоров'ям. Чоловік, здатний бути своїй дитині справжнім батьком, є алмазом рідшим за "Орлова". Шанси отримати такого серед тих, хто маніфестує свою потребу в обслуговуванні, є числом від'ємним.

Турботу та опіку? Та ну ж бо, яку турботу та опіку може надати велика дитинка, яка хоче "кушать і на ручкі"?

Прибічники "сімейних цінностей" ніяк не второпають: СІМ'Я НЕ ВИГІДНА ЖІНЦІ. Жирна крапка. Прикрий для чоловіків, але неспростовний факт полягає в тому, що жінці краще самій або в спільноті жінок. Настільки краще, що з давніх давен треба було вдаватися до суворого примусу, аби заганяти жінок в родини. Тиснути всією вагою держави, яка не визнавала за жінкою майнових та людських прав, Церкви, традиції.

Зараз, коли держава хоче, щоб жіноцтво працювало та сплачувало податки, церква курить ладан на лавці запасних, а традиція перетворилася на фарс, жінку тримає в родині лише сила звички. І цей останній фактор слабшає щороку: навіть на релігійному Заході України третина подружжів розлучається. На Сході та Півдні процент розлучень сягає 70%. Одного дня трест під назвою "шлюб" лусне, бо половині акціонерів - жінкам - він нічого не дає.

Шановні прихильники "родинних цінностей". Якщо ви хочете, щоб жінки повернулися до тих цінностей, вам доведеться дуже, дуже ретельно пояснити, що в них, власне, цінного.

Отакі пироги.

morreth: (Default)
Знйдене рік тому, але втрачене. Заберу сюди, абине втратити знов.

Что не так с "Последним кольценосцем"

 

Read more... )

Итак, в Мордоре происходит промышленная революция. Паровые машины, плавильни, шахты, станки и приставленные к ним пролетарии работают денно и нощно, выдавая на-гора огромные партии сравнительно дешевого железа, стекла, тканей, бумаги, и вообще "все, что нужно для души". Это все нужно кому-то продавать, а поскольку экономическая теория не поднялась еще выше меркантилизма, то продают за серебро и золото на север и запад, за сырье и продукты - на юг и восток. С юга же и востока поступают рабы, потому что от шестнадцатичасового рабочего дня пролетарии дохнут, резерв урбанизации исчерпан еще поколение назад, а орокуэнов и троллей в шахту и на завод не загонишь.

Экономика Севера начинает трещать и пошатываться. Во-первых, из оборота вымываются драгоценные металлы. Во-вторых, разоряются цеха и частники, не выдерживая конкуренции с дешевым мануфактурным мордорским товаром. В-третьих, феодалы, стремясь накупить побольше мордорских штук и диковин, увеличивают налоговый гнет, чтобы платить Мордору за них золотом.

В довершение всего на окраинах начинают пропадать люди - вастаки и орокуэны осваивают работорговлю на новых территориях. Ну а чего, им тоже хочется хороших острых ножей, добротных тканей и стеклянных бус, а за что все это купить, если свое отдавать в обмен жалко?

Когда разоряется уже и королевская казна, государи Гондора и Рохана спохватываются: так дальше нельзя. А поскольку политическая мысль не обгоняет экономическую, решение кажется королям очевидным: ВААААГХ!

И никакой магии. Почему Еськов вместо поиска экономических обоснуев для войны ищет магические?

Рискну предположить: потому что при любом реалистичном экономическом раскладе Мордор не получается той помесью новосибирского академгородка с Багдадом из "Тысячи и одной ночи", которая пригрезилась Еськову. Реалистичная промышленная революция не выглядит как рай для ученых и поэтов, она выглядит как адов ППЦ. В обсуждении я дожимал Заревича вопросом, почему у Еськова о техническом прогрессе Мордора только рассказывается, но не показывается? Где у мордорцев оружие, доспех, одежда, обувь массового мануфактурного производства? Где хотя бы арбалеты?

Я отвечу на этт вопрос здесь. Еськов не изображает реальную промышленную революцию в Мордоре по той простой причине, что Мордор с реальной промышленной революцией тут же перестанет походить на что-то белое и пушистое. Промышленная революция - это агрессивный захват рынков сбыта и сырьевых источников, а значит - неизбежные войны. Агрессивные войны.

Мордор с реальной промышленной революцией получился бы ну просто офигенно похож на толкеновский Мордор. И гнев отсталых окрестных стран на такой Мордор был бы справедлив, как гнев туземцев на англичан, голланцев и прочих колонизаторов.

А это уже резко противоречт творческому зпмыслу Еськова. Каковой состоит вовсе не в том, чтобы "представить себе мир Средиземья таким же реальным, как наш". А в том, чтобы оправдать Мордор, как бы для этого ни пришлось изнасиловать канон. Поэтому Еськов забивает на экономику и придумывает заговор сионских мудрецов магов.

Не верите? Ну, вот вам еще один момент как иллюстрация. Итак, у Еськова ради пущего реализму и орки и тролли - просто люди, кочевники и горцы.

Но вот эльфы у него - эльфы. Почему? В рамках того же реализма их нетрудно представить просто еще одной расой людей - магически продвинутой, долгоживущей, евгенически прокачанной, но расой людей. Это нисколько не повредило бы сюжету - то же самое протаскиваем Палантир в Лориен, другой кидаем в Ородруин, ну какая разница, какой формы уши у клопоели, если уж орков и троллей записали в люди?

Для сюжета никакой, для идеологии - огромная: главный враг, гад за гадом, должен быть нелюдем, чтоб его не жалко было.

Собственно, поэтому у Толкиена орки - нелюди.

То есть, Еськов нигде не улучшил ситуацию по сравнению с оригиналом в пользу реализма. С реализмом он поступает так же, как и с каноном: где можно - использует аккуратно, где нельзя - отрезает куски квадратной формы, пинками загоняет в круглые дырки и говорит, что так и было.

Вот например: я задался вопросом, почему в мире Еськова существует Валинор, но почему-то "никогда не существовало" Нуменора.

(И тогда вопрос, кем же основаны Умбар, Пеларгир и собственно Гондор?)

У этого вопроса на самом деле есть четкий ответ: Нуменор выпилен потому, что он самим своим существование мобрушивал идею "прогрессивного Мордора" - если у людей и без Мордора была великая империя со стальными кораблями и огнестрелом, то рушится  концепт "свет с востока для вшивого застойного Запада".

Зачем же Еськов все это делает?

Затем, что у него все подчинено единой идее. И эта идея - даже не показать Мордор белым и пушистым (Мордор Еськову вообще мало интересен, несмотря на все декларации, там действия почти и нет).

Эта идея - показать Запад злым и страшным. Источником всякого ужаса и ППЦа. "И часовню тоже".

То есть, за всеми еськовскими декрарациями стоит примитивнейший советский ресентимент: как это наш уютный Мордор с его академгородками проиграл холодную войну этим эльфам с вымороженными до дна глазами? Почему соблазнились эти очаровательные гондорцы/роханцы (восточноевропейцы и "бывший наш народ" в этих прибалтиках-украинах-беларусях)?

В общем, поскреби "скептика и агностика" - найдешь маленького комсорга.

2. СЮЖЕТ

Главый вопрос, который я задаю сам себе - как я это читал в 2000 году и не плевался за горизонт? Это же, для начала, просто ужасно написано. У героев нет языковых характеристик, все разговаривают одинаково, при этом неотличимо от авторской речи, убиться об стену. Километровые прогоны и лирические отступления про каких-то краснорубашечников, вся роль которых сводится к тому, чтоб довести героя из пункта А в пункт Б или просто появиться и тут же погибнуть. Но это фигня по сравнению с тем, как построен сам сюжет.

Он построен из роялей. Чуть более, чем полностью.

Судите сами: недобитые участники Мораннонской битвы Халадин и Цэрлэг пытаются вернуться домой и СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО натыкаются на  закопанного в песок барона Тангорна, который хотел помешать резне в Тэшгольском ущелье, но не вышло, его одолели. Затем они идут по следам тех, кто устроил резню, выносят их на пинках и убивают командира их отряда эльфа Элоара. Ладно, пока вроде все нормально. Но тут на них СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО натыкается последний назгул Шарья-Рана, который СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО знает все, что необходимо Халаддину для осуществления миссии по уничтожению Зеркала Галадриэли, каковую миссию может осуществить только он, потому что он СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО нечувствителен к магии.

(то есть, оцените качество резины: назгулы воюют против Гэндальфа и Лориэна, но такого ценного кадра, как неуязвимый для магии "пария" Халадин отправляют рисковать головой в качестве простого полкового лекаря и только проиграв войну, етической силой находят его в песках, где он мог умереть уже надцать раз, и поручают ему миссию, на исполнение которой отводится ему два месяца)

Для осуществления этой миссии надо достать где-то два Палантира, один протащить в Лориэн, а второй сбросить в Ородруин. СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО один есть в Дол-Гулдуре, откуда его можно забросить в Лориен планером, а второй - в Эмин-Арнен, буквально в двух шагах.

СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО спасенный Тангорн оказывается близким другом Фарамира. Более того, так же СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО оказывается, что он когда-то был резидентом разведки Фарамира в Умбаре и знает там все ходы-выходы. Опять же СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО оказывается, что убитый ими эльф Элоар - не просто хрен с бугра, а сын эльфийской министерши иностранных дел. А его старший брат руководит СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО умбарской резидентурой.

(прямо как в анекдоте - "Тут мне, Петька, фишка-то и поперла!")

Тангорн едет в Умбар продавать эльфам легенду о том, что Элоар жив и в плену у мордорской разведки. Но эльфы не дураки и покупать эту легенду не собираются. Дело почти провалено, как вдруг СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО Тангорна убивают по ошибке агенты Арагорна. Его любовница СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО расслышала предсмертное "не получилось" как "получилось".  Благодаря этим двум рояльчикам миссия в своей первой части имела успех: эльфы решили, что раз посредник убит, значит, дело серьезное, а Фарамир не дал отбой.

(а почему надо было так мудрить с Умбаром, если агентами Лориена начинен Минас-Тиритский двор? А чисто "чтобы слоники побегали")

Дальше веселей: миссия по доставке Палантра в Лориен. Представьте себе, СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО ключевой фигурант оказался братом возлюбленной Халадина! Каковой брат СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО не погиб в плену на каменоломнях, потому что СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО оказался конструктором планеров и планеристом и спецслужбы Арагорна его с каменоломен выдернули и поместили... в Дол-Гулдур, где СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО была открыта шарашка, на которой обманутые арагорновскими шпионами мордорские ученые ковали оружие возмездия - как они думали, для мордорского подполья, а на самом деле...

(вот тут у Еськова и появляется все, чего не было в Пеленнорской битве - и военная форма, и арбалеты, и обувь мануфактурного производства. Не прошло и 9/10 книги. Причем об арбалетах Еськов рассуждает много и со вкусом - вот только для лесной войны малыми отрядами, какая ведется в последних главах, арбалет не так хорош, как лук: скорость заряжания тут гораздо принципиальней, чем дальность полета стрелы и пробивная сила - за деревьями-то все равно дальше ста метров не видать, а ствол и с тысячефунтовым атяжением не пробить. То есть, в большой битве, где можно и нужно организовать стрельбу плутонгами, арбалеты не применялись, а в лесную стычку Еськов их запендюрил)

Оный брат возлюбленной Халадина выполняет миссию - но и сам СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО попадается в плен. Там он под действием эльфийских чар сливает информацию о Дол-Гулдурской шарашке. Эльфы накрывают шарашку,и при отступлении их оной СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО кармическая справедливость настигает нехороших спецслужбистов Арагорна. Мордорских умников тоже, но то таке.

В финале таки все подзрывается должным образом. Выжившие герои скачут на роялях в закат.

 


morreth: (Default)
Ненавижу убийцу, что осуждает вспыльчивого.

Ненавижу прелюбодея, когда осуждает блудника.

Ненавижу глупца, философствовать мнящего.

Ненавижу судью, взирающего на лица.

Ненавижу молчащего, когда время говорить.

Ненавижу учащего, а ничего не знающего.

Ненавижу враждующего, ведь не любит он Бога.
Св. прп. Кассия, песнописица


Мои переводы:


http://www.livejournal.com/users/morreth/145902.html - Вскочи, мой Тэдди, на коня

http://www.livejournal.com/users/morreth/33644.html - Erin go bragh, перевод

http://www.livejournal.com/users/morreth/12917.html - Джок Стюарт

http://www.livejournal.com/users/morreth/62805.html - Erin go bragh, пародия

http://www.livejournal.com/users/morreth/3827.html - Джонни, тебя не узнать

http://www.livejournal.com/users/morreth/19335.html - Плач Макферсона

http://www.livejournal.com/users/morreth/21971.html - Булавог

http://www.livejournal.com/users/morreth/18259.html - Королева Аргайла

http://www.livejournal.com/users/morreth/6246.html - Берега Перу

http://www.livejournal.com/users/morreth/130211.html - Падди Уэст

http://www.livejournal.com/users/morreth/53288.html - Ботани Бэй

http://www.livejournal.com/users/morreth/166461.html - Славный корабль "Бриллант"

http://www.livejournal.com/users/morreth/115531.html - Звездочка графства Даун

http://www.livejournal.com/users/morreth/83961.html - Городок, что я так любил

http://www.livejournal.com/users/morreth/91818.html - Г. К. Честертон, "О нерожденном ребенке"

http://www.livejournal.com/users/morreth/195115.html - Bonnie boat

http://morreth.livejournal.com/487520.html - Альфред Нойс, "Разбойник"

http://morreth.livejournal.com/129779.html - Пісня для Ірландії

http://www.livejournal.com/users/morreth/208034.html - Родезийская

http://morreth.livejournal.com/106007.html - "Как лист увядший падает на душу". Эпидемическое

http://morreth.livejournal.com/31561.html - Шотландский килт. Мегахит.

http://morreth.livejournal.com/181127.html - Был "оранжевым" папаша, мать "зелёною" была..." Хорошо забытое старое :)

http://morreth.livejournal.com/1046512.html?view=23995888#t23995888 - "Йо-хо-хо, и в бутылке ром!" (Янг Эллисон, "Покинутые")

http://morreth.livejournal.com/1028205.html - "Моя литания" (с польского)


Из японской поэзии "серебряного века":

Накахара Тюя. Пляж у місячну ніч - http://morreth.livejournal.com/1081973.html
Накахара Тюя. Бабка - http://morreth.livejournal.com/1080885.html
Хагівара Сакутаро. Зі збірки "Крижаний острів" - http://morreth.livejournal.com/1082902.html
Хагівара сакутаро. Зі збірки "Виючи на місяць" - http://morreth.livejournal.com/1236450.html

Из современной японской поэзии

Накано Сігехару. Хвилі - http://morreth.livejournal.com/1235728.html
Такі Сігеру. Пісня катованих - http://morreth.livejournal.com/1294731.html

АПД. Решила собрать в кучку немногочисленные собственные стишки.

Отставная фрейлина... - http://morreth.livejournal.com/965321.html
Птица и самурай - http://morreth.livejournal.com/1012624.html
Гонец из Пизы - http://morreth.livejournal.com/1242013.html


А вот еще полезный баннер. Тут много классических книжек на разных языках.

Go To Project Gutenberg
morreth: (Default)
 Что не так со статьёй Юлии Мостовой «Не отрекаются, любя»
 
Опять по-русски, чтоб поняли даже самые пламенные патриоты.
Ну, в двух словах: статья манипулятивная. Причем манипуляция настолько примитивна, что я слегка прифигела от того, сколько моих френдов на нее повелось.
Для начала зададимся вопросом – «А кто у нас муж?» Волшебник. В смысле – Анатолий Гриценко. В смысле, экс-министр обороны, экс-БЮТовец, экс-начштаба на выборах Ющенко. Так что когда Юлия Мостовая пишет «Власть так и не научилась говорить твердое "да" и твердое "нет", когда речь идет о национальных интересах. Она готова обменивать эти интересы на любом рынке, лишь бы ей не мешали обогащаться» - хочешь-не хочешь встает вопрос: Юлия, вы за этой властью замужем с 2004 года, почему вы так и не научили ее «говорить твердое "да" и твердое "нет", когда речь идет о национальных интересах»? Ну, хотя бы ту часть власти, за которой вы замужем?
ОК, это был аргумент ад хоминем. Нечестно. Ниже пояса. Давайте не говорит о Мостовой, давайте говорить о самом тексте. Нет, не «чому не державною мовою», манипулятивность не в этом. А вот в этом, например: 
«За миллионами тех, кто надеялся и даже боролся, но устал. Кто предпочел свою мельничку донкихотству. Кто слал деньги сюда, а теперь забрал детей и отчалил, _бросив стариков_ и фразу на прощание: "Жизнь одна и идет она в одну сторону".»
Всего лишь два слова, деепричастный оборот, выделенный, как положено, запятой. А какой славный точечный бросок какашечки на тех, кто эмигрирует. А если внезапно эмигрирует вместе со стариками? Аааа, это вы, голубчики, уже оправдываетесь.
Черт, да кто такая Юлия Мостовая и с чего перед ней оправдываться?
Про то, как «политический класс использовал независимое Украинское государство только с одной целью — разворовать» не будем, а то опять получится аргумент ад хоминем. Хотя ну вот как-то интересно получается, что редактор и ведущий колумнист одного из авторитетнейших изданий Украины – отдельно, а политический класс – отдельно. Ну очень интересно получается. Как и в случае с «За двадцать шесть лет лишь немногие поняли, что "меншовартість" — это не только по отношению к России, но и к Западу тоже». Все тот же вопрос: Юлия, вы с 2011 года. Главред. И ведущий колумнист. Одного из авторитетнейших. Изданий страны. Сделать так, чтоб люди поняли про "меншовартість" – ваша работа, едрён патрон.
Дальше еще один точечный говноснаряд в «избирателей, крадущих у меня пятилетки нормальной жизни и разменивающих свою на 200 гривен».
А давайте поинтересуемся, какую политическую силу поддерживает сама Юлия? И какую она поддерживала раньше? И в чем разница между ней и теми плохими избирателями? В том, что суммы, которыми оперируют на ее уровне, совсем другие?
Нет, тут снова не обойтись без «а кто у нас муж». Супруг Юлии Мостовой дважды баллотировался в Президенты Украины. Дважды. Рецидивист, можно сказать. А теперь скажите мне, его политическую платформу кто-то может внятно сформулировать? А его партии «Громадянська позиція»? Без Гугла? Юлия Владимировна, как так вышло, что у вас муж – глава гражданской организации, дважды баллотировался в Президенты, награжден орденом «за интеллектуальную отвагу» аж от целого часописа «Ї», а о его политической позиции внятно ничего сказать нельзя? Ну вот как?
Но еще больше вопросов возникает к части «я останусь».
«Потому что темнее всего перед рассветом. А я знаю, что он начнется еще в этом десятилетии. Не спрашивайте, — откуда. Просто знаю и все.»
То есть смотрите, в затратной части у Юлии Мостовой – перечисление совершенно конкретных проблем и намек на совершенно конкретных лиц.
А в части «прибыльной» – подвиг чистой веры. «А я вот знаю, и все».
А я вот не знаю. В мире было довольно государств, где ночь затягивалась на десятилетия и столетия, а рассвет не наступал. Чего далеко ходить, независимость от одного такого как раз празднуем.
«Потому что моим детям нужна Родина, а они должны быть нужны ей. Даже если они не строители и продавцы, а бесполезные ныне биохимики, изучающие мозг человеческий. Тот самый орган, который не поспевает не то что за информпотоком и функционалом гаджетов, а даже за нумерацией айфонов» - очень пафосно, Юлия Владимировна, а теперь я хочу от вас что-то услышать о реформе науки и образования.
«Потому что, забыв о хабалках-перекупщицах, я не уеду от нечаянной радости печальных сморщенных старушек. Кто же тогда купит у них ненужный килограмм творога, мятую малину, неумытую картошку?» - тоже пафосно, на слезу пробивает, только старушкам нужна пенсионная реформа, невозможная без стаюильной финансовой системы. Покупая у них неумытую (ах, какой поэтичный образ!) картошку, мы их не спасем.
Юлия Владимировна, у вас есть идеи насчет пенсионной реформы? Или, может, вы поддерживаете кого-то, у кого они есть? Имя, сестра, ИМЯ! Я хочу проголосовать за этого человека, чтоб не попасть в число тех, презираемых вами, которые у вас украли «пятилетки нормальной жизни».
«Я не уеду от Любомира Гузара, который приехал из благополучного мира, чтобы сделать нашу страну лучше; который вернулся, чтобы остаться» - а вместе с ним осталась и мизогинная хрень, от которой будут страдать обычные женщины, а не Юлия Владимировна, вот этот вот дивный синедрион, проваливший голосование по Стамбульской конвенции, вот эти вот чудесные священники, которые заставляют изнасилованных двенадцатилеток рожать. 
«Я хочу застать этот день. Я хочу в этом участвовать. Я хочу наконец-то обрадоваться тому, что получилось» - а как насчет поучаствовать прямщас? Вот не дожидаясь «этого дня», который неизвестно когда, но однажды наступит обюязательно, потому что вам видение было? Как насчет сделать политический выбор и понести риски и ответственность?
А никак. Юлия Мостовая никогда не впряжется в политический процесс, потому что грязные брызги могут замарать белый плащик.    
Люди, читайте внимательно. Не упускайте из виду ни одной буквы. У Мостовой нет никакой позитивной программы, ничего похожего на план выхода из кризиса. «Денег нет, но вы держитесь».

В переводе с манипулятивного на русский статья Мостовой выглядит так: 

Дорогие украинцы! Вы какой-то фиговый народ, я в вас очень разочарована. Вы голосуете за разных ушлепков, подвержены коррупции, безответственны и безынициативны. Я не знаю, что с вами такими делать, но, поскольку я принадлежу к привилегированной прослойке, переезд за границу серьезно уронит мой статус. Потому что здесь я жена политика (пусть и не самого удачливого), а также большая медийная шишка, а там стану просто теткой, которая как-то проживает накопленное в чужой стране. И вот у меня моральная дилемма: сидеть среди вас, говнюки, но быть одной из первых жаб в этой зловонной луже, или перебраться вон в тот чистый ручей, но стать там рядовой жабой. Этот выбор меня напрягает, поэтому я хочу своей фрустрацией щедро поделиться с вами, а заодно позаклинать себя и вас беспочвенными надеждами. Нет, бороться за себя и вас я точно не буду, я Юлия Мостовая, а не Даэнерис Бурерожденная. Но если мы все дружно задействуем магическое мышление и повторим мантру про рассвет, наш самолет из глины и соломы, может, и полетит.        
 
Вот чесслово Юлия Владимировна, лучше бы вы уехали. И супруга прихватили.  
morreth: (Default)
 

Кажуть, що пиздець підкрадається непомітно. Але то правдиво лише до фігових спостерігачів, тіпа як до фігових мисливців слон може підкрастися непомітно.

Насправді пиздець є наслідком накопичення хуйні. Коли хтось впродовж питомого часу робить хуйню, вона накопичується, і коли її набирається критична маса – БУМ! – настає пиздець. Як атомний вибух.

Але люди здебільшого фігові спостерігачі, і не можуть вследіти за накопиченням критичної маси хуйні. А надто коли самі тую хуйню творять. Тому для них «БУМ!» завжди настає несподівано.

От наприклад, якщо згадати Янека. Хуйню він розпочав робити одразу, як сів на президента. Шойно сів, як почав витрачати на свою Адміністрацію на 400 мільйонів більше за Юща. Потім всюди натикав своїх людей. Потім розпочав реформи, потім провалив реформи. Підписав дозвіл на перебування кацапського флоту до 2042 року, продав нас за газ, потім ще довго метушився між Євросоюзом та Тайожним Союзом і нарешті хуйня досягла критичної маси: він пообіцяв нам угоду про євроінтеграцію та прокинув. Почався Майдан.

Далі почалася ланцюгова реакція хуйні. Спершу Яник розігнав студентів, які згодом і самі б розійшлися. Потім він відмовився звільнити Захарченко копняком під сраку. Потім він став штурмувати Майдан. Потім він вигадав «драконівські закони». Потім уперся і не пішов на жодні поступки. І так аж до кривавого тридення 18-20 лютого.

Кожне рішення Яника під час Майдану  було хуйовіше за попереднє. Може, він би і радий був придумати та зробити щось розумніше. Але така вже є природна властивість хуйні, що коли починається ланцюгова реакція, не людина вже творить хуйню, а хуйня творить людину.

Отже, внаслідок ланцюгової реакції хуйні стався БУМ! – тобто, пиздець. В пиздецю є своя природна властивість: він, падла, стається не лише з тим, хто робить хуйню, а з усіма навкруги. Ну точно як той атомний вибух.

До чого була ця довга псевдонаукова передмова?

До того, що наш мер, Борис Філатов, робить хуйню.

І робить її точно по схемі, яку Яник апробірував. Тобто, почав з того, що обіцяв скоротити міськраду та комунальні підприємства, що довкола неї пасуться, а сам наплодив їх ще більше. Розпочав війну з МАФами, начебто очищаючи місто – а насправді розчищаючи майданчики під МАФи лише для своїх. Посадив Лисенка та Грицая на ЖКГ, де вони хутенько нарубали собі  близько шестисот мільйонів, роблячи ремонти силами школярів з Кам’янського та встановлюючи ліфти у будинках, де нема було навіть лифтових шахт. Святі та божі люди, як і родина Мішалових, яка ремонтує міст на півроку довше, за 178 лимоніів плюс 72 зверху. При тому пацани якось примудрилися не заплатити промальпіністам, які ремонтували бики моста. Ще одна знаменита хуйня – лісоповал на все місто. На цьому тли навіть створення комунальних підприємств, які займаються лише вихвалянням діяльності мера в ЗМІ, проведення гучних фестивалів та свят через незрозумілі фірми-одноденки виглядає навіть не хуйнею, а так, дрібним хуйнятком.

Але найхуйовіша хуйня, яку втнув нещодавно мер – це запрошення Андрія Ткаченка на посаду голови Муніціпальної поліції… ой, даруйте, то вже Гвардії Дніпра.

Себто, сама наявність такої контори – вже зашквар. В нас вже є поліція, на біса нам Муніціпальна гвардія? Ну, зрозуміло, для того, щоб віджимати парковки та кошмарити МАФи, але одна річ – зрозуміло, а інша річ, коли на цю посаду беруть беркутню, яка за наказом Яника кошмарила людей в Києві. Це було як з тією Євроугодою: начебто хуйні вже багато нароблено, але її здобрили ще й плювком людям в обличчя. Типу вишенька на торті.

Отакою самою вишенькою став Ткаченко. Тепер цю вишеньку хочеться запхати Борисові Альбертовичу туди, де він не поміщається у крісло.

Борис Альбертович не завважив на протести, не допустив до публікації електронну  петицію з вимогою звільнити Ткаченка і взагалі на всіх поклав.

Помічаєте, як то кажуть, спільний патерн?

Я не вірю, що Альберкутович схаменеться. Як на мене, ланцюгова реакція вже почалася, і накопичена хуйня штовхає свого творця в напрямку пиздецю.

Питання лише одне: пиздець буде локальний чи на кшталт атомного вибуху, від якого трусоне все місто? Альберкутович та його команда роблять Дніпро непридатним до життя у скажено швидкому темпі. 

morreth: (Default)
Оказывается, уже несколько человек пытались связатся со мной через вконтактик и не понимают моего молчания.

Мое молчание объясняется просто: в Украине вконтактик заблокирован. И слава Богу. Заблокировали бы в апреле 14-го - в одесском Доме Профсоюзов не погибли бы идиоты, не смогли бы скоординироваться.

Я в 14 году ликвидировала свой старый вконтактик. Новый завела по рабочей необходимости (вести страничку ДемАльянса), и там никакой активной жизни не было, подписалась на два соо по работе и одно по велению души. Но сейчас ВК заблокирован, и я не вижу никаких сообщений, которые мне туда приходят. Я бы похерила тамощний акк, но чтоб это сделать, надо туда сначала зайти, а я не хочу пользоваться анонимайзерами и хитрить.

Точно так же заблокированы мэйлрушные и яндексовские ящики. 

Так что для связи остаются ЖЖ, dreamwidth, Фейсбучек и гмэйл.

Всего наилучшего.
morreth: (Default)
http://madmundt.livejournal.com/113518.html

Як і написав син, у нас тут два фільми. Перший - це чотирихвилинна історія створення космічної станції Альфа під Space Oddity покійного Боуї, і вона геніальна. Власне, ви можете її подивитися:




Але я скажу, що дивилася в Аймаксі, і ці чотири хвилини біли варті 160 грн за квиток, а на пласкому екрані це не тойво.

А після цього геніального фільму нам показали бомбезно строкату й дорогу клаптикову ковдру, схожу на ігри компанії Bethesda: візуальний оргазм, купа цікавих деталей та шикарних епізодичних персонажів, але керівний сюжет тупий і не викликає жодного емоційного відгуку.

Далі будуть масивні спойлери.

Почнемо з головного героя. Ні, почнемо з другого прологу - історії загибелі планети Мьюл та раси, яку я назвала "морськими ельфами", бо власної назви так і не почула. Морські ельфи жили собі в гармонії з природою (так, благородні дикуни з перлово-білою шкірою), аж поки над їхньою планетою не розпочалася космічна битва, в ході якої їхню планету було знищено. В останню мить перед загибеллю приречена принцеса ельфів перетворює своє тіло на енергію та посилає сю енергію через час та простір просто в голову агентові космічної безпеки Валеріанові.

Отепер про головного героя. ор-перше, оригінальні комікси називалися "Валеріан та Лорілін", а в Бессона залишився лише Валеріан. Лорілін перетворилася на напарницю-сайдкіка, любовне зацікавлення та панянку в біді. Дякуємо, Бессончику, триндець як прогресивно!

До речі, тест Бехдел фільм проходить лише завдяки обмінові репліками між принцесою космічних ельфів та її матусею.

По-друге, Валеріан щойно отримав у голову образ гинучого світу та повний комплект емоцій конаючої дівчини, яка дивиться у скло на своїх родичів востаннє, і вони нічого не можуть для неї зробити, і вона це знає. Він похапцем прокидається у своєму кораблі серед емуляції тропічного пляжу. Що він починає робити?

Залицятися до своєї напарниці.

Твою ж курка мати. Бессончику, ти ж колись був класним режисенто. Ти ж умів робити характеризуюче моменто, де ж воно все поділося? Чому перше, що ми взнаємо про твого героя - що він мудило з рівнем емпатії десь тарганові по кісточку?

Причому це не є творчим задумом. У фільмі нема арки "мудило навчилося співчувати та перетворилося на людину", Валеріан ніяк не міняється протягом двох годин екранного часу, при тому, що під кінець ми дізнаємося, що весь цей час в нього в голові була ельфійська принцеса. Це становиться приводом для жарту-другого - та й по всьому. Принцеса ніяк не дає про себе знати, навіть коли Валеріан обламує її співвітчизникам найважливішу частину їхнього плану, вона не вскидується в голові Валеріана: стій, не руш, не заважай! Саме це, а не раптовий глюк техніки, могло б стати поворотним моментом сюжету, але ні. Вона також ніяк не допомагає йому у розслідуванні, яке стосується її та її народу безпосередньо.

Окей, може, з-поміж мільярдів істот вона вибрала найбільш емоційно тупого, знаючи, що він точняк не збожеволіе, отримавши такий "даруночок"? Поки що найвірогідніша версія. Хоча насправді вона потрібна лише для того, щоб прив'язати пролог з загибеллю планети Мюл до Валеріана... хоча це нінащо не потрібно, бо вони й так прив'язані через розслідування.

І так весь час. Більша частина сюжетних поворотів потрібна Бессонові лише для того, щоб виправдати черговий сіквенс візуального порно. Наприклад, після довгих та непростих пошуків, які включали в себе полювання на медузу-телепата та медитацію з нею на голові, Лорілін знаходить зниклого було Валеріана. Але щойно вони отримують можливість обмінятися інформацією та завершити розслідування, як Лорілін чомусь хапається за метелика-приманку та потрапляє в полон в анклав людожерів булан-баторів, і тепер вже Валеріан мусить шукати інопланетянина-метаморфа, який може перетворитися на булан-батора та протягти Валеріана на територію анклаву, бо, бач, людям, навіть агентам туди не вільно заходити, і Валеріан не може просто ввірватися туди, роздаючи копняки, як належить космічному суперагентові. Хоча під час порятунку Лорілін він спокійно порізав цілу купу булан-баторів. То навіщо були всі ці хитрощі з метаморфом? А для того, щоб дати роботу Ріанні. Не можемо не зауважити,що номер Ріанни - знов-таки шедевр. Але ціла сюжетна петля, створена для того, щоб виправдати танцювальний номер запрошеної зірки? А за те, як Бессон позбавився персонажу Ріанни, хочеться копнути вже самого Бессона. Він навіть не намагається придумати якусь пристойну причину для смерті метаморфа. Персонаж вмирає просто тому, що більше не потрібний в сюжеті.

А доречі, персонажка-артистка, яка виконує шедевральний номер, допомагає героєві та вмирає...Нічого не нагадує? Ну гаразд, художник має право на самоповторення.

Але персонаж Ріанни - не єдиний, який вмирає через непотрібність. Бессон спокійно вбиває цілий загін космічного спецназу - і ніхто навіть не питає в Валеріана та Лорілін, як вони занапастили понад десятеро людей. Привезли звірятко, яке порушує закон зберігання речовини, бо сере більше ніж ість? От і добре.

У пролозі автор показує нам, як разом люди та іносвітяни будують кращий, добріший, терпиміший світ. Але світ, який складається з деталей протягом сюжету, є холодним та байдужим. І на цьому тлі фінальні пафосні промові героїні про любов виглядають смертельно натужними... і знов-таки позиченими з "П'ятого елементу". У якому вони теж були натужними, доречі.

Сюжет, потрібний авторові лише на те, щоб зшити між собою клаптики візуальних розкошів, складається переважно з дірок. Як можливо, що про акт випадкового геноциду планети Мюл знають лише кілька людей, якщо в битві приймали участь декілька рас? Куди поділися солдати, які не повернулися з "чорної зони", невже симпатичні морські ельфики усіх вирізали? Як ельфики сконструювали модульний корабель, за яким ганявся Валеріан? Чому вони не шукали собі союзників? Чому видалення даних про планету Мюл з баз даних Альфи призвело до тотального забуття про Мюл, адже Альфа не єдина станція, а люди - не єдина раса? Навіщо головний злодій катував полоненого ельфика, він же ж усе знав і так, лише ризикував, що його викриють (як, власне, і сталося). І таких питань багато.    

Проте, фільм все одно вартий витрачених на нього грошей. Фантазія Бессона - це нескінчений барвистий тріп, такий шикарний, що Бессон міг, власне, обійтися й без сюжету. Просто ганяти героїв з однієї безумної локації в іншу, та й по всьому. Сюжет лише заважав цимусім насолоджуватися.
morreth: (Default)
Бажаю тобі магістерки, шикарних гір та крутих скель.

Знову повстає питання, що подарувати дорослій дитині, яка може вже сама собі здобути що хоче. Давай зробимо так: зараз ти поміркуєш, а я восени понаїду до Польщі та перетворюся на добру фею.



morreth: (Default)
Придется по-русски. Потому что по-украински интернационалисты не понимают. Такая вот забавная ситуация: мы, националисты, по-русски можем, а они, интернационалисты, по-нашему - нет.

Так вот, когда из-за поребрика доносится голос, что, мол, национализм - это плохо, только очень сильная дружба может помешать порвать всякие отношения с обладателем голоса сразу же. Потому что ребята, ну имейте же совесть, раз уж вы пятая колонна и все такое. Ваша страна сейчас уничтожает инфраструктуру захваченного Крыма, посылает долбоебов на Донбасс, и если вам охота выступить в белом плаще, то у вас есть аудитория среди ваших же сограждан. Наших мудаков оставьте нам.

Более того. В резко возросшей толерантности к украинскому националистическому движению вам некого винить, кроме самих себя. Никогда в жизни скромная преподавательница японского не кричала бы на митинге "Слава нації! Смерть ворогам!", если бы ее российские друзья не рукоплескали в своих жежешечках расстрелу Небесной Сотни. Никогда в жизни днепропетровский еврей не стал бы предлагать назвать одну из улиц именем Бандеры, чтоб здешняя вата знала: Днепр не их город, точка. При этом он ненавидит Бандеру, но улицу назвать его именем все-таки хочет. Чисто в порядке магического мышления, заклинание от "Русского мира". Никогда в жизни еврейские пираты Коломойский и Корбан не давали бы денег на оружие и обучение для "Правого сектора". Никогда в жизни под Днепром не открыли бы тренировочный лагерь для чечен-добровольцев.

Просто в 2014 году мы резко поняли, как херово это ощущение беззащитности перед наглым безнаказанным, абсолютно не стесняющимся в средствах врагом. И насколько далеко можно зайти в поисках защиты против него.

Мы поняли, что чувствовал Бандера. Глубоко так, до кишок поняли. Даже те, кто был и остался не согласен с его политической платформой. Даже те, кто не приемлет его органического антисемитизма. ДАЖЕ ЕВРЕИ ПОНЯЛИ БАНДЕРУ.

Потому что русские братья дали нам хороший практикум.

Цену национализма я знаю. Каждый раз, когда я навещаю могилу отца на Краснопольском, я вижу, как на участке для погибших воинов АТО растет количество могил. Каждый раз, когда по фейсбуку разносятся новые фото: сегодня трое... сегодня пятеро... сегодня девять... Каждый раз, когда в кафе вносят человека на коляске. Каждый раз, когда в Мечникова объявляют о сборе крови - я узнаю эту цену все лучше.

Вы уже понимаете, почему взывать к могилам 70-летней давности уже бессмысленно? Нет? Что вы вообще тогда понимаете?

Собственно говоря, все, что я хочу - это чтоб вы осознали всю меру своего непонимания.

Есть граница, за которой прекраснодушие переходит в омерзительное ханжество. Я объясню вам простыми словами:  все, что вы говорите о цене национальной независимости, с этой стороны границы слышится так: "Хохлы, ваши национальные лидеры были сволочами, поэтому вы не имеете права на независимость. Сложите оружие и вставайте в очередь за газом".

На это можно ответить только теми словами, которые пришли из праславянского языка и поэтому одинаково звучат на русском и украинском. Так что не обижайтесь.
morreth: (Default)
 Начиталася спойлерів про "Нечестивий Консульт".
Ну що можу сказати, люди... Хто читав Євангеліє, тому головний "вготетапаварот" ніякий не "вотетапаварот", а цілком логічна штука.
morreth: (Default)
Вячеслав Оніщенко знову підкинув прекрасного вірша.

Канеко Місудзу, дитяча поетка (1903 - 1929)

Пташка, дзвоник та я

Хоч як широко розкину я руки -
Але до неба злетіти не зможу.
А пташка, що може до неба злетіти,
Не може, як я, швидко бігти землею.

Хоч як напружу я тіло у співі,
Але не дзвенітиму так, як дзвоник.
А дзвоник, хоч як він дзвінко співає,
Не знає стількох пісень, скільки я.

І дзвоник, і пташка, і я, і всі ми -
Всі такі різні, всі такі добрі.


  私が両手をひろげても、
  お空はちっとも飛べないが、
  飛べる小鳥は私のように、
  地面を速く走れない。

  私が体をゆすっても、
  きれいな音はでないけど、
  あの鳴る鈴は私のように、
  たくさんな唄は知らないよ。

  鈴と、小鳥と、それから私、
  みんなちがって、みんないい。


morreth: (Default)
Є один нюанс. 

Коли ти з віком, або через хворобу, або через пологи, або через нещасний випадок, абощо, втрачаєш красу та свіжість - чоловіки починають показувати спражнє обличчя.  

Отут і становиться зрозуміло, хто є ху. Хто реально людина, а хто тримався у рамках, бо чекав, що йому поїбацця принесуть чи хоча б прикрасять собою інтер'єр. Перші у меншості.

Дівчата, змолоду негарні, відкривають для себе цю істину одразу. Але на більшість вона валиться як сніг на голову, хоча б здавалося, сніг у грудні має бути очікуваним природним явищем, як і старіння.

У такий момент жінка, яка раніше була глуха до феміністського дискурсу, має підвищені шанси зробитися чутливою для нього. Бо те, що було статистикою, перетворюється на неприємний особистий досвід. Так, переставши бути шматком ласого мняса, ти не стала для нього людиною. Ти стала шматком несмачного старого мняса, тю на тебе. Ти думала, що тинітака, що в тобі відкрили багатий внутрішній світ та люблять заради нього? Сюрприз.

Не всі жінки одразу сприймають неприємний факт, деякі поневіряються спершу по ведичних курсах та "займаються собою", сідаючи на дієти та бігаючи по доріжках фітнес-центрів. От щойно вона поверне молодість, і до нех знов почнуть ставитися як до... потрібної рачі.

Знов сюрприз.

Але якщо саме в такому стані жінка натрапляє на Бетті Фрідан, Сімону де Бовуар, Андреа Дворкін чи Наомі Вулф, у неї може відкритися третє око. Так, експлуатація. Так, відсторнення від влади. Так, вони не бачать в тобі люб\юдину зараз, бо, власне, не бачили ніколи. Просто коли "вонибневдули", з них масочки спадають.

Так, я теж товста й страшна. Гребіть у комиші.


morreth: (Default)
1. Український піксель не так класно пошитий, як я гадала.
2. Тому не варто носити пляшку з водою в кишені.
3. А саперну лопатку не варто носити спереду.
4. Тому розгрузка - не піжонство. (Так я, нівроку, і до бронежилета доживуся...)
5. Арафатка - це тема.
6. Але начальство чомусь не любить "шахідських хусточок".
7. Mrad = D*v/2, при D > 700 додаємо 0,1.
8. Вітер з 3 та 9 годин - повний, з 11, 1, 5, 7 - половина повного, з 10, 2, 4, 8 - 85% від повного. 

 
morreth: (Default)
 Інколи бувають справжні шедеври.

 
 
morreth: (Default)
1. Сироп від кашлю + сонце = тепловий удар.
2. Місце для лежки у затінку за годину вже не буде у затінку.
3. Тактичні перчатки мають бути щільні, бо в оцьому без пальців важко повзти по розжареному піску.
4. Тягти умовно-пораненого піском - краще умовно здохнути самому.
5. Панамка - це добре, але не треба полишати бандану вдома: її можна змочити водою та носити під панамкою.
6. Дефіле - це не про моду. Точніше, не тільки про моду. Влесне, я це взнала вже навесні, але все забувала написати.
7. У "зеленці" легко здибатися з розтяжкою чи міною. На дорозі легко потрапити під обстріл. Вибирати важко, все таке смачне.
8. УКРАЇНСЬКИЙ ПІКСЕЛЬ, КУРВА, НЕ ПРОДУВАЄТЬСЯ!!!

September 2017

M T W T F S S
    123
45678910
1112131415 16 17
18 19 20 21222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 01:50 am
Powered by Dreamwidth Studios